САМОВИХОВАННЯ ЯК КЛЮЧОВИЙ ФАКТОР У ФОРМУВАННІ ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Сич Марія Вікторівна

(м. Умань, Україна)

   Гуманістичний, колективний і творчий характер педагогічної діяльності вимагає від учителя постійного розвитку. Професія вчителя – одна з тих, яка змушує людину весь час зростати, змінюватися відповідно новим соціальним вимогам та новим запитам суспільства. Учитель не може дозволити собі «зупинитися» на тому етапі розвитку та освіти, яке він отримав в процесі професійної підготовки. 

   Давно відомо, що професія здатна не тільки розвивати особистість, але і деформувати її, приводити до різних негативних змін. Особливо гостро ця проблема стоїть в професіях типу «людина – людина», де найбільш часто спостерігаються такі явища, як емоційне вигорання, професійні деформації тощо.Науковці, які вивчали проблему самовиховання (Цимбалюк І.М., Краснощок І. М., Орлов В.Ф., Кобенко О.А.) вважають, що рушійною силою і джерелом самовиховання вчителя є потреба в самозміні і самовдосконаленні. 

   А. Дистервег писав, маючи на увазі вчителя: «Він лише доти здатний насправді виховувати й утворювати, поки сам працює над своїм власним вихованням і освітою» [3]. Таким чином, щоб досягти вершин педагогічної діяльності, не втратити до неї інтерес, відчувати внутрішнє задоволення від виконуваної роботи, вчитель повинен постійно працювати над собою. 

   Кобенко О. у своїй праці «Самовиховання – шлях до педагогічної культури» писала про те, що «постійне самовиховання і самоосвіта – єдиний шлях, який дозволить сучасному вчителю стати справжнім професіоналом, розвинути професійну компетентність» [1].

   Зазначимо, що однією із найважливіших характеристик суб’єкта є «спрямованість на реалізацію» – само: «самовиховання, самоосвіти, самооцінки, самоаналізу, саморозвитку, самовизначення та ін.» [2] .

   Самовиховання – це систематична і свідома діяльність людини, спрямована на саморозвиток і формування своєї базової культури. Самовиховання покликане зміцнити і розвинути здатність до добровільного виконання зобов’язань, як особистих, так і заснованих на вимогах колективу, формувати моральні почуття, необхідні звички поведінки, вольові якості. 

   Робота над собою починається з усвідомлення і прийняття об’єктивної мети як суб’єктивного, бажаного мотиву своєї діяльності. Професійне самовиховання, як і будь-яка інша діяльність, має у своїй основі досить складну систему мотивів і джерел активності. Зазвичай рушійною силою і джерелом самовиховання вчителя називають потребу в самозміні і самовдосконаленні. Однак саме ця потреба не виростає автоматично з необхідності вирішити протиріччя між вимогами, що висуває суспільство перед учителем, і наявним рівнем його розвитку як особистості і професіонала. Зовнішні джерела активності (вимоги й очікування суспільства) або стимулюють роботу над собою, або ускладнюють її [4] .

   В основі професійного самовиховання, як і в основі всієї діяльності вчителя, лежить протиріччя між метою і мотивом. Забезпечити зсув мотиву на ціль – означає викликати справжню потребу в самовихованні. Викликана таким чином потреба вчителя у самовихованні надалі підтримується особистим джерелом активності (переконаннями; почуттями обов’язку, відповідальності, професійної честі тощо). Суб’єктивна постановка певної мети поведінки або своєї діяльності породжує свідоме напруження волі, визначення плану діяльності на майбутнє. Здійснення цієї мети неминуче супроводжується виникаючими перешкодами як об’єктивного (зовнішнього), так і суб’єктивного (внутрішнього) характеру [2] .

   До зовнішніх факторів, що впливають на процес самовиховання, відносять: місце вчителя в суспільстві (позитивне або негативне ставлення до вчителя); педагогічний колектив (психологічний клімат, згуртованість, відносини всередині колективу тощо); стиль керівництва школою (створення для вчителя ситуації успіху, підтримка його починань тощо); фактор вільного часу (наявність часу для читання художньої літератури, періодики, відвідування музеїв, театрів, виставок, перегляду фільмів і телепередач, вивчення соціальної, а також психолого-педагогічної літератури).

   До внутрішніх факторів, що впливає на процес самовиховання, можна віднести особисті джерела активності вчителя: самооцінка; переконання; почуття обов’язку, відповідальності.

   До основних форм і методів самовиховання відносять: самоаналіз, самокритику, самооцінку, самонавіювання, емоційно-уявний перенесення в становище іншої людини тощо. 

   Процес самовиховання повинен носити не фрагментарний, а постійний, безперервний характер. Він повинен бути спрямований на адаптацію своїх індівідуально неповторних особливостей до вимог педагогічної діяльності, на постійне підвищення професійної компетентності та безперервний розвиток соціально моральних та інших властивостей особистості [3] .

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Кобенко О.А. Самовиховання – шлях до педагогічної культури / О.А. Кобенко // Педагогічна культура / За ред. проф. Л.С. Нечипоренко. – Харків: Харківський державний університет. – С. 133-144.

2. Краснощок І. М. Професійно-особистісний саморозвиток майбутнього вчителя як складова педагогічної освіти / І. Краснощок // Рідна школа. – 2007. – № 4. – С. 9-11. 

3. Орлов В.Ф. Професійне становлення вчителя як предмет педагогічних досліджень / В.Ф. Орлов // Педагогіка і психологія. – 2005. – № 1 (46). – С. 42-51. 

4. Цимбалюк І.М. Підвищення кваліфікації вчителя: розвиток творчих здібностей / І.М. Цимбалюк, Ю.В. Пелех. – К., 2003. – С. 62-63

Please publish modules in offcanvas position.