Шевчук Олена Михайлівна
(м. Умань. Україна)
Формування екологічної культури через екологічну освіту і виховання є одним з ефективних шляхів виходу з глибокої екологічної кризи. Наслідком і результатом екологічної освіти та виховання вважаємо дбайливе ставлення молодших школярів до природи.
Розробляючи методику формування дбайливого ставлення молодших школярів до природи, ми виходили з того, що її ефективність уможливлена дотриманням ряду педагогічних умов, головними серед яких ми визначили такі:
Створення позитивної емоційно-ціннісної основи спілкування вихованців з природою з метою употужнення емпатійної реакції на її болісні проблеми.
У вітчизняних та зарубіжних психолого-педагогічних дослідженнях особливу роль у формуванні особистісних відношень належить емоційному компоненту. Вказано на те, що передумовою тих чи інших дій дитини є емоції. Дане твердження дає підстави вважати першорядним вплив на емоційну сферу дитини з метою розвитку інтелекту, здатності до співпереживання, готовності до активних екологічно-доцільних дій. Власне процес формування дбайливого ставлення до природи пов’язаний з виникненням позитивних емоційних переживань та установок на взаємодію з природою.
На жаль, учні початкових класів часто не вміють співпереживати, проектувати отриману візуальну інформацію про стан природи на себе, виходити на емпатійні виявлення. Їм важко відчути, уявити себе на місці природного об’єкта, який потребує допомоги, виразити свої почуття. Збагачення емоційно-чуттєвого досвіду молодших школярів відбувається у процесі виховання шляхом емоційного насичення методів, прийомів та форм виховної роботи.
Отже, зміни у свідомості дитини можливі лише за наявності у неї емпатійних почуттів, любові до природи. Для того, щоб дбати, дитина має реально знати, як це зробити, не нашкодивши, а лише поліпшивши ситуацію, будучи готовою до реалізації вчинкової дії, чітко усвідомлюючи її значущість як особистісно та суспільно необхідну. За цих умов у дитини має виникнути бажання та спрямованість на реальну і безкорисливу допомогу природі, а мотив такої дії має бути для неї особливо значущим.
Набуття дітьми системи природничих знань на практично-діяльнісній основі.
Дослідження психологів [1; 2] дають підстави вважати молодший шкільний вік найбільш сприятливим для засвоєння екологічних знань. Аналіз психологічних особливостей молодших школярів доводить, що діти цієї вікової категорії найбільш успішно засвоюють знання завдяки їхній допитливості і підвищеному інтересу до вивчення природи взагалі.
Виховання дбайливого ставлення до природи у молодших школярів пов’язане із формуванням інтелектуальних почуттів. Ігнорування цього аспекту призведе лише до споглядального ставлення до природи. Однак організація молодших школярів на екологічно доцільну діяльність призводить до зміни поверхового споглядання на глибоке сприйняття природи та бажання активної діяльності. Учні цього віку з властивою їм конкретно-образною уявою, пам’яттю, здатністю до фантазування мають значні потенційні можливості освоєння природи.
Форми і методи, які добирає вчитель з метою забезпечення самостійної активності учнів у процесі творчої діяльності, мають гарантувати позитивну мотивацію взаємодії молодших школярів з природою і надавати дієвий арсенал психолого-педагогічних стимулів, які спрямовуватимуть активність учнів у необхідному напрямі. Тому для формування дбайливого ставлення учнів до природи бажано використовувати такі методи, які б зацікавлювали дітей, викликали в них бажання спробувати свої сили в природоохоронній роботі.
Таким чином, засвоївши відповідну систему знань через власну активність, дитина здобуває можливість і здатність діяти в природі, оволодіває елементарними правилами поведінки, може прийти на допомогу. Оскільки знання – результат взаємодії дитини зі світом природи, то вони мають бути усвідомленими, орієнтованими на практичне використання.
Розвиток здатності учнів до добродіяння в ім’я природи на основі краєзнавчого, гуманістичного та естетичного підходів.
