Соломко Юлія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник:
канд.філол.наук, доцент Савчук Н. М.
Лексика – це сукупність слів мови, її словниковий склад. Основні положення щодо вивчення лексики (лексико-семантичної системи) мови викладено у працях Ю. Д. Апресяна, С. О. Карцевського, Д. М. Шмельова, Г. А. Уфімцевої. Розуміння того, що таке лексико-семантична система, з яких елементів вона складається, які типи відношень її характеризують має свої відмінності у представників різних шкіл і напрямків мовознавства.
Але на сучасному етапі загальновизнаним є розуміння лексико семантичної системи через смислові відношення лексичних одиниць, своєрідних типів їх угрупувань та характеру взаємодії між собою (лексична парадигматика) і з елементами інших підсистем мови, умови і форми мовного вираження результатів семантичного варіювання словесних знаків (лексична синтагматика).
Лексика – відкрита система, яка постійно зазнає змін. Саме тому мовлення в аспекті лексичної нормативності не завжди буває бездоганним.
Лексичні недоліки здебільшого стосуються:
- вживання слів у невластивому для контексту значенні: відбиття (замість зображення) життя (у творі), «працюють у зошитах» (учні), «грати значення» (замість роль тощо);
- порушення лексичної сполучуваності слів: вірно (замість правильно) відповідати, день відчинених (зам. відкритих) дверей, мова йде (замість йдеться), загубити (замість втратити) силу (або знесилитися);
- багатослів’я, вживання зайвих слів (плеоназм): кожна хвилина часу, напишіть свою автобіографію, вперше знайомитися, зібрано 10 тисяч гривень грошей, сатирична карикатура, у січні місяці. Особливо «багатим» на зайві слова мовлення учителя буває під час опитування учнів: Хто мені скаже?, Які частини мови у нас є змінними?, Про що це нам свідчить?. Безумовно, не слід часто вживати, причому без потреби слова ну, значить, також, що не несуть ніякого смислового навантаження;
- тавтології – невиправданого повторення тих самих або однокореневих слів, яке є виявом слабкої вимогливості до вибору слова, мовленнєвої неуважності: У складі складного речення (зам. у складному реченні), авторські слова – слова автора, внести внесок у педагогіку співробітництва, зробити роботу, саджати в саду саджанці;
- вживання лексичних діалектизмів. Їх – залежно від особливостей місцевої говірки – може бути більше або менше, і за своїм характером вони, звичайно, різні;
- понад усе псують мовлення, знижують рівень його культури кальки з російської (лексичні русизми). Наводимо найпоширеніші з них. Іноді не тільки учні, а й учителі говорять біля тисячі сторінок, за (від)крити двері, видне місце в літературі, відноситися до когось, даний твір, дякуючи чому, заставляти вчитися, не дивлячись на що, положити в пенал, приймати участь, тратити час даремно, шахматна гра замість близько тисячі сторінок, за(від)чиняти двері, чільне місце в літературі, ставитися до когось, цей твір, завдяки чому, змушувати (примушувати) вчитися, незважаючи на що, покласти в пенал, брати участь, гаяти (гайнувати, марнувати) час, шахова гра. Часом уживають російське слово в українському фонетичному озвученні, забуваючи при цьому, що воно не українське, наприклад: бувший (колишній), з цього витікає (випливає), обіжатися (ображатися), придавати (надавати) значення, слідуючий (наступний) абзац, являється (є) предметом тощо.
- незнання синонімічних можливостей мови, невміння вибрати єдино придатне в даній ситуації слово є причиною появи багатьох помилок в усіх стилях мови. Наприклад, робітник – людина, що працює на промисловому підприємстві, працівник – ширше поняття, ніж робітник (газетний працівник, науковий працівник, торговельний працівник); співробітник – компонент назви посади (старший науковий співробітник; молодший науковий співробітник). Усі три слова позначають людину, що працює, але за кожним із них закріплена певна сфера вживання.
- проблемою є також співвідношення національного та міжнародного у слововживанні. На наш погляд, у кожному конкретному випадку, добираючи відповідник (трубка – слухавка, пилосос – пилосмок тощо), варто враховувати такі чинники: можливість творення похідних; сфера функціонування (розмовне чи книжне мовлення тощо); функціонування запозиченої лексеми з одним і тим самим значенням не менш, ніж у трьох неблизькоспоріднених мовах, такі інтернаціоналізми здебільшого заперечень не викликають; наявність і кількість лексико-семантичних варіантів слова; милозвучність; усталеність; частотність тощо.
Взагалі, процес формування умінь і навичок культури мовлення передбачає постійну роботу над усуненням лексичних недоліків. Учитель повинен насамперед уміти грамотно пояснити проблемні моменти.