ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА – ОСНОВА ЕКОЛОГІЧНОГО ДОБРОБУТУ

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Печений Ростислав,

студент ІІІ курсу природничо-географічного факультету

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

Науковий керівник: д. пед. н., проф. Совгіра С. В.

Екологічна освіта – це безперервний процес навчання, виховання і розвитку особистості, спрямований на формування системи наукових і практичних знань і умінь, а також ціннісних орієнтацій, поведінки і діяльності. 

В систему екологічного освіти закладені наступні принципи: гуманізм, науковість, інтеграція, безперервність, систематичність і взаємопов'язаність розкриття глобальних, регіональних і локальних аспектів екології.

Екологічна освіта відіграє інтегративну роль у всій системі загальної середньої освіти. Вона виконує наступні педагогічні функції:

- сприяє становленню і розвитку єдиної картини світу у свідомості учнів;

- є істотним компонентом гуманізації всієї шкільної освіти;

- формує загальнонавчальні і загальнолюдські вміння прогнозувати свою діяльність і діяльність інших людей;

- розширює можливості морального виховання в процесі навчання.

З точки зору психологів ставлення до навколишнього середовища формується в процесі взаємодії емоційної інтелектуальної та вольової сфер психіки людини.  Тільки в цьому випадку утворюється система психологічних установок особистості. Отже, реалізація завдань екологічної освіти вимагає перегляду не тільки змісту освіти, а й форм і методів навчання.  Необхідно віддавати перевагу таким методам, формам і методичним прийомам навчання, які будуть:

 - стимулювати учнів до постійного поповнення знань про навколишнє середовище (Уроки - ділові або сюжетно-рольові ігри, уроки - конференції, бесіди, доповіді учнів і вікторини);

 - сприяти розвитку творчого мислення, вміння передбачати наслідки діяльності людини (це методи, що забезпечують формування інтелектуальних умінь: аналіз, синтез, порівняння, встановлення причинно-наслідкових зв'язків; це також традиційні методи: бесіди, спостереження, досвід, лабораторна робота з переважанням еврістичного характеру пізнавальної діяльності учнів); забезпечувати розвиток дослідницьких навичок, умінь, вчити приймати екологічно доцільні рішення і здобувати нові знання;

 - залучати учнів в практичну діяльність щодо вирішення проблем довкілля місцевого та регіонального значення (виявлення рідкісних і зникаючих видів, організація екологічної стежки, захист природи від руйнувань, визначення факторів ризику в районах проживання, популяризація екологічних знань: бесіди, листівки, малюнки, плакати).

Актуальність екологічної освіти обумовлена глобальністю екологічних проблем, що стоять перед людством, і неможливістю їх вирішення без сформованості екологічної відповідальності, екологічної культури.  Велику роль у формуванні та розвитку екологічної свідомості, екологічної культури, знань, умінь, навичок учнів відіграє організація позаурочної і позакласної роботи.  До таких форм роботи відносяться: екологічні ігри (змагальні, рольові, імітаційні), дитячі екологічні рухи, екскурсії, конкурси екологічного спрямування, еколого-краєзнавча діяльність, шкільні проекти, експедиції, факультативи, наукові вечора, конференції, дослідницькі роботи учнів, видання стінгазет, альбомів, участь в екологічних олімпіадах, перегляд відеофільмів, шкільний екологічний моніторинг і ін. В даний час можна визначити кілька можливих напрямків розвитку системи екологічної освіти, представлених в наступних моделях: від екологічної освіти - до утворення для сталого розвитку (соціально-економічного аспект); до екологічної культури - через екологічну просвіту населення (еколого-культурологічний аспект);  екологічна компетентність - обов'язковий компонент професійної діяльності будь-якого фахівця.

Вплив людського суспільства на природу неминуче, воно посилюється в міру зростання чисельності населення, в результаті науково-технічного прогресу, збільшення числа і маси речовин, що втягуються в господарський оборот.

