Кравчук Оксана Володимирівна
доктор педагогічних наук, доцент, кафедри фахових методик та інноваційних технологій у початковій школі
Уманський державний педагогічний університет імені П. Тичини
м. Умань, Україна
Учитель як суб’єкт педагогічного процесу є головною дійовою особою усіх перетворень у системі освіти. На визначальній ролі учителя у впровадженні новаторських педагогічних ідей акцентувало чимало науковців. К. Ангеловські переконливо доводить, що головна роль у процесі модернізації освіти і впровадження нововведень в освіту належить учителю і стверджує, що нововведення не можуть бути реалізованими тільки за допомогою зовнішніх сил, без участі учителя, саме учителям як безпосереднім носіям інноваційних процесів належить найголовніше місце в їхній реалізації, тому головним фактором нововведень є саме учитель, і якщо він не сприйме нововведення, воно не матиме успіху. К. Ангеловські вважає, щоб учитель сприйняв інновації, потрібна спеціальна підготовка: психологічна, педагогічно-дидактична. Якщо учитель не підготовлений до інноваційної діяльності, має до них негативне ставлення, то не варто очікувати що він їх втілюватиме в життя [1, с. 20–21].
На цих проблемах акцентував і російський учений В. Сластьонін, який зазначив, що процеси кардинальних змін школи і суспільства вимагають від учителя переорієнтації його свідомості на гуманістичні цінності, адекватні характеру творчої (інноваційної) педагогічної діяльності. У зв’язку з цим оприявнились протиріччя між традиційним рівнем реалізації діяльності учителя і потребою сучасної школи і суспільства мати педагога-новатора, який би володів творчим, науково-педагогічним мисленням [5, с. 8].
У творенні та передачі передового досвіду позиція учителя відіграє особливу роль, через те аналізуючи та поширюючи основні положення передового досвіду важливо враховувати вплив суб’єктивного фактору, прогнозувати варіанти його оцінки і трансляції у педагогічні колективи. Суголосну думку висловив Л. Даниленко: «Головною рушійною силою інноваційної діяльності є вчитель, оскільки суб’єктивний чинник є вирішальним під час впровадження і поширення нововведень, тому педагоги-новатори стали носіями конкретних нововведень, їх творцями і модифікаторами [2, с. 75].
Польська дослідниця T. Дочекальська стверджує, що реалізація інноваційної діяльності пов’язана з особистістю учителя. Учитель, на її думку, як ініціатор інновацій повинен мати високу кваліфікацію. Він повинен бачити і відчувати потребу змінити роботу шкільних закладів, від його активності і педагогічного вишколу залежить ефективність реалізації педагогічних завдань, які сприяють педагогічному поступу відповідно до очікувань суспільства. Завдання учителя полягає в тому, щоб не вести учня до заданої цілі, але в створити такі умови співпраці з ним, за яких він має можливість розвивати свою власну діяльність, ініціативу, вміння робити вибір, приймати рішення, розвивати почуття відповідальності.
Таким чином, обґрунтовують дослідники, новаторство значною мірою пов’язано з особистісними характеристиками учителя. До них належать здорові амбіції, прагнення незалежності, висока самооцінка, психологічні чутливість, високі інтелектуальні здібності і творчі таланти. Учитель повинен бути відкритим до нових ідей, бути чутливим до проблем, мати високий ступінь мотивації до прагнення змін і використання свого власного творчого потенціалу.
У цьому параграфі проаналізуємо як протягом ХХ століття визначали роль учителя у системі освіти взагалі і його ролі в інноваційних процесах. Промовистим свідченням усвідомлення ролі учителя є історичний документ – звернення всеукрревкому до вчителів із закликом взяти участь у будівництві нової радянської школи від 29.12.1919 р. Текст документа засвідчує, що на учителя покладали великі надії не тільки у вирішенні питань освіти, а й державного будівництва. У 1919 р. всеукрревком звертається до учителів із закликом взяти участь у будівництві нової радянської школи, до культурної праці, до відродження української культури. Влада прагнула піднести авторитет учительства, визначити його роль у побудові нової держави, констатувала, що народний учитель несе в село освіту, слугує органічним зв’язком села і міста, є інтелектуальною силою на місцях, є культурним мозком села, обов’язок відродити учителя своїм досвідом і працею українську культуру. Пафосом пройняті рядки із закликом порвати кайдани неволі, щоб раз і назавжди, вийти з темряви і збудувати українську національно відроджену школу: «До праці народний учитель, син українських працюючих мас. Хай живе українська трудова школа! Хай живе проводир її – український народний учитель – прихильник волі трудящих» [3, с. 131, 126]. Про цей період С. Сірополко зазначав, що після остаточного утвердження радянської влади в Україні з грудня 1919 р. перед більшовицькою владою з особливою гостротою постало питання про привернення на свій бік майже стотисячної армії українського учительства, бо без цього не могло бути й мови про прийняття українським народом більшовицької революції. Але українське учительство на селі в більшості своїй вороже поставилося до більшовицької влади [4, с. 772].
В архівних джерелах у документі під назвою «За рішучий злам у методичному керівництві» стверджено, що у боротьбі за якість шкільної роботи центральна постать – учитель [6, с. 281]. Влада в Україні вдавалася до заходів моральної та матеріального заохочення учителів. Наприклад, інспектор у звіті про досягнуті успіхи у роботі шкіл зазначив, що сотні учителів нагороджені орденами і медалями, педагоги-майстри показали блискучі наслідки роботи і цитує всесоюзну центральну газету «Правда» від 25 червня 1939 року: Учитель – ось центральна фігура школи, ось від кого залежить дальше піднесення народної освіти і виховання висококультурного молодого покоління». Порівняймо з цитатою із цієї ж газети «Правда» за 21 грудня 1986 р.: «Довіреною особою суспільства називаємо ми народного вчителя, підкреслюючи його високу місію: нести у світ дитинства моральні цінності, найперший обов’язок учителя – навчати вихованців працьовитості, чесності, творчої ініціативи. Гарячим серцем, чистотою і цілеспрямованістю своїх помислів, єдністю слова й діла утверджує він у дитячих душах любов до вітчизни, ідейну переконаність … Учитель творить людину». Отже, декларування визнання вагомої ролі учителя спостерігаємо упродовж всього досліджуваного періоду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Ангеловски К. Учителя и инновации : книга для учителя. Москва : Просвещение, 1991. 158 с.
2. Даниленко Л. І. Інновації у педагогічній спадщині О. А. Захаренка. Вісник Черкаського університету. Серія: Педагогічні науки. 2012. Вип. № 1 (214). С. 75–78.
3. Звернення всеукрревкому до вчителів із закликом взяти участь у будівництві нової радянської школи 29.12.1919. Культурне будівництво в Українській РСР 1917–1927 : збірник документів. Київ : Наук. думка, 1979. С. 130–131.
4. Сірополко С. О. Історія освіти в Україні / пiдг. Ю. Biльчинський. 2-гe вид. Львiв : Aфiшa, 2001. 664 с.
5. Сластенин В. А., Подымова Л. С. Педагогика : инновационная деятельность. Москва : ИЧП «Издательство Магистр», 1997. 224 с.
6. За рішучий злам у методичному керівництві. Матеріали про організацію й поширення методичної роботи в учбових закладах України, методичне керівництво та стан методроботи (постанови, проект статуту, обіжники, доповідні записки та інше) (1930–1931рр.). ЦДАВО України. Фонд 166. Опис 9. Справа № 1359. Арк. 281.