Марковська Юлія Ігорівна
(м. Умань, Україна)
На сучасному етапі розвитку вищої педагогічної освіти виникла потреба у підготовці компетентного педагога, здатного не лише адаптуватися до постійних нововведень у навчально-виховний процес, але й удосконалювати їх, творчо підходити до розробки власних методик навчання та виховання.
У сучасній теорії та практиці накопичено значний досвід, який охоплює багато аспектів професійно-педагогічної підготовки майбутніх педагогів. Зокрема, упровадженню компетентнісного підходу до змісту професійної діяльності присвячені наукові праці В. Болотова, В. Бондаря, І. Зимньої, Я. Кодлюк, О. Овчарук, О. Олейнікової, О. Садівник, Л. Сень, А. Хуторського та інших.
Дослідниця Н. Кузьміна виділяє п’ять елементів, або видів професійної компетентності: спеціально-педагогічний, методичний, соціально-психологічний, диференціально-психологічний, ауто-психологічний. Методична компетентність охоплює галузь способів формування знань та умінь в учнів [3, с. 67].
Вибір ефективних методів формування методичної компетентності залежить значною мірою від визначення дослідниками її структури. Сьогодні поняття «методична компетентність» набуває нового змісту. Більшість учених до методичної компетентності включають методичні знання (гносеологічний компонент), методичні вміння та досвід професійної діяльності (праксеологічний компонент) і досвід емоційно-ціннісного ставлення до своєї професії, до себе, до учнів, до суспільства (аксіологічний компонент).
Розглядаючи методичну сторону роботи педагога, А. Столяренко вказує, що за старою традицією вона зводилася до методів навчання, а «…пізніше стали говорити про методику роботи, методичну роботу, а останнім часом – все більше і про педагогічну техніку, педагогічні технології, методичні системи» [4, с. 145].
З метою формування методичних знань та когнітивних умінь доцільно використовувати технологію «круглий стіл» – колективне обговорення заданої теми рівноправними учасниками. Вона використовується з метою презентації і обговорення проблемних питань або ситуаційних завдань; обговорення нових публікацій, літератури; дискусії щодо застосування теоретичних знань з практики; глибшого ознайомлення з проблемою або групування знань у систему. Формами проведення «круглого столу» можуть бути колективна бесіда з проблемних питань, регламентована дискусія чи диспут, навчальна конференція, зустріч з учителями.
Зі студентами, які отримали певний методичний досвід під час ознайомлювальної та навчальної педагогічної практики, варто використовувати метод кейсів (від англ. сase method (кейс-метод), case-study (кейс-стаді) – метод конкретних ситуацій) – техніка навчання, під час якої студенти мають проаналізувати ситуацію, розібратися в суті проблеми, запропонувати можливі варіанти її вирішення і вибрати краще з них. Кейси базуються на реальному фактичному матеріалі або ж наближені до реальної ситуації.
З метою вивчення потреб, цілей, очікувань і побоювань студентів перед проведенням навчальних занять, педагогічної практики доцільно застосувати методику «Фруктовий сад». Для цього використовується таке обладнання: зображення яблук і лимонів з щільного паперу, плакати з намальованими на них деревами і підписами «яблуня» і «лимонне дерево», фломастери, плакат, скоч. Перед учасниками роботи вивішуються плакати із зображенням дерев, кладуться вирізані з паперу яблука і лимони. Викладач пропонує студентам визначити, що вони очікують (хотіли б отримати) від майбутньої діяльності і чого побоюються. Пропонуються різні категорії «очікувань» (знання, уміння, компетенції, особистісні якості, форми і методи навчання) і «побоювань» (недолік знань і досвіду для майбутньої роботи, стиль і способи навчання).
Викладач з’ясовує зі студентами, чому дуже важливо виявити цілі, очікування, побоювання, сформулювати побажання перед початком роботи.
Свої очікування учасникам пропонується записати на яблуках, а побоювання – на лимонах. «Фрукти» потрібно розмістити на відповідних деревах за допомогою скочу. Викладач озвучує записи учасників, а також свої цілі, очікування і побоювання, пропонує їх обговорити. Далі визначаються цілі проведення заняття або навчання в цілому. Підводячи підсумки, викладач розповідає, як будуватиметься подальша робота в рамках даного заняття чи іншого виду навчальної діяльності.
Успіх пізнавальної діяльності школярів значною мірою залежить від уміння вчителя мотивувати її. До мотиваційних умінь доцільно віднести уміння зацікавити учнів вивченням нового матеріалу; створити позитивний настрій до сприйняття нового матеріалу і роботи з ним; забезпечити впевненість в успішному подоланні труднощів під час вивчення нового матеріалу; сформувати постійну потребу в удосконаленні знань із іноземної мови; підтримувати інтерес в учнів до уроків іноземної мови за допомогою використання продуктивних і творчих завдань.
З метою формування мотиваційних умінь під час занять з методики викладання іноземної мови доцільно використовувати ігри-інсценування, які дають змогу розіграти яку-небудь проблемну ситуацію в певній обстановці. Зокрема, студенти по черзі можуть виконувати роль учителя і пропонувати свої варіанти мотивації навчальної діяльності, а інші – перебувають у ролі учнів [1, с. 96–102].
Отже, ми розглянули шляхи ефективного використання інтерактивних технологій з метою формування методичної компетентності майбутніх учителів іноземної мови. З’ясували, що найбільш дієвими серед них є ігрові, тренінгові, та метод кейсів. Описані технології – це лише частина усієї різноманітності інтерактивних технологій, які можуть бути застосовані в педагогічній практиці для розвитку методичної компетентності майбутніх учителів. Розробка нових і удосконалення відомих інтерактивних технологій потребують подальшого вивчення і упровадження в освітньо-виховний процес закладів педагогічної освіти.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Добридень А. В. Ігрові педагогічні технології у процесі підготовки майбутнього вчителя початкової школи [Електронний ресурс] // Інституційний репозитарій Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини: https://dspace.udpu.edu.ua/jspui/handle/6789/7273
2. Калініна Л. М., Капустеринська Т. Д. Проект інноваційної школи: стратегічне планування, інноваціями / Л. М. Калініна, Т. Д. Капустеринська. – Х.: Основа, 2007. –102 с.
3. Кузьмина Н. В. Профессионализм личности преподавателя / Н. В. Кузьмина. – М.: АПН, 1990. – 149 с.
4. Столяренко А. М. Общая педагогика: Учебное пособие для студентов вузов / А. М. Столяренко. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2006. – 479 с.