Путаненко Тетяна,
магістрантка І курсу факультету педагогічної освіти,
менеджменту та мистецтва
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний
університет імені Григорія Сковороди»
Науковий керівник: к. пед. н., доцент Красюк Л. В.
Підвищення мовленнєвої культури школярів у початковій школі – один із найважливіших напрямків мовленнєвої роботи. Вміння правильно говорити, звичайно, однозначно багато в чому визначає мову та загальну культуру молодшого школяра.
Період початкової школи вважається найбільш сприятливим етапом для формування та вдосконалення мовленнєвої культури.
Сутність культури мовленнєвого спілкування ‒ це якість особистості, що містить культуру мовлення, культуру мислення, емоційну культуру і який передбачає володіння нормами літературної мови, вміння адекватно вибирати і використовувати засоби спілкування при вирішенні поставлених комунікативних завдань.
С. Копелюк виділила наступні педагогічні умови формування мовленнєвої культури молодших школярів на уроках літературного читання:
- комунікативну спрямованість формування культури спілкування;
- взаємозв’язок мовних і немовних емоційно-виразних засобів на уроках літературного читання;
- забезпечення позитивної мотивації на уроках літературного читання;
- занурення в активне мовленнєво-розвивальне середовище [1].
У процесі розвитку мовлення учнів, педагог ставить перед собою чітку мету формування в учнів певних мовленнєвих характеристик, які визначаються критеріями оцінки усних і письмових висловлювань учнів:
1. Засвоєння правил літературної мови, вміння розпізнавати літературне і не літературне мовлення, а також відрізняти літературну мову від просторіччя, діалектів, жаргонів.
У процесі такої діяльності необхідно застосовувати систему навчальних впливів на учнів, потрібна планомірна робота, яка послідовно і чітко дозує навчальний матеріал.
2. Оволодіння учнями процесами читання і письма. Читання і письмо є мовленнєвими вміннями і навичками, які мають у своїй основі систему мови, спираються на її фонетичні,лексичні, графічні та орфографічні правила, а також, на процес сприйняття мовлення інших людей. У процесі оволодіння писемним мовленням учні повинні засвоїти різноманітні особливості жанрів: опис, розповідь, міркування.
3. Визначення мінімального рівня сформованості мовленнєвих умінь учнів, нижче якого не повинен опуститися жоден учень.
У формуванні культури мовленнєвого спілкування виділяються три напрямки: 1) робота над словом; 2) робота над словосполученням і реченням; 3) робота над зв’язним мовленням.
Вчитеді-практики розробили три групи вправ для формування мовленнєвої культури молодших школярів на уроках літературного читання.
Перший група вправ спрямована на збагачення мовлення учнів формулами мовленнєвого етикету. Змістовий аспект передбачав створення мовленнєвих ситуацій і самостійне використання учнями формул мовленнєвого етикету .
Друга група вправ стосувалась стимулювання культури мовленнєвого спілкування на уроках літературного читання. Змістовий аспект передбачав створення мовленнєвих ситуацій і самостійне використання учнями формул мовленнєвого етикету під час мовленнєвих вправ, ситуацій, ігор, рольових літературних ігор, вікторин, інсценізацій за змістом казок.
Третя група вправ ‒ вправи творчого спрямування полягали в самостійному використанні учнями набутих умінь і навичок мовленнєвої культури в мовленнєво-комунікативній діяльності. Основними формами та видами роботи, що сприяли реалізації мети цього етапу, були інтегровані уроки, уроки-інсценізації, конкурси, ігри за змістом художніх творів, вікторини, свята, покази драматизації, театру пантоміми та «живих» тіней, підготовка проєктів.
Таким чином, враховуючи педагогічні умови та запропоновані групи вправ, які доречно використовувати на уроках літературного читання, позитивно впливатимуть на формування мовленнєвої культури молодших школярів.
Список використаних джерел
1. Копелюк С. Концептуальні засади формування мовленнєвої культури учнів початкової школи в процесі літературного читання Педагогіка та психологія : зб. наук. праць. Вип. 766. Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2015. – С. 164–170.