Поляруш Людмила,
магістрантка факультету початкової освіти
Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. пед. н., доцент Волошина Г. П.
Самостійність учнів у навчанні – найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями вміннями й навичками. Часто правильно застосована самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру. Це і зумовлює обов’язковість і різноманітність самостійних робіт.
На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні.
Основна функція перевірних самостійних робіт – контролююча, хоча і їм теж властиві елементи навчання.
Щоб активізувати опорні знання учнів, їхні уміння і навички, потрібні для сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці вчитель пропонує дітям підготовчі самостійні вправи. Це можуть бути усні і письмові вправи на повторення, попереднє читання й спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів.
До навчальних самостійних робіт належать ті які пропонуються дітям для самостійного засвоєння матеріалу.
У дидактиці види самостійних робіт виділяють ще й за різними основами, способами, характером діяльності, що обумовило появу різних її класифікацій: за основними дидактичними цілями, за джерелом знань, за способом виконання завдання, за характером пізнавальної діяльності.
Най типовішими видами самостійної роботи є: усні; письмові; теоретичні; практичні; репродуктивні; творчі.
Усні: постановка вчителем питань (завдань ) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка учнів до відповіді і викладання своїх знань; корекція і самоконтроль викладених знань по ходу відповіді; аналіз і оцінка відповіді.
Позитивним в усному опитуванні є його гнучкість. Як недолік – займає багато часу; збуджує нервову систему; сміливіші учні виграють; різна трудність запитань ставить учнів, які на них відповідають, у різні умови; результати перевірки не зберігаються.
Письмові: позитивне – за короткий проміжок часу можна багато перевірити; результати перевірки зберігаються, виявляються і деталі і неточності у відповідях учнів. Негативне – забирає багато часу в учителя для перевірки письмових робіт, призводить до зниження грамотності учнів, якщо вчитель не дотримується вимог єдиного орфографічного режиму.
Теоретичні – перевірка вчителем теоретичних знань учнів: засвоєння правила, теореми і т. п.
Практичні – застосування теоретичних знань на практиці: розв’язування задач, використання вивчених орфограм, правил при написанні різних видів вправ.
Репродуктивні – це ті, які вимагають відтворення вивченого.
Творчі – це ті, які вимагають застосування знань і вмінь у значно змінених ( нестандартних ) умовах переносу засвоєних принципів доведення ( способів дій ) на вирішення більш складних мислительних завдань.
До видів самостійної роботи належить також і такий метод, як робота з підручником. Суть цього методу полягає в тому, що оволодіння новими знаннями здійснюється самостійно кожним учнем шляхом вдумливого вивчення матеріалу по підручнику і осмислення вміщених в ньому фактів, прикладів та виходячи з них теоретичних узагальнень, при цьому одночасно із засвоєнням знань учні набувають вміння працювати з книгою.
Робота з підручником сприяє розвитку мислення і мовленнєвої діяльності, вихованню пізнавальних інтересів:
– вправи, що пропонуються при закріпленні і застосуванні знань, розвивають вміння і навички у дітей, спрямовані на виховання самоконтролю;
– робота з картою – спрямована на засвоєння, закріплення і застосування знань, формування предметних вмінь і розвиток просторових уявлень;
– заповнення таблиці – розвиває логічні вміння, застосовується при узагальненні і систематизації знань;
– написання творів – розвиває творчі можливості і самостійність учнів;
– доповіді – спрямовані на отримання нових знань і розвиток самостійності учнів;
– лабораторні роботи – формують практичні вміння і виховують колективізм у дітей;
– самостійні роботи на основі спостережень – розвивають спостережливість, набуття і закріплення нових знань.
Педагоги виділяють як особливий вид самостійної роботи учнів програмоване навчання, за яким учень крок за кроком самостійно опановує навчальний матеріал. Програмоване навчання у найзагальнішому вигляді визначається як система, що має розумне поєднання усіх методів навчання за переважаючої й визначальної ролі самостійної роботи учнів. У вузькому розумінні програмованим навчанням вважають керовану систему самостійної роботи. Оскільки основне завдання цього навчання – підвищити керованість процесом засвоєння знань учнів, то керування необхідне у тих випадках, коли учні самостійно набувають знання. Особливо ефективним є використання програмованого навчання у початковій ланці освіти.
Список використаних джерел
1. Ігнатова О. Виховання самостійності у молодших школярів / О. Ігнатова // Учитель. – 2000. – № 4-6. – С.20-23.
2. Савченко О. Я. Урок в початкових класах. / О. Я. Савченко –К.: Освіта, 1997. – с.255.
3. Тимченко О. Т. Самостійна робота як дидактична категорія / О. Т. Тимченко // Педагогіка і психологія. – 2001.- №3 – 4.- С.64 – 68.
4. Фіцула М. М. Логіка і методика педагогічних досліджень // Фіцула М. М. Педагогіка. – К.: Академія. – 2000. – С. 29 – 45.