ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ ХОРЕОГРАФІЇ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З МЕТОЮ РОЗВИТКУ ЇХ ТВОРЧОЇ УЯВИ.

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Куценко Валерія,

магістрантка факультету початкової освіти

 Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

Науковий керівник: к. біол. н., доцент Перфільєва Л. П.

Розвиток творчої уяви дітей засобами хореографічного мистецтва залежить від правильно обраної та науково-обґрунтованої методики, що будується з урахуванням єдності форми і змісту при провідній ролі змісту.

Для успішного розвитку творчої уяви дітей у хореографічному гуртку був використаний метод концептуального моделювання [1].

Кожне вивчене завдання-гру можна розвинути в етюд, пізніше в танець, доручивши дітям зробити це самостійно. Спираючись на результати сучасної дитячої хореографічної практики і на педагогічні спостереження, був розроблений комплекс рухів, який можна вивчати на першому році навчання: 

• рівномірна хода під музику, починаючи з носка, не ковзаючи по підлозі;

• уміння ходити відповідно до контрастного характеру музики, з динамічними відтінками (голосно, тихо). Це майбутній «танцювальний крок»;

• плескати в долоні у різних ритмах; поєднувати оплески з кроками на місці;

• легко підстрибувати на обох ногах на місці з невеликим просуванням вперед і обертаючись навколо себе (на кожну чверть і на дві чверті такту);

• легко бігати, ставлячи ногу з носка, на кожну чверть, коли діти добре засвоять рух – на кожну восьму;

• рухатися галопом вперед і в сторони, притупувати однією ногою, притупувати поперемінно обома ногами, підстрибувати на одній нозі;

• передати найпростіші образні рухи тварин (зайчика, кицьки, лисички, ведмедя, птахів, курчат, каченят);

• грати в сюжетні ігри спочатку без супроводу, потім із супроводом. Привчаючи дітей до організованої гри, педагого пропонує сюжет. Пізніше діти самі придумують його;

• виконувати короткі ігрові танці за завданням педагога, пізніше і самим придумувати їх [1].

Отже, згідно виробленої нами моделі для розвитку творчої уяви молодших школярів, ми можемо використати репертуар для дітей молодшого шкільного віку першого року навчання. 

Знайомство з природою.

Мета: збагачення уявлення дітей про різноманітність і красу рідної природи. Засвоєння і використання простих рухів. 

Зима: танці «Сніжинки», «Зустріч Діда Мороза і Снігуроньки», «Гра у сніжки» (ритмічно кидати уявні сніжки  тощо).

Весна: танець-гра «Проліски й фіалки» (для кожної квітки свій сольний вихід).

Літо: гра-хоровод або танець-гра «Клумба»(соло різних квітів), хоровод «Пшениця», гра «Рибка, яка спіймалася у сітку».

Осінь: танець-гра «Плоди» або «Хоровод плодів», танці «Листя, що опадає», «Дощик», гра   «Збирання грибів» та інше. 

На другому році навчання ми підвищували вимоги до засвоєння програм,   вільного володіння комплексом рухів, побудов, умінь, навичок. Виховання танцювальної культури відбувається у досконалішій формі: осанка бути стрункою, ширші і рухи рук, легші стрибки, витончені манери і культура ходи. 

Ігри, етюди, танці діти продовжують виконувати в ігровій формі але вони триваліші за часом, складніші з композицією, різноманітніші за рухами з образно-змістовними завданнями [4].

На другому році навчання завдання, позбавлені змісту й образу, давати не слід.

Комплексні завдання на другий рік навчання:

• комплекс рухів (український бігунець, українська бічна доріжка, вихилястик, перескік з ноги на ногу, бічний приставний крок з присіданням, піднімання й опускання рук, вивчення 1-го port de bras, крок польки)

• передача образів рухів різного характеру тварин, птахів, іграшок, казкових персонажів, але в складнішій формі; вимоги до якості виконання зростають;

• рухова імпровізація на музику: динамічні відтінки в музиці, відчуття контрастності звучання музики, дальший розвиток уяви, ініціативи;

• розвиток емоційного сприймання музики: передача в рухах характеру різних за змістом музичних творів, розвиток творчої уяви;

• використання вивчених рухів у своїх самостійних етюдах, іграх, танцях, імпровізаціях.

