Гончарова Вікторія,
магістрантка факультету початкової освіти
Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. пед. н., доцент Ящук О. М.
Творчість дитини – це цілеспрямована, активна її діяльність, спрямована на пізнання та перетворення дійсності, створення нових, оригінальних предметів, витворів тощо, які ніколи ще не існували, з метою вдосконалення матеріального та духовного життя суспільства.
Одним з найважливіших чинників творчого розвитку особистості є створення умов, що сприяють формуванню їх творчих здібностей. Педагогічна система Василя Сухомлинського, як зазначають її дослідники М.Я. Антонець, В.Г. Кузь, Н.С. Побірченко, А.Я. Розенберг, М.І. Мухін та ін., базується на науково обґрунтованій меті виховання – всебічному розвитку людини як особистості. Сьогодні усвідомлюється необхідність підвищити увагу до процесу формування особистості, надання їй можливості вільного творчого розвитку. У власній творчій діяльності В.О Сухомлинський виходить з положень класичної педагогіки про важливість дошкільного і молодшого шкільного віку у формуванні людської особистості та великі потенційні можливості для розвитку і виховання в ці роки.
Дуже важливо, щоб основні інтелектуальні вміння, потрібні для успішного оволодіння змістом шкільної освіти, для самостійного засвоєння та осмислення навчального матеріалу, для розвитку пізнавальних сил і здібностей, починали закладатися саме у цей період. Цей вік багатий на приховані можливості розвитку, які важливо своєчасно помічати і підтримувати. З приходом дитини до школи, основною діяльністю стає навчально-пізнавальна, по-перше, тому, що саме через неї здійснюється процес активного пізнання малюком навколишнього світу, який спрямований на оволодіння системою знань з різних наукових сфер, по-друге, саме у навчальній діяльності починають формуватися як основні якості молодшого школяра, так і окремі психічні процеси; розвиватися здібності, нахили, які стануть основою розвитку школяра. З психологічної точки зору молодший шкільний вік є сприятливим періодом для розвитку творчих здібностей тому, що в цьому віці дитина вперше усвідомлює відношення між ним і навколишнім світом, починає розбиратися в громадських мотивах поведінки, моральних оцінках, значущості конфліктних ситуацій, тобто в цьому віці формування особистості набуває свідому фазу. Якщо раніше провідною діяльністю була гра, то тепер головним стало навчання – еквівалент трудової діяльності, причому оцінка інших залежить і визначається шкільними успіхами дитини [4, с. 12].
У молодшому шкільному віці в перші дні відбувається поділ гри і праці, тобто діяльності, здійснюваної заради задоволення, яке отримає дитина в процесі самої діяльності, спрямованої на досягнення об'єктивно значущого і соціально оцінюваного результату. Це розмежування гри і праці в тому числі і навчальної праці, є важливою особливістю шкільного віку [4, c.8]. Інтерес у навчанні є своєрідним епіцентром активізації навчання, розвитку. Важливою проблемою сучасної школи є формування творчої активності учня. Для вчителя важливо зробити навчальний процес творчим, осмисленим, активізувати всю пізнавальну діяльність школярів.
Розвиток творчих здібностей необхідно розпочинати з ранніх років, враховуючи наявні нахили дитини. Чим раніше починається розвиток здібностей, талантів, тим більше шансів на їх розкриття. У дитячому віці учень більше здібний до творчості, ніж у зрілому, тому що на нього не впливають різного виду стереотипи. Тому, перед вчителем стоїть завдання не тільки повідомити матеріал і перевірити знання, а виявити досвід учнів щодо викладеної вчителями інформації. Найголовніше завдання вчителя в будь-якій ситуації –створити творчу атмосферу, більше того, педагог повинен розуміти психологічну сутність цього процесу. Це насамперед не насильне навчання, а заохочення до пізнання, повага інтелектуальної сили дитини.
В початкових класах приорітети надаються розвивальній функції навчання, культу самостійності і нестандартності думки, який забезпечує здоровий інтелектуальний клімат класу [3, c. 12]. Треба прагнути зробити навчання не простішим, а зрозумілішим. Серед найважливіших засобів розвитку творчих здібностей, в його педагогічній системі виділялись природа в усіх проявах своєї краси, мистецтво, література, живопис, музика, українське слово, казка, пісня. Особливого значення в розвитку творчих здібностей дитини педагог бачив у природі, в якомога більш ранньому прилученні дитини до краси навколишнього світу.
Сприймання і осмислення природи - це основа формування творчих здібностей дитини. Проте слід зауважити, що одне й те саме завдання може стимулювати розвиток творчих можливостей одних учнів і гальмувати - інших. Тобто для одних це завдання творче, а для інших - навчальне. Майстерність педагога і полягає в тому, щоб усіх учнів залучати до розв'язання різноманітних творчих завдань. Доцільно висловити певні рекомендації педагогам щодо розвитку творчих здібностей молодших школярів: організувати спостереження (молодші школярі «дивляться», але «не бачать», потрібно акцентувати увагу дітей на суттєвому, новому, тому, що робить працю оригінальною); впроваджувати в практику навчання уроки мислення серед природи, на яких розвиваються творчі здібності дітей; стимулювати творчу уяву, бо діти яскраво сприймають світ, для них характерна особлива емоційність уяви. потрібно допомогти зрозуміти побачене, почуте, пережите, допомогти віднайти зв’язки, відношення між явищами та предметами; розвивати потребу творчості, створювати атмосферу престижності творчого процесу, варто використовувати притаманну дітям цього віку імпульсивність та спрямувати її на творчість: запропонувати придумати риму, загадку, казку, самостійно віднайти що-небудь цікаве у природі тощо.
Тому завдання педагога – дозволити дитині отримати почуття задоволення від власних досягнень, від власної творчої праці. Також через світ мистецтва вести дитину до розуміння краси природи, людини, людей, світу, виховувати культуру почуттів. Надзвичайно велику роль Сухомлинський відводив емоційній стороні розвитку особистості, зокрема формуванню вміння емоційно-естетичної оцінки дійсності. “Слово, – зазначав В.О.Сухомлинський – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним- велике мистецтво” [1, c.167] Краса рідного слова для маленької дитини починається з народної казки, невичерпного джерела мудрості та виховання любові до рідної землі. Вихованці В.Сухомлинського не лише з захопленням слухали і читали казки, але й з неменшим захопленням створювали власні: про красу природи і навколишнього світу, про прекрасних людей - трудівників, які живуть поруч, про все ,що хвилювало і бентежило щиру дитячу душу.
На кожному конкретному етапі суспільства домінують певні орієнтири, що задають напрямок у вирішенні проблем навчання та виховання підростаючого покоління. Нині в українській школі таким орієнтиром є творчий фактор, що визначає основу духовності людини. Саме перед початковою школою постає необхідність опанування технологією формування творчого потенціалу дитини, зокрема її творчих здібностей.
Список використаних джерел
1. Маценко Ж. Основи дбайливого ставлення до природи у молодших школярів / Ж. Маценко. // Рідна школа. – 2004. – № 8. – С. 21–24
2. Станіславська Г.П. Розвиток творчих здібностей школярів / Г. Станіславська. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 64 с.
3. Богоявленская Д.Б. Психология творческих способностей: пособие для учителя / Д. Богоявленская // ИД "Федоров". – 2009. – 416 с.
4. Рудакова Т.І. Дидактична гра — дієвий засіб активізації творчої діяльності учнів / Т. Рудакова // Початкова школа. – 2005. – № 16. – С. 7–13