Перебора Ольга,
магістрантка факультету початкової освіти
Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. пед. н., доцент Дячук П. В.
Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку – чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю.
Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності. Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при визначеній формі занять відбувається за такими основними напрямами:
• дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрового завдання; навчальна діяльність підкоряється правилам гри;
• навчальний матеріал використовується в якості її засобу;
• у навчальну діяльність уводиться елемент змагання, що переводить дидактичне завдання в ігрове;
• успішне виконання дидактичного завдання пов'язується з ігровим результатом.
Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності - навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція - могутній засіб виховного впливу на дітей.
А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри є такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжня праця. Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов учень може грати в грі різні ролі - бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності [2].
Відомий педагог В. Сухомлинський стверджував, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку учнів. Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі [3].
Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення. Дидактична гра - це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль.
Захоплення грою мобілізує розумову діяльність, полегшує виконання задачі. Задача педагога полягає у тому, щоб знайти максимум педагогічних ситуацій, в яких може бути реалізовано прагнення дитини до активної пізнавальної діяльності. Педагог повинен постійно удосконалювати процес навчання, що дозволяє дітям ефективно і якісно засвоювати програмний матеріал. Тому так важливо використовувати ігрові елементи і гру на уроках.
Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог: ігри мають відповідати навчальній програмі; ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними; відповідність гри віковим особливостям учнів; різноманітність ігор; залучення до ігор учнів усього класу. [2]
Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освіти розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість [1].
Ігрова технологія будується як цілісне утворення, що охоплює певну частину навчального процесу та об’єднане загальним змістом, сюжетом, персонажем. При цьому ігровий сюжет розвивається паралельно основному змісту навчання, допомагає активізувати навчальний процес, засвоювати ряд навчальних елементів. Складання ігрових технологій з окремих ігор і елементів – турбота кожного вчителя початкової школи.
У вітчизняній педагогіці є цілий ряд таких ігрових технологій («Сам Самич» В. Рєпкіна, Муммі-троль, персонажі «Чарівника Смарагдового міста», «Пригоди Буратіно»). Ігрові мотиви, ігрові форми навчання, як жодна інша технологія, сприяють використанню різних способів мотивації. Мотиви спілкування: учні, спільно вирішуючи завдання, беручи участь у грі, вчаться спілкуватися, ураховувати думку товаришів; спільні емоційні переживання під час гри сприяють зміцненню міжособистісних відносин.
Моральні мотиви: у грі кожен учень має виявити себе, свої знання, уміння, свій характер, вольові якості, своє ставлення до діяльності, до людей. Пізнавальні мотиви: кожна гра має близький результат , стимулює учня до досягнення мети й усвідомлення шляху досягнення мети; у грі команди чи окремі учні. Результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здатностей, витримки, умінь, характеру; знеособлений процес навчання у грі здобуває особистісне значення.
Учні приміряють соціальні маски, поринають в історичну обстановку й відчувають себе частиною досліджуваного історичного процесу; ситуація успіху створює сприятливе емоційне тло для розвитку пізнавального інтересу. Невдача сприймається не як особиста поразка, а як поразка у грі й стимулює пізнавальну діяльність; змагальність - невід’ємна частина гри - притягальна для дітей; у грі завжди є якесь таїнство – не отримана відповідь, що активізує розумову діяльність учня, штовхає на пошук відповіді; думка шукає вихід, вона спрямована на рішення пізнавальних завдань.
До педагогічних підходів організації дитячих ігор необхідно віднести ряд таких моментів. Вибір гри в першу чергу залежить від того, яка дитина, що їй необхідно, які виховні завдання вимагають свого розв'язання. Якщо гра колективна, необхідно добре знати, який склад граючих, їх інтелектуальний розвиток, фізична підготовленість, особливості віку, інтереси, рівні спілкування й сумісності тощо.
Мета гри перебуває за межами ігрової ситуації, і результат гри може виражатися у вигляді зовнішніх предметів і всіляких виробів «продуктів» художньої творчості, нових знань. Гра здатна виступати засобом отримання чогось, хоча джерелом її активності є завдання, добровільно взяті на себе особистістю, ігрова творчість і дух змагання. В іграх дитиною здійснюються цілі декількох рівнів, взаємозалежних між собою.
Найперший рівень – задоволення від самого процесу гри. У цій меті відбита установка, що визначає готовність до будь-якої активності, якщо вона приносить радість. Мета другого рівня – функціональна, вона пов’язана з виконанням правил гри, розігруванням сюжетів, ролей. Мета третього рівня відбиває творчі завдання гри - розгадати, угадати, розплутати, домогтися результатів.
Пропозиція гри дітям. Головне завдання у пропозиції гри полягає в порушенні інтересу до неї, у такій постановці питання, коли збігаються цілі виховання й бажання дитини. У пропозицію гри входить пояснення її правил і техніки дій. Пояснення гри є моментом дуже відповідальним. Гру варто пояснювати коротко й точно, безпосередньо перед її початком. У пояснення входять назва гри, розповідь про її зміст і пояснення основних і другорядних правил, у тому числі розрізнення граючих, пояснення значення ігрових аксесуарів.
Обладнання й оснащення ігрової площі, її архітектура. Місце гри має відповідати її сюжету, змісту, підходити за розміром для кількості граючих, бути безпечним, гігієнічно нормативним, зручним для дітей; не мати відволікаючих факторів. Будь-який мікросвіт гри у дворі, у школі вимагає свого архітектурного та значеннєвого рішення, має ігровий естетичний план, що відповідає вимогам до віку дітей, їхнім прагненням до яскравого, неосяжного, героїчного, романтичного, казкового.
Розбивка на команди, групи, розподіл ролей у грі. Ігровим звичайно називають колектив дітей, створений для проведення ігор. Ігрова практика дітей нагромадила чимало демократичних ігротехнічних прикладів поділу на мікроколективи граючих, зокрема жеребкування, лічилки. Один з відповідальних моментів у дитячих іграх – розподіл ролей. Вони можуть бути активними та пасивними, головними та другорядними. Розподіл не повинен залежати від статі дитини, віку, фізичних особливостей.
Отже, гра є одним з найцікавіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом виховання. У грі активізуються психологічні процеси учасників ігрової діяльності: увага, запам'ятовування, інтерес, сприйняття і мислення.
Список використаних джерел
1. Ігрові технології як інструмент профілактичної роботи спеціалістів психологічної служби закладів освіти : [ навчально-методичний посібник ] / [упор. Т. В. Войцях]. - Черкаси : Черкаський ОІПОПП, 2014. - 92 с
2. Макаренко А. Твори: У 3 т. – К. – 1976. – 455 с. – Т.3.
3. Сухомлинський В. Вибрані твори: У 5 т. – К., 1976. – Т.1-4.