Голуб Олена Вікторівна
(м. Бердянськ, Україна)
Проблема виховання милосердя як складової соціально зрілої особистості є найбільш важливою в теорії і практиці виховання. Особливою проблемою сьогодення є пробудження в дітях високих моральних якостей, розвитку любові та милосердя, бажання жертвувати своїми інтересами заради добра і справедливості.
Теоретичні основи виховання в дітей милосердя, її сутність та умови становлення розкрито у працях Ш. Амонашвілі, В. Бабенко, Л. Безгласної, І. Беха, О. Богданової, М. Болдирева, О. Бондаревської, Н. Вишнівської, Ю. Глінчук, О. Матвієнко, О. Савченко, Т. Сущенко та ін.
Ми згодні з Ю. Глінчук, що милосердя – це здатність людини до співпереживання, співчуття, жалісливості, реальної допомоги ближньому і всьому живому на основі людинолюбства, терпимості, доброти, вміння пробачати й не осуджувати [2, с. 13].
Вікові особливості учня початкової школи визначаються специфікою поєднання внутрішніх умов його психічного розвитку та зовнішніх умов життя. До першої категорії умов звичайно відносять особливості перебігу психічних процесів (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, увагу тощо), риси та властивості особистості дитини (інтереси, потреби, мотиви тощо). Серед зовнішніх умов важлива роль належить змісту і формам діяльності молодших школярів, спілкуванню з людьми, що їх оточують.
При формуванні в учня початкової школи здатності усвідомлювати свої бажання й дії центральна роль належить мовленню, мовленнєвому спілкуванню з дорослим, яке для зазначеного контингенту дітей є позаситуативно-особистісне. Його зміст виходить за межі певної ситуації взаємодії і стосується людських якостей, стосунків і вчинків. М. Лісіна зазначає, що таке спілкування – вирішальна умова подолання ситуативності в поведінці молодших школярів і становлення їх саморегуляції [5]. Вихованець при такому спілкуванні прагне домогтися взаєморозуміння з дорослими і співпереживання, що дозволяє йому використовувати погляди й оцінки дорослого як керівництво до дії. Створення умов для цього розвитку, як відзначає багато вчених, – основний шлях впливу на процес становлення стійкої моральної позиції [4; 7].
Психологи В. Аверін, В. Давидов, О. Скрипченко звертають увагу на наявність підвищеної емоційної чутливості дітей цього віку до впливів довкілля. Тому учні початкової школи украй потребують емоційної підтримки, надання їм допомоги при орієнтуванні у складному світі людського спілкування та емоцій. Але вихователь не повинен грубо змушувати дітей проти їх волі робити ті вчинки, які даються їм з великими труднощами, але й пасивно погоджуватися з такою їхньою позицією було б неправильним. Тут якраз необхідні такі виховні впливи, які б спричинювали в учня внутрішню боротьбу доти, доки він сам не зможе прийняти позитивне моральне рішення. Момент самостійності поступово викликає у вихованця розуміння того, що його добродійні милосердні вчинки спричинюються багатством власних почуттів, а це приносить задоволення як певну самовинагороду за здійснене [1; 4].
Головна особливість розвитку особистості в цьому віці – зміна соціальної позиції. Учень приступає до систематичного навчання, стає членом шкільного і класного колективу, змінюються її взаємини з дорослими, головним авторитетом для нього здебільшого стає вчитель і вихователь, які формують у нього нову позицію, підводять до розуміння нових обов’язків. Саме в цей період відбувається процес входження дитини в колектив, який змінює і поглиблює систему її взаємин з навколишньою дійсністю, що впливає на характер і зміст емоцій. Вони стають тривалішими, стійкішими, глибшими та більш позитивними. Формуються провідні якості особистості, характерні для учнів молодшого шкільного віку: організованість, ініціативність, незалежність, відповідальність, прогностичність. Тенденція до здійснення моральних вольових вчинків на основі засвоєння моральних принципів і норм, моральних переконань і звичок відображається в саморегуляції та рефлексії дітей.
Молодший шкільний вік – останній етап у розвитку особистості, коли вона «визнає авторитет дорослого» і тому особливо сприйнятлива до впливу старших. Залежність дитини від дорослого і підвищення значення відносин між учнями створює умови для успішного впливу на розвиток їхньої самосвідомості та моральної сфери. Для молодших школярів є характерною рухлива активність, готовність до дії. Пізнання навколишнього світу в них проходить через численні «навіщо?», «чому?», «як?». Зазначений вище контингент вихованців характеризується непереборним прагненням до діяльності. Педагогічно правильно спрямована діяльність стає для них джерелом не тільки знань і вмінь, а й досвіду моральної поведінки.
Ми згодні із думкою В. Сухомлинського, що важливою умовою виховання милосердя в молодших школярів є створення емоційно позитивної атмосфери та збільшення емоціогенності навчально-виховного процесу. Відомий педагог великого значення надавав емоційній атмосфері навчально-виховного процесу та наголошував на організації духовної діяльності учнів [7].
