НАУКОВІ ЗАСАДИ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Беліогло Людмила,

магістрантка факультету початкової освіти

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

Науковий керівник: д. пед. н., доц. Муковіз О. П.

Мовна компетентність – знання, вміння й навички, які забезпечують здатність школярів уживати слова й синтаксичні конструкції відповідно до норм літературної мови, а також доречно й правильно використовувати синонімічні засоби мови [2].

Зміст мовної компетентності – це засвоєння категорій і одиниць мови та їх функцій, вивчення закономірностей і правил оволодіння системно-структурними утвореннями семантичного, синтаксичного, морфологічного фонологічного характеру, які необхідні для розуміння і побудови мовлення, це здатність розуміти й реалізувати граматичну природу висловлювання. Також, мовна компетентність сприяє формуванню уявлень про устрій мови, її розвиток і функціонування, усвідомленню тих відомостей про значення та роль мови в суспільстві, на яких виховується постійний інтерес до предмета, почуття любові й поваги до рідного слова. 

Мовна компетентність учнів забезпечується в процесі вивчення всіх розділів мови (фонетики, лексики, словотворення, граматики) і мовлення (його текстової основи, стильових різновидів, типів мовлення), обох його форм – усної й писемної, норм літературного мовлення. Усе це, засвоєне достатньо ґрунтовно, сприятиме формуванню лінгвістичних та мовленнєвих умінь і навичок учнів. 

Отже, мовна компетентність розглядається як сукупність лінгвістичних знань учнів, оволодіння ними мовними одиницями та граматичними gправилами; мовленнєва компетентність.

Одним із основних напрямів компетентнісно орієнтованого навчання є формування мовленнєвої компетентності школярів, яка полягає у здатності слухати, сприймати й відтворювати інформацію, читати і розуміти текст, вести діалог, брати участь у дискусіях, переконувати і відстоювати свою точку зору, висловлювати власні думки, міркування, погляди в усній і письмовій формах.

Для забезпечення зазначеної компетентності базовою навчальною програмою з української мови для 1-4 класів (розділ «Мовленнєва діяльність») – мовленнєва діяльнісна здібність, оволодіння основними засобами формування та формулювання думки за допомогою мовних засобів.  визначено зміст навчального матеріалу і державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів. Програма націлює на те, що основну увагу в навчанні української мови слід приділяти розвитку в молодших школярів навичок чотирьох видів мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання і письма.

Сукупність мовних знань і вмінь є фундаментом для вироблення мовленнєвих знань та вмінь, відповідно мовна компетентність є основою розвитку мовленнєвої компетентності, необхідної для здійснення мовленнєвої діяльності, яка є провідною у професійній діяльності вчителя, ключовою під час навчального суб’єкт-суб’єктного спілкування.

Комунікативна компетентність – здатність вступати в комунікацію з метою порозуміння [3]; вища здатність особистості, яка дає змогу розв’язувати проблеми, що виникають у різних життєвих ситуаціях, це конгломерат знань, мовних та позамовних умінь і навичок спілкування, набутих особистістю під час природної соціалізації, навчання та виховання [1].

Комунікативна компетентність містить оволодіння мовами та способами взаємодії з людьми, навички роботи в групі. Учень має вміти відрекомендувати себе, написати листа, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію тощо.

Комунікативна компетентність включає три складові: мовну, мовленнєву й соціокультурну. Їхній зміст розкрито в Державному стандарті початкової загальної освіти й в навчальній програмі з української мови для 1-4 класів.

У науці відомі різні трактування поняття «комунікативна компетентність»: такі, як – здатність до вибору і реалізації програм мовної поведінки в залежності від здатності людини орієнтуватися в різній обстановці, тобто його вміння оцінювати ситуацію з урахуванням теми, завдань, установок, що виникають в учасників до і під час бесіди; як здатність людини до спілкування в одному, декількох або у всіх видах мовленнєвої діяльності, яка являє собою набуте в процесі природної комунікації або спеціально організованого навчання особливе якість мовної особистості.

В узагальненому вигляді комунікативна компетеність – це здатність ставити і вирішувати певні типи комунікативних задач: визначати цілі комунікації, оцінювати ситуацію, враховувати наміри і способи комунікації партнера, вибирати адекватні стратегії комунікації, оцінювати успішність комунікації, бути готовим до зміни власного мовної поведінки.

Комунікативна компетентність розуміється нами як певна здатність учня здійснювати мовну діяльність у всіх її видах: слуханні, говорінні, читанні, письмі, розуміти чужу і породжувати власну програму мовної поведінки, адекватну цілям, ситуацій спілкування з урахуванням адресата і стилю мовлення.

 

Список використаних джерел

1. Донченко Т. Організаційна діяльність учнів на уроках української мови / Т. К. Донченко // Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя. Психолого-педагогічні науки. – ІІ Бугайківські читання. – 2011. – № 5. – С. 63 – 66.

2. Методические основы языкового образования и литературного развития младших школьников / Под ред. Т. Г. Рамзаевой. – Москва : Специальная литература, 2005. – 176 с.

3. Орлова Т. Г. Текст как единица обучения (коммуникативный аспект) // Текст : проблемы и перспективы. Аспекты изучения в целях преподавания русского языка как иностранного : Тез. Междунар. научно-методической конференции. – Москва : МГУ им. М.В. Ломоносова, 1996. – С. 218-219.

 

Please publish modules in offcanvas position.