Бондаренко Вікторія Володимирівна
кандидат педагогічних наук
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
м. Умань, Україна
Соціалізація особистості має на увазі освоєння людиною соціальної реальності, в якій вона формується і існує, що включає в себе процес соціального пізнання. Неконтрольований темп змін, розвиток засобів масової комунікації, інформаційних технологій вимагають від людини не лише більшої адаптації в соціумі, але і вміння поводитися в новій ситуації, тобто оптимізувати діяльність в ній. Все це вимагає більш глибокого аналізу пізнавальних процесів в тій його частині, яка стосується пізнання соціального світу звичайною людиною [1].
Вміння пізнавати соціальний світ набувається через соціально-комунікативну активність. Формування соціально-комунікативної активності в рамках індивідуальних особистісних характеристик молодшого школяра відбувається під дією різних чинників, аби досягнення кінцевої мети стало можливим. Не можна однозначно сказати, що соціально-комунікативна активність формується внаслідок використання конкретних технологій, методів. Варто говорити про комплексний підхід з точки зору відповідних проблемі технологій, усього актуального психолого-педагогічного спектру засобів, прийомів, принципів та підходів щодо формування соціально-комунікативної активності.
Під час теоретичного аналізу і практичного впровадження технологій критичного мислення та вивчення природи соціально-комунікативної активності був знайдений взаємозв’язок між цими двома педагогічними аспектами.
Освіта орієнтована на майбутнє, яке не може бути наперед визначеним, а отже, першочерговим є розвиток того типу мислення, що дає змогу адекватно оцінювати нові обставини та формувати стратегію подолання проблем, які можуть виникнути. Розвиток критичного мислення стає актуальним за часів інтенсивних соціальних змін, коли неможливо діяти без постійного пристосування до нових політичних, економічних або інших обставин, без ефективного вирішення проблем, значна частина яких непередбачувана. У цьому сенсі є очевидною життєва необхідність формування критичного мислення в учнів. Тільки таким шляхом ми можемо стверджувати розвиток відповідно до вимог світового інформаційного суспільства та просуватися далі у напрямі демократії [4].
Основним положенням соціально-комунікативної активності є – необхідність особистості ініціативно діяти в сучасному соціальному світі з користю для себе і для суспільства, а уміння критично мислити спроможне забезпечити інтелектуальну основу для ефективної активної ініціативної діяльності особистості. Технології критичного мислення варто розглядати як один з ефективних шляхів у формуванні соціально-комунікативної активності особистості молодшого школяра.
Відповідно до думки відомого фахівця з цієї проблеми М. Ліпмана, критичне мислення є «вміле відповідальне мислення», що дозволяє людині формулювати надійні вірогідні судження, оскільки воно засновується на критеріях; самокоректується; пливе до контексту.
Виділяють шість ключових елементів критичного мислення: уміння мислити, відповідальність, формулювання самостійних суджень, критерії (стандарти, закони, підзаконні акти, правила, регламенти керівництва, інструкції, приписи поведінки, вимоги, умови, обмеження, конвенції, норми, домовленості про уніфікацію, принципи, передбачення, дефініції, ідеали, мету, наміри, результати перевірки, експериментальні дані, методи, процедури), самокорекція, увага та чуйність до контексту. Дослідження учнів, проведене у рамках певного предмета, має відображати або враховувати головні поняття та методи в цій науці або кількох суміжних науках. Критично мисляча людина має ясно уявляти структуру власної аргументації. А її міркування, суттєві для конкретного дослідження, мають бути доступними. Проте критерії не можуть бути абсолютизованими, у процесі критичного мислення вони піддаються сумніву, зміні або навіть заміні на інші. Особистість має використовувати критичне мислення як метод, звернений на її власні судження з метою їх виправлення чи покращання. Міркуюча людина постійно піддає власні мисленнєві процеси рефлексії, використовуючи при цьому суттєві критерії та процедурні норми.
Усе зазначене потребує врахування того, що критичне мислення завжди діалогічне, тобто передбачає дискусії, зокрема між тими, хто навчається, в яких висуваються критерії, ідентифікуються й обговорюються контексти, а психічні процеси у цілому піддаються оцінюванню.
Особливостями навчального процесу в рамках будь-якого предмета, побудованого на засадах критичного мислення, є такі:
• у навчання включаються завдання, розв’язання яких потребує мислення вищого рівня;
• навчальний процес обов’язково організований як дослідження учнями певної теми, що виконується шляхом інтерактивної взаємодії між ними;
• результатом навчання є не засвоєння фактів чи чужих думок, а вироблення власних суджень через застосування до інформації певних прийомів мислення.
• викладання у цьому процесі є стратегією постійного оцінювання результатів із використанням зворотного зв’язку.
• критичне мислення потребує від учнів достатніх навичок оперування доводами та формулювання умовиводів [4].
Технології критичного мислення впроваджуються за таких умов: час. дозвіл, різноманітність, залучення учнів до процесу обговорення, ризик (є природною складовою навчання та творчості. Учитель повинен готувати учнів до цього), повага і цінування думок інших [6].
Якісних змін зазнають мислення, мовлення, емоції, потреби запам’ятовування і відтворення тощо. На основі засвоюваних знань і суспільного досвіду виникають та розвиваються нові якості особистості – самостійна діяльність, самопізнання, моральні, естетичні та інтелектуальні почуття, ускладнюються і вдосконалюються психічні процеси, розвиваються здібності. Успішний розвиток дитини великою мірою залежить від змісту, спрямованості мотивів, якими вона керується у навчанні та праці [3].
Технології критичного мислення спрямовують дитину в навчанні невимушено, шляхом відтворення майбутніх життєвих ситуацій, забезпечуючи її досвідом наперед.
Розглядаючи широкі можливості критичного мислення у формуванні інтелектуальної сфери особистості, її інтелектуально-комунікативної компетентності, можна зробити висновок, що критичне мислення – це вміння соціально-комунікативно активної особистості, яка здатна не просто існувати в людському середовищі, а бути цінною для суспільства і його розвитку, соціально-комунікативно діяти в соціумі. І навпаки, якщо особистість має природні задатки до критичного мислення, то формування соціально-комунікативної активності відбувається ефективніше та інтенсивніше.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Андреева Г. М. Психология социального познания. М., 2000.
2. Андреева Г. М., Богомолова Н. Н., Петровская Л. А. Зарубежная социальная психология. М., 2001.
3. Волкова Н. П. Педагогіка: Навч. посіб. Вид. 2-ге, перероб., доп. – К.: Академвидав, 2007. – 616 с. (Альмаматер).
4. Кроуфорд А., Саул В., Метьюз С., Макінстер Д.; Наук. ред., передм. О. І. Пометун . – К.: Вид-во «Плеяди», 2006. – 220 с.
5. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія. Київ : Академвидав, 2005. 448 с.
6. Шарко В. Д. Сучасний урок: технологічний аспект : посіб. для вчит. і студ. Київ : СПД Богданова А. М, 2007. 220 с.