Діана Іщенко,
студентка педагогічного факультету,
Університет Григорія Сковороди в Переяславі
Екологічна культура – якісне новоутворення особистості, частина її загальної культури. Дослідження взаємовпливу соціального і природного в житті людини дозволяє говорити про специфічні вияви культури в екологічному сенсі. Екологічна культура визначається як одна з форм культури, як здатність людини відчувати живе буття світу, пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби і устрій природного довкілля [1, c. 14].
Екологічна культура виступає регулятором людської діяльності. Вона є за своєю суттю своєрідним «кодексом поведінки», що лежить в основі екологічної діяльності та екологічної поведінки. За змістом її слід розглядати як сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки людини в навколишньому середовищі [2, c. 115].
Формування екологічної культури в процесі розвитку особистості проходить у декілька етапів. Загальновідомими є чотири таких етапи: перший етап сфокусований на навчанні дітей бачити і розуміти красу довкілля; на другому етапі завдання ускладнюються – важливо не тільки сформувати в молодших школярів потребу спостереження, але й бережливого ставлення до природи, потребу охороняти і збагачувати її; на третьому етапі учні мають усвідомити, що природа і людина взаємопов’язані, вони впливають одне на одного, причому цей вплив двобічний, у якому не повинно бути домінування однієї зі сторін. Четвертий етап передбачає становлення екологічної відповідальності як основної риси особистості на основі системних знань про екологічні проблеми сучасності і можливості шляхи розвитку сучасної цивілізації і довкілля.
У межах екологічної культури виділяють три складові цього поняття: екологічні знання, екологічні переконання та екологічну діяльність.
Взаємодія цих трьох компонентів (освітянського, світоглядного і діяльнісного) визначає формування екологічної культури особистості школяра. Екологічні знання в початковій школі формуються на основі емоційно-естетичного сприйняття природного середовища. Педагогу необхідно знати способи «поєднання» емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони природи. Звичайно, емоційно-естетичне повинно поєднуватися з інтелектуальним сприйняттям природи, на основі якого формуються екологічні переконання, з практичною природоохоронною діяльністю учнів, до якої належать підгодовування птахів взимку, озеленення території школи, класу, догляд за рослинами, очищення джерел тощо. Такі суспільно значущі справи привчають дітей вже з раннього віку цінувати природу, вносити посильний внесок у її збереження, бути творцями, а не руйнівниками чи споглядачами.
Показники сформованості екологічної культури необхідно досліджувати на двох умовно виділених рівнях: внутрішньому і зовнішньому – якісні зміни в структурі особистості і їх прояви у взаємодії людини з навколишнім світом.
На першому (внутрішньому) рівні ми оперуємо такими категоріями, як потреби, здібності, інтереси, цінності, мотиви, звички, почуття, емоції, знання, вміння, навички, суб’єктивна позиція та інші. На другому (зовнішньому) рівні ми користуємось такими категоріями, як ставлення, поведінка, вчинок, діяльність, взаємодія та інші.
На кожному етапі особистісного розвитку загальні критерії мають свій конкретний зміст і форми прояву, обумовлені психологічними особливостями, специфікою віку.
Молодший шкільний вік – цінний етап у розвитку екологічної культури особистості. В цей період відбувається якісний стрибок, що в значній мірі зумовлює процес розвитку екологічної культури, що надалі проявляється у формуванні у дитини свідомого ставлення до оточуючого світу в тому, що вона починає відокремлювати себе від навколишнього середовища, долає у своєму світовідчутті відстань від «Я – природа» до «Я і природа», розвивається емоційно-ціннісне відношення до навколишнього.
У процесі розвитку екологічної культури молодшого школяра можна умовно виділити три етапи, які співпадають з переходом дитини з класу в клас. Як основний критерій росту є набутий дитиною досвід взаємодії з оточуючим світом, оскільки він забезпечує необхідну базу в розвитку екологічної культури особистості і наступні прояви морально-екологічної позиції особистості:
‒ засвоєння норм і правил екологічно обумовленої взаємодії з навколишнім світом, трансформації значної їх частини у звички дитини;
‒ наявність потреби у набутті екологічних знань, орієнтація на їх практичне застосування;
‒ потреба в спілкуванні з представниками тваринного і рослинного світу, співчуття до них, прояви доброти, чуйності, милосердя до людей, природи, бережливе ставлення до всього оточуючого;
‒ прояви естетичних почуттів, вміння і потреби бачити і розуміти прекрасне, потребу самовираження у творчій діяльності;
‒ прояв ініціативи у розв’язанні екологічних проблем найближчого оточення.
Перераховані вище показники морально-екологічної позиції особистості характерні для будь-якого віку, але на кожному віковому етапі рівень їх сформованості дещо відрізняється, різний і зміст кожного з показників, і форми їх вияву.
Список використаних джерел
1. Концепція національного виховання. Рідна школа. 1995. № 6. С. 14.
2. Хилько М.І. Екологічна безпека України : у запитаннях та відповідях. Київ : Знання України, 2006. 144 с.