Рубанська Тетяна,
магістрантка факультету початкової освіти
Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. пед. н., доцент Ящук О. М.
Початковим етапом засвоєння знань є сприйняття. На перший погляд здається, що на уроці активним є лише вчитель, а учні повинні його слухати, спостерігати. Насправді це не так. Уже на цьому етапі оволодіння знаннями важлива активна діяльність школярів. Проте вона не з’являється сама по собі. Її повинен створити вчитель. Теорія і практика пропонують цілу систему шляхів активізації сприйняття учнями навчального матеріалу. Якість сприйняття підвищується, якщо діти підготовлені до засвоєння нового матеріалу шляхом постановки перед ними пізнавальних і практичних завдань: «навчитися виділяти головне з прочитаного тексту», «навчитися пояснювати будову органа у зв'язку з його функцією».
У психологічній та педагогічній науці на сьогоднішній день немає єдиного підходу до визначення поняття «пізнавальна активність». Так, у працях Д. Вількеєва, Б. Єсипова, Н. Половнікової акцентується на вольовій та емоційній налаштованості як важливому показнику активності школяра: готовність і прагнення до активного опанування знань [3]. У багатьох працях науковців визначення пізнавальної активності розглядається у тісному зв’язку з поняттям «пізнавальний інтерес». Сталі пізнавальні інтереси забезпечують активну діяльність школярів, бо у процесі навчання пізнавальний інтерес вступає у суперечність із набутим запасом знань. Це викликає в індивіда внутрішню потребу задовольнити інтерес шляхом пізнавальної діяльності, створити в навчанні умови, які сприяли б формуванню у школярів пізнавальних інтересів, слугує передумовою підвищення якості навчання, всебічного розвитку особистості [3]. Як стверджує
Аналіз та узагальнення сучасної психолого-педагогічної літератури засвідчує, що у ній відсутнє комплексне висвітлення механізмів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках у загальноосвітній школі, визначення її ролі в освітньому процесі, у творчому розвитку особистості.
Враховуючи різні підходи науковців до процесу активізації навчально-пізнавальної діяльності, ми виділили такі складники пізнавальної активності: мотиваційні (потреба в пізнанні, прагнення до самовдосконалення); психічні якості (емоційне сприйняття, творча уява, мислення, мовленнєва компетентність); інструментальні (форми, методи, технології).
Критеріями рівня активізації пізнавальної діяльності є: інтенсивність діяльності; ініціативність; позитивне ставлення до діяльності (інтерес, добросовісність); самостійність; усвідомлення діяльності; старанність; зацікавленість у досягненні мети; питання учня до вчителя, схильність до аналізу помилок; використання під час відповіді додаткового матеріалу; вибір складного завдання; відсутність необхідності контролю, бажання виконати завдання, незважаючи на труднощі. Для підкріплення пізнавального інтересу необхідні досконалі способи навчання, які задовольняють творчу і самостійну пошукову діяльність школярів. У результаті широкого і повного використання всіх джерел інформації в учнів формуються особистісно значущі внутрішні стимули, що активізують пізнавальну активність, інтерес як мотив навчально-виховної діяльності (радісні переживання, пов’язані з оволодінням знаннями, засвоєння нових, більш удосконалених способів навчання). Особистий успіх у навчанні, підкріплений оцінкою, заохоченням учителя, стимулює пізнавальну активність. Педагогічний оптимізм, віра педагога в пізнавальні можливості своїх учнів підбадьорює їх, спонукає працювати з максимальною віддачею власних сил. Відносини доброзичливості між учасниками навчального процесу створюють «зустрічний процес” викладання і навчання, що позитивно впливає на пізнавальний інтерес учнів. Активізація навчально-виховної діяльності у психологопедагогічній літературі синонімічна із інтерактивністю навчальнопізнавальної діяльності. Інтерактивне навчання (англ. intr – взаємний, act − діяти) − це особлива форма організації пізнавальної діяльності, яка полягає у забезпеченні постійної активної взаємодії учасників навчально-виховного процесу і ґрунтується на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільного обміну думками. Це співнавчання, взаємонавчання, у якому і учні, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами лише з тією відмінністю, що педагог стає справжнім лідером дитячого колективу, організатором процесу навчання [6]. Інтерактивне навчання сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь, створенню атмосфери співпраці, взаємодії. Його мета – створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем. Принципами інтерактивного навчання є: безпосередня участь кожного учасника занять у процесі навчання, що зобов’язує вчителя, як організатора навчального процесу, зробити кожного учасника занять активним шукачем шляхів і засобів розв’язання певної проблеми; взаємне інформаційне й духовне збагачення. Отже, навчально-виховна активність школяра – це складне психолого-педагогічне утворення. Особливий зв’язок спостерігаємо між навчально-виховною активністю і пізнавальним інтересом учнів, мотивацією учіння, інакше кажучи, якщо урок не є цікавим, прийоми та методи викладання не приваблюють, не стимулюють до пошуку нової інформації, то високої пізнавальної активності вихованців не можна досягти. Тому дієвим чинником подолання окресленої проблеми слугують інноваційні засоби й методи викладання задля формування та розвитку особистісних якостей дітей. Ефективним засобом активізації навчально-пізнавальної діяльності є захопливий матеріал уроку, який, за умови відповідного вибору методики роботи, дотримування принципів системності, наочності, виконує низку педагогічних функцій: активізує увагу; підвищує емоційний тонус навчально-виховної діяльності; стимулює розумову діяльність; служить опорою емоційної пам’яті; знижує напругу уроку. Індивідуальний підхід у процесі навчання учнів та створення сприятливих умов розвитку їх недостатньо розвинутих психічних якостей (уваги, пам’яті, мислення) відіграють вирішальну роль не лише в активізації навчально-пізнавальної діяльності, але і в підвищенні якості знань школярів. Важливим стимулом активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів у навчанні є позитивне підкріплення успіху. Невдача у навчанні, страх перед покаранням, засудження пригнічують учня, викликають у нього гальмівні процеси, уповільнюють темп навчально-пізнавальної діяльності, знижують активність та працездатність нервової системи, інтерес до предмету. Важливим засобом, що сприяє розвитку інтересу, для активізації навчально-виховної діяльності учнів на уроці, є уміла підготовка й розкриття змісту теми уроку, показ життєво важливого значення навчального матеріалу, практичного його застосування. Навчальний процес повинен мати логічну послідовність, системність. Метод підготовленого повторення вивченого матеріалу, органічно пов’язаний з новим, дає можливість не тільки запобігти утворенню прогалин у знаннях учнів, але й сприяє кращому розумінню нового матеріалу, допомагає активізувати мислення й діяльність учнів. За умов самостійної роботи, завдяки її специфічним особливостям і цілеспрямованим діям учителя, навчально-виховна діяльність учнів набуває справді активного характеру. Найбільш повно виявляються, формуються, розвиваються й перетворюються мотиваційні, інтелектуальні, характерологічні, психофізіологічні властивості учнів, підвищується навченість певної дисципліни. Неабияку роль в активізації навчально-пізнавальної діяльності відіграє зміна різних видів робіт на уроці, звукове наповнення навчального середовища, адже це важливі способи попередження стомлюваності та збереження працездатності нервової системи особистості.
Інформаційні перевантаження призводять до втоми, зниження працездатності у тих випадках, коли в учня не розвинуті механізми саморегуляції, під час засвоєння інформації утворюється психологічна напруга у вигляді підвищеної відповідальності за помилку, засвоєння інформації супроводжується негативними емоціями, виникає дефіцит часу для детального вивчення й прийняття відповідального рішення.
Пізнавальна активність учнів підвищується, якщо вчителю вдається створити так звану проблемну ситуацію на початку вивчення нового матеріалу, тобто викликати в учнів запитання: чому відбувається таке явище? Як можна пояснити цей факт? За таких умов учні протягом уроку, слухаючи пояснення вчителя, активно шукатимуть відповідь на запитання.
Проблемні ситуації особливо часто виникають під час проведення експериментів, спостережень, виконання різноманітних практичних завдань.
Важливим шляхом активізації сприйняття є використання попереднього досвіду учнів: їхні власні спостереження, участь у різних видах роботи, почута розповідь старших людей, батьків. Цей досвід дітей використовую, плануючи свою роботу з ними. Раджу учням провести спостереження за окремими явищами природи, життям людей, поведінкою тварин тощо.
