ГРА ЯК ЗАСІБ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Носач Ганна,

Уманський державний педагогічний університет 

імені Павла Тичини

Науковий керівник: к. біол. н., доцент Голуб Н. П.

Впровадження інклюзивного навчання в Україні визнано пріоритетним напрямом розвитку освіти. У цьому зв’язку більше уваги приділяється проблемам соціальної реабілітації та адаптації в соціум дітей із особливими освітніми потребами. 

У Державному стандарті початкової загальної освіти наголошується, що перед початковою школою стоїть завдання не лише домогтися, щоб учні засвоїли певні знання, а й могли застосовувати їх в творчій самореалізації та соціалізації для розширення і поглиблення свого пізнавального досвіду [2].

Педагогічний аспект соціальної реабілітації має на меті навчання та виховання дітей, насамперед, з фізичними та розумовими обмеженнями, створення умов для всебічного розвитку їхніх потенційних можливостей. Він охоплює різні форми підготовки дітей до життя в суспільстві та сім’ї, професійну орієнтацію та навчання певних видів трудової діяльності [3].

У дітей з порушенням психофізичного розвитку знижена рухова активність. Вони постійно відчувають нестачу у спілкуванні, що негативно відображається на їх психіці. тому ефективним засобом соціального розвитку дітей залишається гра, оскільки це цілеспрямована, вільна, самостійна та творча діяльність. Тому не втрачають актуальності дослідження умов правильної організації ігрової діяльності, особливості підбору ігор та засоби стимулювання ігор для дітей з особливими освітніми потребами задля сприяння їхньому соціальному розвиткові.

Терапевтична функція спонтанної гри полягає в наданні дитині можливості емоційного і моторного самовираження, усвідомлення й відреагування напруження, страхів, фантазій. Ігрова терапія активізує життєві сили дітей, підвищує їхній тонус, настрій. Корекційна та навчальна функції гри полягають в перебудові несприятливих рис у характері дитини  та пошуку способів розв’язання різних життєвих ситуацій [1]. 

У контексті нашого дослідження нами було виділено директивну і недирективну ігрову терапію. Директивна ігрова терапія передбачала виконання нами функцій інтерпретації та трансляції учням символічного значення гри, активну участь педагога у грі дітей з метою актуалізації в ігровій формі несвідомих пригнічених тенденцій і їх програвання у напрямі соціально прийнятних норм. Дітям молодшого шкільного віку пропонували декілька можливих варіантів вирішення проблеми. В результаті таких ігор відбувалося усвідомлення дітьми себе і своїх проблем.

Недирективна ігрова терапія була спрямована на вільну гру як засіб самовираження учнів, що дозволяло вирішити важливі корекційні завдання: розширення репертуару самовираження учнів; досягнення емоційної стійкості та саморегуляції; корекція стосунків у системі «учень – педагог». Під час реабілітації на передній план виходять ідеї корекції дітей молодшого шкільного віку шляхом формування адекватної системи комунікації між дітьми і дорослим, дітьми і однолітками. Метою реабілітації була потреба допомогти учневі усвідомити самого себе, свої успіхи та недоліки.

Основними функціями в недирективній ігровій терапії були: організація емпатійного спілкування, в якому створювали атмосферу ухвалення учнів, емоційне співпереживання їм і комунікація цього відношення учням; забезпечення переживання учнями відчуття власної гідності і самоповаги; встановлення обмежень в грі. Молодші школярі в процесі ігротерапії набували важливого досвіду в соціально прийнятних формах. Тому введення обмежень у гру дітей складало важливу умову досягнення кінцевого реабілітаційного ефекту. У зв’язку з цим належна роль в ігротерапії відводилася техніці формування заборон і обмежень у грі.

Ігротерапію використовують як в індивідуальній, так і в груповій роботі. Головним критерієм переваги групової ігротерапії є наявність у дітей соціальної потреби в спілкуванні, яка формується на ранній стадії дитячого розвитку. Групова ігрова терапія – це психологічний і соціальний процес, в якому діти природним чином взаємодіють один з одним, набувають нових знань не тільки про інших дітей, але і про себе [1]. Групова ігрова терапія допомагає учням усвідомити своє реальне «Я», підвищує їх самооцінку і розвиває потенційні можливості, зменшує внутрішні конфлікти, страхи, агресивні тенденції тощо. 

Отже, молодший шкільний вік дітей є оптимальним для застосування методу ігрової терапії. З допомогою ігрових терапевтичних занять можна збалансувати емоції молодших школярів із особливими освітніми можливостями, підготувати їх до активного вербального і невербального спілкування. 

Основні принципи ігротерапії: безумовне прийняття учнів такими, якими вони є; відкритість і розкутість учнів; дружні стосунки з учнями; розуміння почуттів учнів.

 

 Список використаних джерел

1. Астремська І. В. Прикладні методики та основи супервізії в соціальній роботі : навчальний посібник. Миколаїв : Вид-во ЧНУ ім. Петра Могили, 2017. 396 с.

2. Державний стандарт початкової загальної освіти. URL: http://osvita.ua/doc/files/news/87/8793/01_ukr.pdf.

3. Соціальна робота в Україні : Навч. посіб. / І. Д. Зверева, О. В. Безпалько, С. Я. Харченко та ін.; За заг. ред.: І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. К. : Центр навчальної літератури, 2004. 256 с.

 

Please publish modules in offcanvas position.