ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЗАСОБАМИ ЕТНОПЕДАГОГІКИ

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Ткач Світлана,

магістрантка факультету початкової освіти

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

Науковий керівник: д. пед. н., доц. Муковіз О. П.

 

Екологічна культура – якісне новоутворення особистості, частина її загальної культури. Дослідження взаємовпливу соціального і природного в житті людини дозволяє говорити про специфічні вияви культури в екологічному сенсі. Екологічна культура визначається як одна з форм культури, як здатність людини відчувати живе буття світу, пристосовувати його до себе, взаємо узгоджувати власні потреби і устрій природного довкілля [1, c. 14].

Екологічна культура виступає регулятором людської діяльності. Вона є за своєю суттю своєрідним «кодексом поведінки», що лежить в основі екологічної діяльності та екологічної поведінки. За змістом її слід розглядати як сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки людини в навколишньому середовищі [2, c. 115].

Формування екологічної культури в процесі розвитку особистості проходить у декілька етапів. Загальновідомими є чотири таких етапи: перший етап сфокусований на навчанні дітей бачити і розуміти красу довкілля; на другому етапі завдання ускладняються – важливо не тільки сформувати в молодших школярів потребу спостереження, але й бережливого ставлення до природи, потребу охороняти і збагачувати її; на третьому етапі учні мають усвідомити, що природа і людина взаємопов’язані, вони впливають одне на одного, причому цей вплив двобічний, у якому не повинно бути домінування однієї зі сторін. Четвертий етап передбачає становлення екологічної відповідальності як основної риси особистості на основі системних знань про екологічні проблеми сучасності і можливості шляхи розвитку сучасної цивілізації і довкілля.

У межах екологічної культури виділяють три складові цього поняття: екологічні знання, екологічні переконання та екологічну діяльність.

Взаємодія цих трьох компонентів (освітянського, світоглядного і діяльнісного) визначає формування екологічної культури особистості школяра. Екологічні знання в початковій школі формуються на основі емоційно-естетичного сприйняття природного середовища. Педагогу необхідно знати способи «поєднання» емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони природи. Звичайно, емоційно-естетичне повинно поєднуватися з інтелектуальним сприйняттям природи, на основі якого формуються екологічні переконання, з практичною природоохоронною діяльністю учнів, до якої належать підгодовування птахів взимку, озеленення території школи, класу, догляд за рослинами, очищення джерел тощо. Такі суспільно значущі справи привчають дітей вже з раннього віку цінувати природу, вносити посильний внесок у її збереження, бути творцями, а не руйнівниками чи споглядачами. 

Показники сформованості екологічної культури необхідно досліджувати на двох умовно виділених рівнях: внутрішньому і зовнішньому – якісні зміни в структурі особистості і їх прояви у взаємодії людини з навколишнім світом.

На першому (внутрішньому) рівні ми оперуємо такими катего¬ріями, як потреби, здібності, інтереси, цінності, мотиви, звички, почуття, емоції, знання, вміння, навички, суб’єктивна позиція та інші. На другому (зовнішньому) рівні ми користуємось такими категоріями, як ставлення, поведінка, вчинок, діяльність, взаємодія та інші.

На кожному етапі особистісного розвитку загальні критерії мають свій конкретний зміст і форми прояву, обумовлені психологічними особливостями, специфікою віку.

Молодший шкільний вік – цінний етап у розвитку екологічної культури особистості. В цей період відбувається якісний стрибок, що в значній мірі зумовлює процес розвитку екологічної культури, що надалі проявляється у формуванні у дитини свідомого ставлення до оточуючого світу в тому, що вона починає відокремлювати себе від навколишнього середовища, долає у своєму світовідчутті відстань від «Я – природа» до «Я і природа», розвивається емоційно-ціннісне відношення до навколишнього.

У процесі розвитку екологічної культури молодшого школяра можна умовно виділити три етапи, які співпадають з переходом дитини з класу в клас. Як основний критерій росту є набутий дитиною досвід взаємодії з оточуючим світом, оскільки він забезпечує необхідну базу в розвитку екологічної культури особистості і наступні прояви морально-екологічної позиції особистості:

 засвоєння норм і правил екологічно обумовленої взаємодії з навколишнім світом, трансформації значної їх частини у звички дитини;

 наявність потреби у набутті екологічних знань, орієнтація на їх практичне застосування;

 потреба в спілкуванні з представниками тваринного і рослинного світу, співчуття до них, прояви доброти, чуйності, милосердя до людей, природи, бережливе ставлення до всього оточуючого;

 прояви естетичних почуттів, вміння і потреби бачити і розуміти прекрасне, потребу самовираження у творчій діяльності;

 прояв ініціативи у розв’язанні екологічних проблем найближчого оточення.