Дуже важливо з перших кроків навчати дітей спостерігати різні явища таким чином, щоб їхній досвід не був стихійним, випадковим, а складався під впливом учителя.
Під час спостереження певних об'єктів, явищ учні концентрують свою увагу на зовнішніх, часто не суттєвих ознаках предмета. Я намагаюся так продемонструвати учням предмет, посібник, щоб вони побачили його найголовніші, найсуттєвіші ознаки. Отже, керування вчителем процесом сприйняття - важливий шлях до підвищення якості сприйняття і пізнання.
Сприйнятий учнем навчальний матеріал повинен бути осмислений відповідно до знань цього учня. Осмислення є центральною ланкою в процесі засвоєння знань і відбувається не окремо від сприйняття, а разом з ним. З метою посилення ефективності засвоєння знань дуже важливо ставити учня перед необхідністю порівнювати, аналізувати, узагальнювати сприйняте. У результаті узагальнення, осмислення знань виникають поняття.
Викликати пізнавальну активність в учнів можна за умов добре продуманої й обґрунтованої системи навчання. Важливу роль у цій системі відіграють самостійні роботи учнів. У завданнях для самостійної роботи важливо чітко визначити ступінь їх складності, а також самостійності практичних дій і мислення учнів. У зв'язку із цим важливе значення має саме формування запитань завдань, що може по-різному вплинути на вияв активності учнів і різною мірою стимулювати форми їхньої розумової діяльності.
Необхідним для розвитку навчально-пізнавальної активності особистості є самопізнання, розвиток уваги, логічного мислення, творчої фантазії, уміння емоційно сприймати, глибоко осмислювати події, висловлювати власні судження. Серед інструментального комплексу розвитку навчальновиховної активності учнів можна назвати ті, що безпосередньо пов’язані з формами і методами навчання і виховання. Сучасні педагогічні технології, такі як навчання у співпраці, проектна методика, використання інформаційних технологій, забезпечують індивідуалізацію та диференціацію навчання [2].
Під час складання завдань необхідно, щоб у самостійних роботах використовувалися такі важливі форми розумової діяльності, як порівняння, зіставлення, узагальнення, пошук причинно - наслідкових зв'язків тощо.
Важливу роль у навчальному процесі відіграє вибір часу для самостійної роботи на уроці. Невелику самостійну роботу доцільно проводити в першій половині уроку. Це дає можливість відразу залучити учнів до активної роботи, створити робочу атмосферу на уроці і, користуючись зацікавленістю та підвищеною активністю дітей, успішно проводити другу половину уроку.
При цьому:
• учні захоплюються самостійною роботою - їм ніколи відволікатися;
• під час роботи набувають деяких знань і з інтересом чекають додаткових пояснень учителя;
• учитель отримує можливість під час пояснення спиратися на набуті (нехай незначні) у процесі роботи уявлення учнів, використовувати їх для активізації бесіди під час узагальнення набутих знань.
Таким чином можна організувати самостійні роботи з метою отримання учнями нових знань або оформлення вже отриманих результатів. Учні можуть готувати усні або письмові відповіді (наприклад, робити записи в зошитах, заповнюючи колонки таблицями за спеціальним зразком тощо).
Для чіткої організації самостійної роботи вчитель має розробити систему завдань пошукового характеру з теми, предмета в цілому, передбачити їх поступове ускладнення і підвищення рівня самостійності учнів під час виконання цих завдань.
З метою детального вивчення предмета або явища можна використати прийоми, які допоможуть учням успішно засвоїти навчальний матеріал, вникнути в суть дослідження біологічних процесів. Одним з таких прийомів є евристичний. Суть його полягає в тому, що вчитель ставить перед учнями запитання на кмітливість з додатковими навідними запитаннями, чим спонукає до інтуїтивного розв'язання пізнавального завдання.
