Павло Дячук,
к. пед. наук, доцент кафедри теорії початкового навчання,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Досліджено співіснування трьох провідних психологічних концепцій творчого розвитку особистості: біогенетичної (К. Холл та ін.), персоналістичної (А. Маслоу та ін.) та соціогенетичної (Л. Виготський та ін.) [2 ]. У біогенетичній теорії акцент робиться на біологічні чинники, як процес розвитку особистості, що зумовлений біологічними особливостями людини (психоаналіз Фрейда, конституціональні теорії) [1].
Біологічна концепція розглядає людину як істоту по суті своїй природню, і будь-яка поведінка пояснюється впливом властивих їй від народження інстинктів, потягів і потреб. Основними ідеями біологічної концепції є: психічний розвиток людини обумовлено етапами історичного і біологічного розвитку її батьків, найважливіша роль у розвитку належить біологічному фактору, зокрема спадковості; детермінанта поведінки – це дозрівання людського організму, а розвиток – лише комплекс кількісних змін індивіда; наявність біологічного зв’язку між дитиною і суспільством; виховання і соціальне середовище створюють умови (позитивні або негативні) для розвитку спадкових рис індивіда; неприпустимо втручання у природу дитини.
Першим кроком на шляху виникнення біогенетичних концепцій була теорія Ч. Дарвіна про те, що розвиток – генеза – підпорядковується певним законом. Надалі будь-яка велика психологічна концепція завжди була пов’язана з пошуком законів дитячого розвитку [3].
Німецький натураліст Е. Геккель і німецький фізіолог І. Мюллер сформулювали біогенетичний закон, згідно з яким тварина і людина під час внутрішньоутробного розвитку коротко повторюють ті стадії, які проходить даний вид у філогенезі. Цей процес був перенесений на процес онтогенетичного розвитку дитини.
Американський психолог К. Холл вважав, що дитина у своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду. Підставою для появи цього закону послужили спостереження за дітьми, у результаті чого були виділені такі стадії розвитку: печерна, коли дитина риється в піску, стадія полювання, обміну та ін. К. Холл передбачав також, що розвиток дитячого малюнка відображає ті стадії, які проходило образотворче мистецтво в історії людства. Теорії психічного розвитку, пов’язані з ідеєю повторюваності в цьому розвитку історії людства, називають теоріями рекапітуляції.
Американський психолог К. Холл вважав, що дитина у своєму розвитку коротко повторює розвиток людського роду. Підставою для появи цього закону послужили спостереження за дітьми, у результаті чого були виділені такі стадії розвитку: печерна, коли дитина риється в піску, стадія полювання, обміну та ін. К. Холл передбачав також, що розвиток дитячого малюнка відображає ті стадії, які проходило образотворче мистецтво в історії людства.
Німецький психолог В. Келер, проводячи досліди на людиноподібних мавпах, відкрив у них наявність інтелекту. Цей факт лежить в основі теорії, згідно з якою психіка у своєму розвитку проходить три етапи: 1) інстинкт; 2) дресура; 3) інтелект.
Австрійський психолог К. Бюлер, спираючись на теорію В. Келера і під впливом праць засновника психоаналізу, австрійського психіатра і психолога З. Фрейда, за основний принцип розвитку всього живого вважав принцип задоволення. Він пов’язував етапи інстинкту, дресури та інтелекту не тільки з дозріванням мозку й ускладненням відносин з навколишнім середовищем, а й з розвитком афективних станів – переживанням задоволення та пов’язаною з ним дією. К. Бюлер стверджував, що на першому етапі розвитку – етапі інстинкту – завдяки задоволенню інстинктивної потреби настає так зване «функціональне задоволення», що є наслідком виконання дії. А на етапі інтелектуального розв’язання завдання виникає стан, який передбачає задоволення.
В. Келер, вивчаючи розвиток дитини за допомогою зоопсихологічного експерименту, зауважив про схожість у примітивному застосуванні знарядь праці у людини і мавпи. Усередині біогенетичної концепції існує безліч теорій розвитку. Одна з них належить З. Фрейду. Його психодинамічна теорія (психоаналіз) розвитку полягає в тому, що інстинкти, які породжують лібідо (бажання), є основним джерелом розвитку особистості. Енергія лібідо може бути позитивною і негативною залежно від спрямованості. У першому випадку вона спрямована на продовження роду і проявляється в сексуальному потязі. Якщо лібідо не отримало виходу, енергія стає руйнівною і проявляється у вигляді агресії. Відповідно до теорії Фрейда між бажаннями людини («воно») і морально-етичними обмеженнями («над-я») йде постійна взаємодія, боротьба. У результаті такої взаємодії формується особистість («я»).
Незважаючи на велику кількість недоліків у цій концепції (заниження ролі середовища, соціуму), вона мала певні досягнення: створення основи ідеї розвитку особистості; опис важливості ролі активності для саморозвитку; визначення ролі гри в житті дитини, розгляд гри як підготовки до майбутнього; покладено початок розвитку теорії навчання особистості; початок вивчення біологічного фактора в розвитку особистості, що стало поштовхом для розвитку генетики і психогенетики.
Список використаних джерел
1.Доценко С. О. Психологічна готовність як структурний компонент професійної готовності до інноваційної педагогічної діяльності. Актуальні проблеми практичної психології : матеріали ІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Глухів, 10–11 листоп. 2016 р.). Глухів : ГНПУ ім. О. Довженка, 2016.
2. Доценко С. О. Особливості мотивації творчої діяльності учнів початкових класів. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і XI загальноосвітній школах : зб. наук. пр. Запоріжжя : КПУ, 2016. Вип. 47(100). С. 191–200.
3. Доценко С. О. Генезис дослідження проблеми творчості. Педагогіка та психологія : зб. наук. пр. Харків : ТОВ «ДІСА ПЛЮС», 2018. Вип. 59. С. XIII 13– (Ulrichsweb Global Serials Directory, OCLC World Cat, OAJI, Research Bitle, BASE, Index Copernicus, Google Scholar).