Перераховані вище показники морально-екологічної позиції особистості характерні для будь-якого віку, але на кожному віковому етапі рівень їх сформованості дещо відрізняється, різний і зміст кожного з показників, і форми їх вияву.

Молодший шкільний вік – етап формування основ екологічної позиції особистості, прояви якої мають свою специфіку.

Базовим у розвитку екологічної культури першокласника виступає рівень здобутий ним в дошкільному віці. Нова сходинка розвитку дитини пов’язується з набуттям ним екологічно орієнтованого особистого досвіду за рахунок спостережень за різними станами навколишнього середовища, супроводжуваних поясненнями вчителя, первинних оцінок діяльності людей (на рівні добре-погано); дотримання запропонованих учителем правил поведінки; спілкування з представниками тваринного і рослинного світу, емоційні хвилювання; естетична насолода красою природи і творче втілення своїх вражень в усних розповідях, малюнках, відчуття потреби в знаннях екологічного змісту; бережливе ставлення до предметів, що використовуються, продуктів харчування; спостереження за діяльністю дорослих з покращення навколишнього середовища і власна посильна участь в них тощо.

Показники сформованості екологічної культури дитини на першому щаблі початкової школи:

 дитина проявляє інтерес до об’єктів навколишнього світу, умов життя людей, рослин, тварин, намагається оцінювати їх стан з позицій добре-погано;

 із задоволенням бере участь в екологічно спрямованій діяльності;

 емоційно реагує на зустріч з прекрасним і намагається передати свої почуття в доступних видах творчості (розповідь, малюнок і т.п.);

 намагається дотримуватись правил поведінки на вулиці, у транспорті, під час прогулянок в сад, ліс;

 проявляє готовність надати допомогу людям, тваринам, рослинам, які її потребують;

 намагається контролювати свою поведінку, вчинки, щоб не надати шкоди навколишньому середовищу.

Якісно новий щабель, на який піднімається в розвитку своєї екологічної культури другокласник, пов’язується з наступними надбаннями в особистому досвіді: від простого спостереження – до спостереження-аналізу (чому добре і чому погано); зіставлення своїх дій і поведінки в тій чи іншій ситуації з діями інших людей і впливом їх на природу; власні відкриття – пошук і задоволення потреби в знаннях про конкретний об’єкт навколишнього середовища; бережливе ставлення до предметів побуту з власної волі; участь у природоохоронній діяльності дорослих.

Показники сформованості екологічної культури у молодших школярів на другому етапі доповнюються:

 інтересом дитини до об’єктів навколишнього світу, який супроводжується спробами дитини їх аналізувати;

 участю в тій чи іншій діяльності разом з дорослими з проявами самостійності і творчості;

 спілкуванням з представниками тваринного і рослинного світу, викликаному більше турботою про них, ніж отриманням задоволення;

 дотриманням низки правил поведінки в навколишньому середовищі, що стали нормою.

На наступному етапі, який завершує період молодшого шкільного віку, особистий досвід дитини наповнюється новим змістом: аналізом спостережень за станом навколишнього середовища і посилимо внеском в покращення її стану; свідомим дотриманням норм і правил поведінки в навколишньому середовищі; дієвою турботою про представників тваринного і рослинного світу; використанням одержаних знань, умінь і навичок в екологічній орієнтовній діяльності; втілення своїх вражень про навколишній світ у різних видах творчості.

Про показники сформованості екологічної культури дитини на даному етапі початкової школи можна судити за такими проявами:

 дотримання правил поведінки в навколишньому середовищі увійшло у звичку: дитина контролює свої дії, співставляючи їх з навколишньою дійсністю і можливими наслідками для тих чи інших об’єктів навколишнього середовища;

 виражена потреба у турботі про тих чи інших представників тваринного і рослинного світу;

 дитина здатна самостійно обирати об’єкти своєї екологічної діяльності;

 доброта, чуйність і увага до оточуючих (людей, природи) супроводжується готовністю дитини надавати в разі потреби допомогу.

