Панібратська Анжела Василівна,
(м. Умань, Україна)
Сучасна освітня система пропагує формування компетентної творчої особистості, здатної орієнтуватися в різних ситуаціях, приймати оптимальні рішення, отримувати позитивні емоції, інтерес та задоволення у процесі набуття знань, які поступово переходять у звичку систематично займатись самоосвітою та підвищувати особистий рівень компетентності. Саме тому пошук шляхів, спрямованих на оптимізацію та підвищення рівня професійної підготовки вчителів в умовах вищої педагогічної освіти, потребує широкого застосування активних методів навчання.
Аналіз наукових праць О. Ємець, Р. Карпюк, Л. Спірін, А. Фурман та інші дозволяє стверджувати, що одним з найбільш ефективних методів навчання є аналіз педагогічних ситуацій.
Педагогічна ситуація – це фрагмент професійної діяльності вчителя, який містить певні суперечності між тим, що вже сталося, і тим, що очікувалось отримати в ході освітнього процесу. Ця виникла суперечність (неузгодженість), яку необхідно терміново подолати, щоб не допустити зупинки або ж порушення ходу навчально-виховного процесу і являє собою «ядро» педагогічної ситуації [3].
Розв’язання студентами педагогічних ситуацій у процесі освітнього процесу спрямовується, перш за все, на формування запасу педагогічних дій необхідних для ефективного здійснення майбутньої педагогічної діяльності, всебічний розвиток пізнавальних можливостей майбутніх учителів, розвиток професійного мислення, формування їхньої творчої активності.
Сутність застосування педагогічних ситуацій в освітньому процесі полягає в тому, що дидактичний потенціал педагогічних ситуацій при підготовці майбутніх учителів спрямовується, насамперед, на всебічний розвиток пізнавальних можливостей студентів, на формування творчої активності та психолого-педагогічної готовності до фахової діяльності. Характерні особливості застосування педагогічних ситуацій полягають у створенні проблемної ситуації, усвідомленні проблеми, яка потребує розв’язання, висуванні припущень щодо її розв’язання, обґрунтуванні цих припущень, прогнозуванні результатів її розв’язання [1, 2].
Основою педагогічної ситуації є навчально-виховна проблема, що лише тоді цілком виконує свої функції (як джерела творчого пошуку), коли її розв’язання будується на основі діалектичного протиріччя. Ці протиріччя, на перший погляд, мають протилежні судження, що потребують узгодження, пояснення та містять питання.
Інформаційно-пізнавальні протиріччя педагогічних ситуацій можна поділити на два типи. Перший тип – це протиріччя, які притаманні досліджуваному об’єкту. Наприклад: чому виникла така ситуація? Які наслідки виникнення ситуації на уроці? тощо. Другий тип – протиріччя, які виникають у процесі освітньої діяльності вчителя та характеризуються невідповідністю між існуючими системами знань, умінь та навичок та вимогами, які постають перед ним при розв’язанні ситуацій. Розподіл інформаційно-пізнавальних протиріч на типи є досить умовним, оскільки вони ґрунтуються на інформаційному конфлікті. Головна їх відмінність проявляється у шляхах визначення цього конфлікту.
Застосування педагогічних ситуацій характеризується створенням своєрідного психологічного стану навчальної групи майбутніх учителів – здивуванням, зацікавленістю, бажанням пояснити протиріччя, усвідомленням необхідності ефективного розв’язання цього протиріччя, активністю у створенні шляхів розв’язання педагогічної ситуації.
Відомий науковець С. Рубінштейн особливу увагу звертав на умови навчальних ситуацій, виникнення яких породжує в людині запитання, здивування, створює «емоційний запал» цими питаннями, коли «незрозуміле викликає в людині емоцію здивування та бажання доводити до кінця розумову діяльність, незважаючи на труднощі, що виникли на його шляху» [4, С. 354].
Особливої уваги заслуговує вивчення дидактичного потенціалу використання педагогічних ситуацій в освітньому процесі з метою їх найбільш ефективного застосування у процесі професійного становлення майбутніх вчителів. Дидактичні умови, які забезпечують ефективність включення педагогічних ситуацій у навчальний процес, полягають у наступному: відповідність меті й змісту педагогічної підготовки вчителя; можливість використання набутих психолого-педагогічних знань у майбутній педагогічній діяльності; формування аналітичних умінь; активізація пізнавальної діяльності студентів у процесі навчання; створення умов для формування самостійності у виборі способу та прийняття рішення. Забезпечення дидактичного потенціалу ґрунтується на таких провідних компонентах: освітній, навчальний, розвивальний, пізнавальний, виховний, мотиваційний, діагностичний, контролюючий.
Забезпечення виховного потенціалу педагогічних ситуацій сприяє формуванню в студентів умінь орієнтуватися у просторі виховних компонентів, розвиває винахідливість та кмітливість.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Дзюбенко І. Проблема єдності теорії і практики у підготовці вчителя нової генерації / І. Дзюбенко // Проблеми підготовки сучасного вчителя: збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / за ред. Н. Побірченко.– Умань: ПП Жовтий, 2010. – Вип. 1. – С. 139-143.
2. Дзюбенко І. Проблема формування компетентностей майбутніх учителів у педагогічній теорії та практиці/ І. Дзюбенко // Nauczanie i uczenie sie w dziataniu / pod redakcja naukowa Malgorzati Jaqodzinskiej. – Плоцьк, 2013. – С. 211-219.
3. Ємець О.Й. Практикум з професійних ситуацій: [навч. посіб] / О.Й. Ємець, В.В. Черняков. – Чернігів, ЧНПУ, 2010. – 156 с.
4. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: в 2 т. / С.Л. Рубинштейн. – М.: Педагогика, 1989. – Т. 1. – 485 с. – Т.2. – 322 с.