Родіна Наталя,
магістрантка факультету початкової освіти
Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. пед. н., доц. Муковіз О. П.
Безпека людини – це поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання. На наш погляд, важливим є запропоноване Л. Михайловою і В. Губановою визначення безпеки життя людини як стану її повного фізичного, соціального й духовного благополуччя, що визначається внутрішніми (спадковість, фізичне й психічне здоров’я) і зовнішніми (навколишнє природне, антропогенне, техногенне, соціальне середовище) чинниками. Загалом безпека життя людини - це стан захищеності її життєво важливих інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз. Концептуально безпека життя людини зумовлюється такими чинниками: станом навколишнього середовища (довкілля, побут, транспорт, виробництво, соціальні відносини); державними системами підтримки безпеки людини (охорона здоров’я, пожежна охорона, цивільна оборона, органи правопорядку, охорона праці); індивідуальною захищеністю особи (психофізіологічний стан, знання та вміння, індивідуальні засоби захисту) [1].
Поняття «поведінка» має в науці ряд визначень. У словнику сучасної української мови (за редакцією В. Бусел) поняття «поведінка» визначається як: сукупність чиїх-небудь дій і вчинків; спосіб життя; уміння поводити себе відповідно до встановлених правил. Відповідно до філософських джерел, поведінка – властива живим істотам взаємодія з навколишнім середовищем, опосередкована їх зовнішньою (рухливою) та внутрішньою (психічною) активністю. Цей термін визначає як діяльність окремих індивідуумів, так і соціальних спільнот. У сучасному педагогічно-психологічному аспекті поведінка людини – це соціально зумовлена діяльність, з відповідними природними передумовами. С. Гвоздій безпечну поведінку розуміє як своєрідну активність, яка не несе в собі небезпеки, захищає людину від небезпеки; не завдає шкоди особистості й природі [4].
Отже, безпечна поведінка – це сукупність вчинків, які характеризують загальне ставлення людини до власної безпеки, життя і здоров’я, до безпеки, життя і здоров’я оточуючих, екологічно безпечного природного середовища.
Сьогодні швидка урбанізація й індустріалізація, різке зростання народонаселення в багатьох країнах світу, інтенсивна хімізація сільського господарства та інше порушили біологічний кругообіг речовин в природі, внаслідок чого почалося її руйнування. Це поставило під загрозу життя й здоров’я людей, сучасного і майбутнього поколінь, подальше існування людської цивілізації. У сучасних умовах розвитку політико-правової, соціальної, культурної сфери життєдіяльності людини, що в першу чергу спрямоване на забезпечення її прав і свобод, охорону її життя, здоров’я, честі та гідності, іде диференціація поняття безпека особистості за різними напрямами. Так, наприклад, сьогодні все більшої актуальності набувають поняття безпеки жінки, безпеки дитини, сім’ї тощо. Особливістю поняття безпеки особистості сьогодні, мабуть, є те, що воно розглядається паралельно до всіх сфер діяльності та життя особистості. Говорячи про цю проблематику, беруться до уваги не окремі елементи безпеки (екологічна, правова, економічна, соціальна тощо), а їх єдність, що дозволяє повністю реалізувати на практиці поняття безпеки особистості [2].
Безпека – це властивість соціальної системи, що полягає в її здатності до підтримання такого порядку внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків, при якому дезорганізують вплив зовнішнього і внутрішнього середовища мінімально – таке визначення безпеки обґрунтовує М. Лєсков. У більш розширеному понятті категорія «соціальна безпека» – це стійкий стан суспільного організму, в умовах якого кожна особистість має право не тільки мати та вільно розпоряджатися набором життєвих благ, а розвивати свої можливості й потреби (І. Лапанова).
Особистість безпечного типу – людина, орієнтована на добро і здатна до продуктивної діяльності по збереженню свого духовного і фізичного здоров’я, захисту оточуючих людей і природи від зовнішніх загроз на рівні високорозвинених духовних якостей, навичок і вмінь. Для особистості безпечного типу поведінки характерні: пошукова активність, колективістська мотивація, усвідомлення єдності всього живого, розуміння свого місця в суспільстві, колективі, родині, почуття впевненості у власних силах для вирішення проблем, навички гармонійного спілкування, прагнення допомагати іншим людям, готовність до співпереживання, відсутність страху смерті, страху перед уявними погрозами, страждань через дрібниці і незручностей в особистому житті [6, c. 47-57]. Для формування особистості безпечного типу потрібно озброювати людей справді науковими знаннями, в тому числі і про людину як космопланетарне явище, навичками позитивної взаємодії та саморозвитку, психотренінгу і біоенергетичного цілительства, самореалізації індивідуальних можливостей безпечного існування для себе та інших людей.