Діти 6–10 років хочуть піклуватися про молодших, прагнуть спілкуватися, діяти, брати участь у спільних справах зі старшими та дорослими; хочуть турбуватися про природу та тварин, змагатися з іншими; вони схильні до прояву власного «Я». Милосердя учнів початкової школи формується більш успішно, якщо настанови педагога, його роз’яснення поєднуються із успішними діями вихованців, і при цьому велику роль грають емоції успіху-неуспіху. Успіхи викликають у дитини підйом, почуття задоволення, гордості, спонукають до нових звершень. Умовою ж позитивного переживання (стану), необхідного для виховання милосердя, є похвала: позитивна оцінка особистості учня, а не просто позитивна оцінка результатів його діяльності. Дитині хочеться, щоб дорослі розділили з нею радість, тому вона дуже гостро переживає невдачі, пов’язані з недостатньою якістю виконання доручення. У слові «сам (сама)» реалізуються потреби і позиція, мета і мотиви, стимули й очікування довіри з боку дорослого.
Зазначимо, що позаурочна виховна діяльність складає органічну частину життя початкової школи і являє собою широкий спектр організованих і цілеспрямованих занять, гуртків, секцій, які допомагають дітям успішно особистісно розвиватися, виробляють в них навички суспільно корисної праці, свідому дисципліну, колективізм, сприяють моральному, гуманному, розумовому, фізичному вихованню школярів, задовольняють їхні культурні запити і створюють сприятливі умови для виховання милосердя.
Підсумовуючи сказане, зазначимо що роботу з виховання милосердя в учнів початкової школи у загальному вигляді (за О. Матвієнко [5, с. 33]), можна подати як послідовне вирішення таких завдань: 1) розширення, поглиблення та систематизація знань дітей про моральні норми і правила культурної поведінки, прийняті в нашому суспільстві; 2) формування у школярів активного бажання культурно поводитися, дотримуватися правил та інших морально-етичних норм, вироблення негативного ставлення до антигромадських виявів у навколишньому житті; 3) формування практичних умінь і навичок, звичок культурної поведінки, турботливого ставлення до людей, природи, суспільного майна; 4) розвиток уміння справедливо оцінювати свої та чужі вчинки, узагальнювати і нагромаджувати досвід моральної поведінки.
Вважаємо, що виховувати у дітей молодшого шкільного віку милосердя необхідно на основі принципів педагогіки партнерства, а саме: повага до особистості дитини, доброзичливість і позитивне ставлення до неї; довіра у відносинах; діалог – взаємодія – взаємоповага. Вчитель початкової школи має використовувати не тільки стандартні методи організації виховного процесу, але й більшій мірі спільні суспільно корисні справи, благодійні акції, де дитина могла би проявити таку якість особистості, як милосердя тощо. Наприклад, можна провести колективні творчі справи, особливістю яких є – яскраве соціальне забарвлення (акція „Квітка”, рейди „Зелена швидка допомога”, „Книжкова лікарня”, операції „Калина в нашому дворі”, „Турбота” та ін.). І це мають бути не разові заходи, а систематична суспільно корисна діяльність дитячого колективу.
Отже, можна зробити висновок, що молодший шкільний вік є сензитивнм для формування особистості дитини, набуття нею першого соціального досвіду, розвитку емоцій, почуттів (що є особливо важливим для виховання милосердя в учнів початкової школи), але має певні особливості, зумовлені віком дитини, індивідуальними рисами, можливостями та освітнім середовищем.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Аверин В.А. Психология детей и подростков: учеб. пособ. Спб. : Изд-во Михайлова В.А., 1998. 379 с.
2. Вишнівська Н.В. Специфіка виховання милосердя в учнів початкових класів загальноосвітніх шкіл інтернатів. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. праць. Вип. 15. Кн. ІІ. С. 116–124.
3. Глінчук Ю.О. Виховання милосердя у дітей молодшого шкільного віку в умовах кардіоревматологічного санаторію: канд. пед. наук: 13.00.07 / Вінниц. держ. пед. ун-т. Вінниця, 2011. 225 с.
4. Давыдов В.В. Генезис и развитие личности в детском возрасте // Вопросы психологии. 1992. № 1. С. 22–33.
5. Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. М. : Педагогика, 1986. 144 с.
6. Матвiєнко О.В. Основи виховання моралi у молодших. К. : Стилос, 1999. 232 с.
7. Психическое развитие младших школьников: Экспериментальное психологическое исследование / Под ред. В.В. Давыдова. М.: Педагогика, 1990. 160 с.
8. Сухомлинський В. О. Вибрані пед. твори: у 5-ти т. К. : Радянська школа, 1977. Т. 4. 1977. 638 с.