Часто для відповіді на запитання достатньо зіставити вже відомі істини, навіть елементарні відомості. Незважаючи на це, учням іноді буває важко знайти правильну відповідь. Так виникають труднощі із запитанням, чи відбувається фотосинтез у плодах. Більшість учнів переконані в тому, що фотосинтез відбувається тільки в листках. І лише дехто з них здогадується, що зелені незрілі плоди теж беруть участь у процесі утворення органічних речовин на світлі. Евристичний прийом розвиває в учнів здатність здогадуватися, кмітливість, творчий підхід до виконання пізнавального завдання.
Розвитку вмінню досліджувати істину сприяє також сократичний прийом. У Стародавній Греції філософ Сократ будував бесіду з учнями таким чином, щоб викликати їх на обговорення спірних питань. Він спрямовував хід бесіди в таке русло, щоб вона набула характеру дискусії.
На уроках біології є можливості для того, щоб учні намагалися доводити й обґрунтовувати свої міркування, використовуючи запас знань або наочність. Так, з'ясовуючи відмінності між кореневищем рослин і коренем, учні спочатку не можуть дати правильну відповідь, але пропонують різні міркування, іноді помилкові (кореневище росте горизонтально, а корінь - вертикально; на кореневищі є бруньки, а на коренях їх немає; кореневище може зеленіти на світлі, а корені не зеленіють тощо). Обговорення цих міркувань супроводжується вивченням роздаткового матеріалу - живих рослин або гербарних зразків. Зрештою, учні доходять висновку, що кореневище - це видозмінений пагін, який хоч і не має зелених листків, але володіє всіма іншими ознаками, характерними для пагона.
У процесі навчання учні під керівництвом учителя здобувають нові для них знання. Щоб викликати в учнів пізнавальний інтерес до нового навчального матеріалу, потрібно використовувати різноманітні методичні прийоми: створення проблемної ситуації, прийом новизни, значущості, динамічності, дослідницький прийом та інше. Усі вони збуджують допитливість, пізнавальний інтерес і можуть бути використані на всіх етапах вивчення навчального матеріалу.
Таким чином, діяльність учнів на уроці є джерелом пізнання, формування особистісних якостей учнів, розвитку розумових, творчих здібностей, основою для удосконалення навчального процесу. Висновки. Підвищення загальноосвітнього рівня, забезпечення учнів глибокими знаннями й практичними вміннями повинні базуватися на ґрунті активізації навчально-виховної діяльності, яка передбачає збагачення змісту навчального матеріалу емоційною, особистісно-значущою інформацією; впровадження особистісно орієнтованого спілкування, особистісного контакту з учнем, утвердження людської гідності, відчуття душевного комфорту, заміни надмірної дисципліни діловою співпрацею; суб’єкт-суб’єктні стосунки між учнем і вчителем тощо; включення до навчальновиховного процесу уроку діалогу між учнями, вчителем і учнями як домінуючої форми навчального спілкування; створення на уроках позитивної емоційної атмосфери, можливості кожній дитині випробувати себе в різних видах творчості; багатоваріативність, гнучкість форм організації різних видів діяльності (індивідуальна, парна, групова, колективна) на уроках та в позаурочний час; залучення учнів до стимулювання самооцінки, самопізнання і самовдосконалення у різних видах діяльності; навчально-виховний процес має бути процесом спільної творчості педагога та учнів. Подальшого дослідження потребують питання активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках фізикоматематичного та гуманітарного циклу.
Список використаних джерел
1. Кондратюк І.Г. Активізація навчальної діяльності учнів на уроці // Англійська мова та література. – 2006. – № 15. – С. 2.
2. Краснопольський В.Е. Активізація навчально-пізнавальної діяльності засобами комп’ютерної техніки // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. – 1998. − № 7. − С. 104 − 108.
3. Литвиненко І.П. Багатоканальна діяльність – засіб розвитку пізнавальної активності / І.П. Литвиненко. – К. : Просвіта, 2002. – 316 с. 4. Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання : наук.-метод. посіб. / За ред. О.І. Пометун. – К., 2003. – 192 с.
4. Савченко О.Я. Впровадження інновацій − об’єкт педагогічної теорії і практики // Рідна школа. – К. : Преса України, 2012. № 10. С. 79 – 80.
5. Шевченко Е.Б. Використання інтерактивних технологій для розвитку пізнавального інтересу на уроках англійської мови // Англійська мова та література. – 2005. – № 24. – С. 4 – 6.