Вплив на людину страху або небезпеки визначається дією трьох психофізіологічних механізмів:
1. Безумовно-рефлекторний механізм проявляється в тому, що деякі подразники (темрява, поява почуття страху перед іншою людиною, незнання, як діяти в ситуації, і т. ін.) є безумовними сигналами, на які психіка реагує станом переляку або паніки різного ступеня.
2. Умовно-рефлекторний механізм діє тоді, коли людина отримала деякий негативний досвід і у неї виробився умовний рефлекс на ті елементи ситуації, які самі по собі безпечні, але супроводжували раніше дії реальної небезпеки. Якщо страх раніше був пов’язаний з тим чи іншим елементом дійсної небезпеки, то він може викликатися практично будь-яким фактором.
3. Дія інтелектуального механізму проявляється в тому, що почуття страху може бути наслідком уявного відтворення небезпеки, уяви небезпечної ситуації, спогади про пережиту загрозу. Раптовість виникнення ситуації, дефіцит інформації, втома, перевтома – все це фактори, що збільшують небезпечність поведінки людини. Невміння діяти в складній ситуації і виникнення страху змушують людину чинити неправильно. За різних обставин в процесі життєдіяльності, які можуть бути як буденними, так і ситуаціями екстремального характеру (тимчасовими, які вимагають великої напруги сили волі), непідготовлена людина може потрапити у складне становище, її поведінку важко передбачити, вона може вчинити небезпечні дії стосовно самого себе, людей, природи, суспільства [5].
Таким чином, відмітними особливостями особистості безпечного типу поведінки є психологічна стійкість і психологічна готовність до дій у різних життєвих ситуаціях. Формуванню подібних якостей ОБТП сприяють наступні основні психолого-педагогічні умови: усвідомлення єдності природи, суспільства, людини у всіх існуючих сферах життєдіяльності; розуміння своїх можливостей у забезпеченні безпеки природи, суспільства і особистої безпеки; знання небезпек, що впливають на людину в суспільстві і природі; оволодіння способами раціональної і гуманістичної взаємодії з природою, технікою, людьми; набування здатності створювати для себе необхідні ресурси безпечного існування; вміння організовувати безпечну життєдіяльність для себе та інших людей.
Безпечна поведінка передбачає наявність чотирьох основних компонентів: передбачення небезпеки (знання небезпек, що оточують людину, знання фізичних властивостей цих небезпек, уміння розпізнавати природу небезпеки та інше); запобігання впливу небезпеки; подолання небезпеки; створення режиму безпеки. Щоб уникнути впливу небезпеки, людина повинна розуміти природу виникнення, характер розвитку небезпечних ситуацій, усвідомлювати реальні можливості щодо подолання небезпеки, вміти правильно оцінити ситуацію і раціонально розподілити свої сили [3].
Отже, безпечна поведінка – це сукупність вчинків, які характеризують загальне ставлення людини до власної безпеки, життя і здоров’я, до безпеки, життя і здоров’я оточуючих, екологічно безпечного природного середовища
Список використаних джерел
1. Афанасьева Н. А. Постигаем язык огня: обучение – через развлечение Основы безопасности жизнедеятельности. 2004. № 7/8. С. 56-65.
2. Бібік Н. М. Основи здоров’я : підруч. для 3 кл. Київ : Навч. книга, 2010. 112 с.
3. Бойченко Т. «Основи здоров’я» в початковій школі. Початкова школа, 2006. №9. С. 12-15.
4. Гвоздій С. П. Підготовка майбутніх вчителів природничого циклу до навчання школярів основ безпечної поведінки : автореф. дис. Одеса, 2007. 20 с.
5. Команєва О. О. Валеологія. Школа здоров’я. Навчальний посібник для учнів 2-3 класів. К.: Літера, 1999. 41 с.
6. Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді / Основи здоров’я : кн. для вчителя. К.: Ґенеза, 2005. С. 47-57.