Принцип формування репертуару на другому році навчання   залишається той самий, що й на першому році навчання, але він ускладнюється відповідно до вікових особливостей. Хороводи, танці, носять уже закінчену танцювальну форму. До репертуару входять танці, які діти вивчали на першому році навчання, але вони розширюються і ускладнюються. Наприклад, із «Танцю сніжинок» та інших танців на цей «зимовий» сюжет можна створити картину зимового лісу з казковими персонажами, персонажами тварин, птахів [3].

Зростають вимоги до «вільного» танцю-імпровізації: діти під час танцю виходять по черзі в центр і виконують свій придуманий уривочок з раніше вивчених рухів. Виховання танцювальної культури і розвиток творчої уяви відбувається через казковий образ.

На третьому році навчання, коли діти вже мають певний запас вивчених рухів і деякий танцювальний досвід, можна починати інсценувати казки. З початку це можуть бути ігри-драматизації, рольові ігри, які пізніше увійдуть у хореографічну виставу. Крім того, такі ігри розвивають у дітей творчу активність, виховують високі естетичні смаки, допомагають сформувати в колективі дружні взаємини [5]. 

Для постановки обираємо вже знайомий молодшим школярам твір, ще раз прочитуємо його, уважно розглядаємо ілюстрації. Найважливіший етап – це розподіл ролей, тут намагаємось врахувати всі деталі – характер, здібності, індивідуальні особливості, зовнішність. Обов’язково пояснюємо, чому саме Сашко чи Ніна зможуть найкраще втілити певний образ. На головні ролі спочатку призначаємо дітей активних, лідерів групи, згодом учні можуть мінятися ролями, розучувати нові. Цю роботу треба планували так, щоб протягом року кожен учасник колективу міг кілька разів затанцювати різні образи [4].

Інсценувати починаємо найпростіші, відомі з раннього дитинства казки: «Рукавичку», «Колобка», «Ріпку», потім переходимо до «Кози-дерези», «Солом’яного бичка», «Півника і двох мишенят», «Червоної Шапочки», «Попелюшки», «Вовка і семеро козенят» і «Кота у чоботях».

Діти за допомогою батьків чи вихователів готують атрибути, костюми до вистави. Тут можна дати волю дитячій фантазії, скерувати вчасною підказкою. Хто здібний до образотворчої діяльності – робить малюнки, а хто просто зафарбовує готовий контур. Складні завдання допомагають виконувати вчитель з вихователями. До вистави обов’язково проводиться одна-дві генеральні репетиції [2]. 

Виставу можна показати під час відкритого уроку, в кінці навчального року, до свят. І ось настає урочиста мить. На показ запрошуються вчителі, вихователі, рідні, друзі, учні з інших класів та груп. Всі учасники   хвилюються, зосереджуються, одним словом, входять у роль. З інтересом імпровізуючи, юні артисти поводяться природніше, швидше зживаються з образом. 

Таким чином,  розвиток творчої уяви особистості, що здатна приймати рішення, мислити і діяти в нових умовах –  важливе завдання всіх дитячих хореографічних закладів. Дитячі хореографічні гуртки  володіють значним педагогічним та виховним потенціалом для виховання творчої   особистості, тому що відповідають структурі та вимогам творчої діяльності, яка властива дитячому хореографічному мистецтву.

 

Список використаних джерел

1. Андрощук Л. М. Формування індивідуального стилю діяльності майбутнього вчителя хореографії : автореф. дис... канд. наук: 13.00.04. Умань, 2009. 22 с.  

2. Благова Т. Дитяче хореографічне аматорство у розвитку художньої самодіяльності в Україні. Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. 2013. № 7 (33). С. 213-223. 

3. Бондаренко Л.А.  Ритміка і танець у 1-4 класах загальноосвітньої школи. – К.:Муз. Україна, 1989. – 232с.

4. Вільхова О. Г. Хореографічна підготовка молодших школярів у позашкільних навчально-виховних закладах України (1945–1991 роки). Молодий вчений, 2018. № 2 (54). С. 84-89.

5. Выготский Л.С. Психология искусств. Анализ эстетической реакции. – 5-ое изд. – М.: Лабиринт, 1997. – 416 с. 

 

Please publish modules in offcanvas position.