Стихійне використання природних ресурсів без відповідних заходів їх захисту та можливості відновлення, інтенсивне і все зростаюче забруднення навколишнього середовища призводять до непоправних змін в природі, катастрофічних змін в біосфері.  У зв'язку з цим забезпечення екологічної безпеки є найважливішою природничо-наукової та соціально-політичною проблемою сучасності, від правильного вирішення якої залежить благополуччя людства.  Зберегти гармонійні відносини людини і природи - основне завдання, яке стоїть перед нинішнім поколінням.

Вирішення цього завдання вимагає зміни багатьох раніше сформованих уявлень про людські цінності, необхідності розвитку у кожної людини екологічної свідомості, екологічної культури.  Споживацьке ставлення до природного середовища, спрощене розуміння глобальних екологічних проблем, є наслідком низького рівня екологічних знань або їх відсутність.

Тому формування нового екологічного мислення на принципах спільного розвитку природи і суспільства неможливе без широкої екологічної освіти і виховання.

Сучасний стан екологічної освіти учнів характеризується вельми значними проблемами, недоліками, недооцінкою його багатьох ланок. Звєрєв І.Д.  вказує, що «сумлінні учні засвоюють знання, готові сприймати розповіді про екологічні лиха, але часто не виявляють інтересу до того, щоб самим розібратися в причинах їх виникнення; вибір рішень проблеми не пов'язують з особистими практичними діями ». Всі видатні мислителі і педагоги минулого надавали великого значення природі як засобу виховання дітей: Я. А. Коменський бачив у природі джерело знань, засіб для розвитку розуму, почуттів і волі.  К. Д. Ушинський був за те, щоб «вести дітей в природу», щоб повідомляти їм все доступне і корисне для їх розумового та словесного розвитку.

Метою екологічної освіти і виховання є формування системи наукових знань, поглядів і переконань, що забезпечують становлення відповідального ставлення людей до навколишнього середовища в усіх видах їх діяльності.

Основні завдання екологічної освіти:

 - дотримання норм поведінки, в природі забезпечують збереження і поліпшення природного середовища проживання;

 - вивчення стану охорони навколишнього середовища і екологічних проблем в різних типах освітніх установ;

 - залучення учнів до роботи по обстеженню стану навколишнього середовища, і дослідженню природних ресурсів;

Екологічна освіта та виховання є основою екологічного благополуччя суспільства і представляє особливу систему, що розвивається природних і соціальних знань, яка використовує досягнення багатьох наук.  

Отже, екологічна освіта та виховання є область цілеспрямованої педагогічної діяльності, розрахованої на зміну якісних параметрів відносини людини і суспільства до навколишнього середовища.

 

Список використаних джерел

1. Глазачев С. Н. Экологическая культура учителя: Исследования и разработки экогуманитарной парадигмы. – М.: «Современный писатель», – 1998 – С. 432

2. Развитие системы образования – обеспечение будущего. Германова Г. Н., Горшенина М. В., Ескиндирова М. Ж., Зубарева В. А., Карасюк В. В., Коновалова Н. Г., Красильникова Е. В., Макеева И. А., Романенко Е. С., Стовпець В. Г., Уткина А. Н., Шаркун Ю. Ф., Шаркун Ю. Ф., Шевченко С. В. Одесса, 2013. Том 1, Книга 3.

3. Ситак Л. А. Формирование экологической культуры студентов педагогического колледжа во внеклассной работе: Монография, Пятигорск: ГОУ ВПО ПГЛУ, 2011. –172 с. («педагогический колледж -педагогический вуз»): Монография. -М. 2003, 174 с.

4. Ситак Л. А. Формирование экологической культуры студентов педагогических вузов средствами внеклассной работы// Крымский научный вестник. – №4 – 2015 г., Том 2. «Педагогические науки», с. 242-248. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://krvestnik.ru/pub/2015/09/SitakLA1.pdf

 

Please publish modules in offcanvas position.