Марущак Світлана
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник:
к.п.н., доцент Роєнко Л. М.
Одним з основних положень програми з української мови є всебічний розвиток усного й писемного мовлення учнів, що передбачає реалізацію учителем таких завдань: поповнення й активізація лексичного запасу, формування вмінь усного і писемного мовлення, забезпечення розумового розвитку школярів. Важливим засобом збагачення мовлення учнів виступають саме прикметники, оскільки прикметник, як ніяка інша частина мови, має невичерпні можливості збагачувати й уточнювати словник дітей, надавати висловленню точності чи образності, яскравого емоційного забарвлення.
В активному запасі учнів початкової школи переважають іменники та дієслова, а прикметників значно менше, що в свою чергу помітно знебарвлює мовлення, позбавляє його образності, знижує емоційність, ускладнює роботу над формуванням умінь будувати тексти. Це обумовлено тим, що діти більше звертають увагу на дії, швидке чергування подій (машина їде, собака біжить), а не на певну властивість предмета (велика лялька, блакитний м’яч). Прагнення до дієслова у дітей відзначено наукою давно. Канадський професор Фредерік Тресі у книзі «Психології дитинства» (1893) за підсумками аналізу дитячого словникового запасу, вказав на таке співвідношення слів різних частин мови: іменник ‒ 73 %, прикметник ‒ 6 %, дієслово ‒ 21%. Таке співвідношення пов’язано з тим, що думки, які відіграють значну роль і які дитина найчастіше висловлює словами, це дій, а не стани, рух, а не якості і властивості (Чуковський, 1968, 413-417). Ще одна причина невживання в мовленні прикметників пов’язана з нерозумінням лексичних значень слів (наприклад, банальний).
У молодших школярів відзначається одноманітність прикметникової лексики в усних і писемних висловлюваннях. Учням не вистачає слів для оформлення своїх думок. Під час характеристики властивостей предметів вони часто обмежуються тільки такими словами, як хороший, поганий, великий, маленький, улюблений, нелюбимий; допускають логічні помилки у назві або порівнянні ознак, пор.: сіль ‒ несмачна, цукор ‒ смачний.
У дошкільний період логічні помилки у процесі використання прикметників у мовленні зустрічаються набагато частіше; діти з труднощами відрізняють якість від кількості.
Вивчення прикметника у початковій школі є актуальним для розвитку мовлення молодших школярів. Методист М. Львов відзначає, що «досягнення піку інтенсивності» в засвоєнні прикметника випереджає систематичне вивчення його у початковому курсі мови і припадає на 4 клас. Отже, потрібно так організувати навчальний процес в 2 і 3 класах, щоб учні ще до «піку інтенсивності» оволоділи прикметниками.
Вивчення теми «Прикметник» у 3 класі дозволяє провести спостереження над його функцією в мові, збагатити словник. У 4 класі вирішується комплекс завдань щодо засвоєння прикметників, серед яких:
- формування вміння спостерігати різноманітні ознаки предметів і вміння вживати прикметники в усному і писемному мовленні;
- поглиблення уявлень молодших школярів про прикметник;
- формування уміння складати словосполучення з іменниками та прикметниками.
Ці завдання вирішуються в єдності.
У своїх дослідженнях методисти відзначають, що розпізнати прикметники для молодшого школяра серед інших частин мови досить важко. Особливо викликають труднощі прикметники, лексичне значення яких не збігається з граматичним (сипучий, пахучий, висячий). Учні часто відносять до прикметників іменники доброта, хоробрість, блакить, тобто абстрактні іменники, які позначають якості і властивості. За даними М. Ягодиної, учні важче пізнають відносні прикметники (письмовий стіл) в порівнянні з якісними (високий стіл).
Відносну обмеженість лексичного запасу дітей, що приходять до школи, пояснюють кількома причинами: 1. Коло знань та уявлень про суспільне життя, природу в дітей ще вузьке. 2. Нерідко за словами, що вживають діти шести-семирічного віку, немає точних уявлень і понять. 3. Словник учнів ще не впорядкований і не систематизований; діти, користуючись словами, не бачать подібності і відмінності між багатьма близькими, але не тотожними словами. 4. Словник школярів розвинутий однобічно: у ньому більше конкретних, загальновживаних слів. 5. Мовлення першокласників нерідко характеризується емоційною безбарвністю, невиразністю, повторенням тих самих слів [1, с. 171].
За час навчання в початковій школі пасивний лексичний запас дітей збільшується вдвічі, а то й утричі. Окрім того, разом з кількісним поповне¬нням, збагачується словник і якісними змінами. Вони стосуються уточнення значень слів, засвоєння їх смислових відтінків, розуміння явищ синонімії, антонімії, багатозначності слів, уживання фразеологізмів тощо. Початкове навчання створює сприятливі умови для активізації слів рідної мови в усному і писемному мовленні школярів. Загалом, змінюється ставлення дітей до слова, посилюється увага до найтонших відтінків його семантики, звукової оболонки, сфери вживання. У школярів виробляється лексичне чуття, смак до точного й виразного слова [1, с. 171].
Список використаних джерел:
- Методика навчання української мови в початковій школі : навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За наук. ред. М. С. Вашуленка. Київ, 2011. 364 с.
- Овчинникова И. Г., Береснева Н. И., Дубровская Л. А., Пенягина Е. Б. Лексикон младшего школьника (характеристика лексического компонента языковой компетенции). Пермь, 2000. 317 с.