Терещенко Віта,
студентка ІV курсу факультету педагогічної освіти,
менеджменту та мистецтва
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний
університет імені Григорія Сковороди»
Науковий керівник: к. пед. н., доцент Красюк Л. В.
Проблема формування в молодших школярів комунікативної компетентності, завжди набувала актуальності, особливо в освітньому процесі початкової школи.
Комунікативна компетентність демонструє здатність успішно використовувати всі види мовленнєвої діяльності. Вона дозволяє учням всіляко пізнавати навколишній світ та вирішувати життєво важливі завдання.
Основу комунікативної компетентності складає лексична компетентність, яка включає в себе певний запас слів та їхнє доречне вживання у різних контекстах.
Як зазначає Ю. Луцик, «лексичні навички – це навички правильного слововживання й словотворення в усному і писемному мовленні у відповідності до ситуацій спілкування і мети комунікації [1]».
У початковій школі лексикологія як самостійний розділ науки про мову не вивчається. Молодші школярі засвоюють лише деякі відомості про лексику, зокрема практично ознайомлюються з прямим і переносним значенням слів, багатозначністю, омонімією, синонімією й антонімією в розділі «Слово. Значення слова . Частини мови».
Зі словом як одиницею мовлення учні мають справу з перших днів свого навчання у школі. Ще в період навчання грамоти вчитель пояснює першокласникам значення окремих слів, практично (без уживання термінів) учні спостерігають явища омонімії (коса, лист), багатозначності (іде, дзвоник), синонімії (йде, поспішає, біжить) та антонімії (великий — малий). Саме тут учнів привчають стежити за власним мовленням, доречно вживати слова.
У 3-4 класі продовжується спостереження за значенням слів, прямим і переносним, випадками багатозначності, із синонімами, антонімами, учні виконують практичні завдання з найуживанішими омонімами. З цією метою до програми введено вивчення розділу «Слово. Значення слова. Частини мови». Під час опанування інших розділів програми школярі мають можливість виконувати вправи на використання зазначених лексем у власному мовленні.
М. Вашуленко у роботі над вивченням лексичних понять пропонує такі напрями:
І. Лексичний аналіз мови художніх текстів: виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів; виявлення слів, ужитих у переносному значенні; з’ясування смислових відтінків ужитих у тексті синонімів, антонімів; аналіз інших зображувальних засобів, зокрема порівнянь.
II. Пояснення значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, демонстрація малюнка, слайда із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, добір синонімів, антонімів, уведення нового слова до контексту тощо.
III. Виконання завдань на добір слів із певним значенням: дібрати з поданого синонімічного ряду потрібні за смислом речення іменники; дібрати прикметники з переносним значенням для опису предметів, характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша тощо.
IV. Уведення поданих або самостійно дібраних лексем у власне мовлення школярів: складання речень і текстів за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами, редагування поданих текстів тощо. Так в учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, доречного їх використання, що є передумовою успішної роботи над розвитком мовленнєвих умінь молодших школярів [2].
У початковій школі склалася така етапність процесу вивчення лексики: пропедевтичний етап (1‒2 класи), спеціальний (3 клас) і етап удосконалення лексикологічних умінь (4 клас).
На пропедевтичному етапі учні практично ознайомлюються зі словом, набувають досвіду оперування лексичними одиницями, виділення їх із мовленнєвого потоку, протиставлення слова реалії, спостереження за окремими (найдоступнішими) лексичними явищами.
Спеціальний етап має на меті сформувати в учнів важливі лексикологічні поняття, виробити навчально-мовні лексикологічні вміння, передбачені чинною програмою, тренувати школярів у вживанні слів у власному мовленні.
На завершальному етапі повторюють знання з лексикології, закріплюють, удосконалюють практичні вміння з цього розділу. У результаті зіставлень лексичних явищ із граматичними явищами української мови лінгвістичні знання молодших школярів глибше осмислюються, набувають цілісного, системного характеру [2].
На уроках української мови доречно використовувати різноманітні лексичні вправи.
Вправи з лексики слід класифікувати за такими критеріями:
І. За дидактичною метою. Вправи, які використовує вчитель під час роботи над лексичним матеріалом, спрямовані на усвідомлення школярами функції слова в мовленні. З огляду на це можна розрізняти:
Вправи, розраховані на пояснення значення слів:
‒ пояснити значення слова клас у такому тексті;
‒ виписати сполучення слів із дієсловом спати, спочатку вжитим у прямому значенні, а потім ‒ у переносному;
‒ прочитати вірш, пояснити значення виділених слів;
‒ відгадати загадку, пояснити, які предмети названі словами-відгадками.
Вправи, розраховані на вживання слів у власному мовленні:
‒ скласти речення з різними значеннями багатозначного слова (машина, голка);
‒ скласти речення з кількома словосполученнями (вишневе дерево, вишневе варення, вишнева хустка);
‒ описати два предмети, використовуючи антоніми (великий, новий і маленький, старий (будинок));
‒ скласти текст за малюнком, уживаючи певні лексеми (синоніми, слова в переносному значенні тощо).
ІІ. За характером розумових операцій, які здійснюють учні під час роботи зі словом, слід розрізняти:
1. Аналітичні вправи (аналіз текстів чи їх уривків, уточнення відтінків у значенні слова, з’ясування мети вживання слова з тим чи іншим значенням тощо).
2. Синтетичні вправи (складання речень із поданим чи дібраним словом, ужитим у певному значенні, дописування (закінчення) речень, виконання різних творчих вправ тощо):
‒ дібрати синоніми до слова нероба, виправити речення, використовуючи дібрані синоніми: Ледар усе життя ледарює. Тільки нероба нічого не робить;
‒ до виділених слів дібрати антоніми і поставити їх у тексті замість крапок;
3. Вправи на порівняння текстів чи речень, у яких відбувалася заміна одних слів іншими (усунення недоречних повторювань, уживання емоційно забарвленої й образної лексики тощо).
III. За ступенем самостійності у виконанні слід розрізняти:
1. Репродуктивні вправи, розраховані на спостереження за вживанням і значенням слів у готових реченнях чи текстах.
2. Конструктивні вправи (складання словосполучень із поданих слів, уведення в речення антонімів, заміна одних слів іншими тощо).
3. Творчі вправи (самостійне складання словосполучень, речень із потрібним словом, текстів за опорними словами тощо).
IV. За формою виконання вправи з лексики бувають усні і письмові [2].
Використання лексичних вправ має носити системний характер. Вони повинні забезпечити поступове оволодіння лексичним матеріалом, ідучи від легших вправ до складніших, від дій за зразком до зростання самостійності і творчості в їхньому виконанні.
Список використаних джерел
1. Луцик Ю. Основні етапи роботи над лексичними одиницями та їх специфіка при викладанні РМІ на початковому етапі http://www.rusnauka.com/37_NH_2015/Philologia/1_200922.doc.htm
2. Методика навчання української мови в початковій школі : навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За наук. ред. М. С. Вашуленка. Київ, 2011. 364 с.