Вивчення питань технології здійснення екологічного виховання та екологічної освіти молодших школярів, звичайно, ж повинно базуватись на уявленні про психолого-педагогічні можливості учнів до сприйняття екологічних понять, оскільки це повинно дати нам підстави для вирішення питання: які саме поняття і в якому класі ми можемо формувати, не порушуючи дидактичних принципів доступності і науковості.

Зважаючи на могутній екологічний потенціал української етнопедагогіки, серед науковців та педагогів-практиків зростає інтерес до проблеми використання етнопедагогіки як змістово-процесуальної основи в шкільній екологічній освіті. Про це свідчить розробка інтегрованих курсів типу «Людина і світ», «Рідний край», «Екологія і діалектика», які органічно включають здобутки етнопедагогіки, елементи фольклору, календарної обрядовості, трудових традицій.

Згідно з основними положеннями дидактики про системотворчий характер змісту освіти, при розробці методичної моделі використання етнопедагогіки і краєзнавства у екологічній освіті молодших школярів першочерговим завданням є відбір і систематизація народознавчих і краєзнавчих матеріалів з екологічним змістом.

Крім різногалузевих знань про світ живої та неживої природи, може використовуватись інформація про народні рецепти правильного харчування, режиму дня, психогігієни та психопрофілактики, запобігання перевтоми та захворювання в умовах інтелектуальної, фізичної та емоційної напруженості, впливу з боку негативних екологічних факторів, що входять до сфери екології людини.

Разом з тим, при відборі етноекологічного змісту постала проблема доцільності застосування тих чи інших народознавчих і краєзнавчих матеріалів у навчально-виховному процесі, оскільки функціонування окремих видів фольклору, традиційних форм обрядовості і побуту досить обмежене як регіональним фактором, так і соціально-історичними умовами. Тому використання інформації про вузько регіональні чи занадто архаїчні уявлення і традиції призводить до переобтяження та зайвої деталізації змісту освіти, що робить його складним для засвоєння.

У більшості випадків народознавчий матеріал тісно пов’язаний з християнською релігією, православ’ям, що певною мірою може стосуватися проблеми свободи совісті і вимагає педагогічного такту при відборі та викладанні цього змісту, особливо у класах, де навчаються вихованці різних релігійних конфесій.

Як результат теоретичного пошуку, аналізу педагогічного досвіду та результатів пошукового експерименту, були виділені критерії відбору етноекологічної інформації:

 відповідність відібраного народознавчого матеріалу сучасному рівню наукового пізнання навколишнього світу;

 значущість народознавчої інформації для формування гармонійних відносин із навколишнім світом природи, людей, культури, формування, національної свідомості та гідності;

 відповідність етноекологічної інформації пізнавальним можливостям дітей молодшого шкільного віку;

 практична спрямованість етноекологічного змісту;

 емоційна насиченість відібраного змісту, оригінальність художньої форми, поетичність;

 відбір народознавчої інформації, спільної для представників різних етнічних груп;

 можливість реалізації принципів послідовності, наступності у рамках відібраного змісту і його взаємозв’язків з іншими дисциплінами.

Комплексне використання визначених критеріїв створює оптимальні умови для відбору етноекологічного змісту, значимого для формування екологічної культури молодших школярів. Цей етноекологічний зміст може включатись до окремих розділів і тем уже існуючих предметів початкової школи – ознайомлення з навколишнім, природознавства, народознавства – або вивчатись окремим факультативним курсом.

Отже, доцільне використання етнопедагогіки в екологічній освіті молодших школярів створює умови для ефективного засвоєння дитиною традиційно-нормативного ставлення до природи як до цінності, відображеної у явищах матеріальної і духовної культури українського народу.

Спираючись на наукові основи концепції виховання в школі загалом, учнів молодшого шкільного віку зокрема, педагогічна наука стоїть перед завданням цільового і ціннісного оновлення виховного процесу, необхідністю конструювання нових моделей дії на свідомість і чуттєву сферу школярів відповідно до гуманістичних цінностей нашого суспільства. Саме на таких підходах має будуватися концепція екологічного виховання молодших школярів, яку слід розглядати як динамічну систему. 

Список використаних джерел

1. Концепція національного виховання // Рідна школа. – 1995. ‒ №6. ‒ С. 21.

2. Хилько М.І. Екологічна безпека України : у запитаннях та відповідях / М.І. Хилько, В.І. Кушерець. – Київ  : Знання України, 2006. – 144 с.

 

Please publish modules in offcanvas position.