В основі формування дбайливого ставлення до природи чільне місце посідає діяльність молодшого школяра, спрямована на її охорону, збереження та відтворення в ім’я природи. І.Бех, досліджуючи психологію дитячої діяльності, надає їй виняткового значення: «...особистість розвивається в процесі свідомої творчої моральної діяльності, що розгортається під впливом переконання як провідного виховного методу. Психологічним стрижнем цієї діяльності є довільне прийняття особистістю морального рішення» [1, с. 4].
Для того, щоб учні могли свідомо здійснювати добрі вчинки у природі, необхідно сформувати у них потребу творити добро. Тому так важливо, щоб кожен окремо взятий вчинок мав для дитини виключне значення, не був нею забутий і приносив позитивні емоції, переживання та задоволення. Дитина має бути готова надати допомогу окремим об’єктам природи та уміти здійснювати конкретні дії природоохоронного характеру.
Використання педагогічно доцільних прикладів дбайливого ставлення людини до природи.
У контексті розв’язання проблеми формування у молодших школярів дбайливого ставлення до природи особливе значення має приклад як зразок побудови взаємин людини з природою на основі турботливого шанбливого ставлення, розуміння її потреб, виявлення занепокоєння, співпереживання, активних екологічно доцільних дій та вчинків.
Використання прикладів дбайливого ставлення людини до природи є найефективнішим методом впливу на свідомість, почуття, поведінку дитини. Однією із важливих умов формування дбайливого ставлення молодших школярів до природи є використання позитивних прикладів взаємодії людини з природою. Часто дорослі надають приклад негативної поведінки у природі.
У молодшому шкільному віці учитель є еталоном поведінки для дитини. Учні орієнтуються на норми поведінки та цінності учителя більше, ніж ровесників. У зв’язку з вищезазначеним І.Бех радить самим педагогам стежити за своєю поведінкою та бути в усьому бути зразком для дитини. Молодші школярі вирізняються надзвичайною довірою до дорослих. Учитель – та людина, яка є для них взірцем, ідеалом. Приклад дбайливого ставлення до природи повинен насамперед ініціюватися учителем як референтною особою для молодшого школяра. Він має створювати ситуації, з яких би учні робили певні висновки. Оскільки учні початкових класів краще оцінюють вчинки інших, ніж свої власні, то наявність педагогічно доцільних прикладів є необхідною умовою формування у них дбайливості. Приклад дбайливого ставлення до природи та екологічно доцільної поведінки в природі має бути постійним, зрозумілим та значущим для них.
Реалізація взаємозв’язку у системі «сім’я-школа» у контексті екологічного виховання.
Сім’я виконує особливу роль у вихованні підростаючих поколінь. Батьки впливають на дитину власним прикладом, поведінкою, досвідом, формуючи її світогляд та програму майбутніх дій. Мікроклімат сім’ї, її традиції є важливим фактором, що впливає на вибір дитиною типу взаємин з оточуючим світом, зокрема, з природою. У навчально-виховному процесі важливо налагодити активну взаємодію у системі «батьки-діти-учитель», досягти того, щоб батьки стали активними учасниками еколого-виховного процесу. Метою такої роботи є забезпечення особистісної орієнтації екологічного виховання, ознаками якої є ставлення до себе як до складової частини природи, відповідальність за вибір цінностей та оцінок у взаємодії з природою, готовність сміливо і відкрито зустрічати проблеми взаємодії зі світом природи, вміння вирішувати їх та попереджати умови виникнення нових екологічних проблем [3, с. 13]. Це можливо за умов використання нестандартних методів та форм роботи, які б сприяли активній співпраці батьків і дітей. Така робота має бути практично спрямованою, особистісно та суспільно значущою, економічною за часом.
Таким чином, на нашу думку, лише в означених умовах можливе формування дбайливого ставлення до природи у молодших школярів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-методичний посібник / І.Д. Бех. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.
2. Божович Л.И. Психическое развитие школьника и его воспитание / Л.И. Божович, Л.С. Славина. – М.: Знание, 1979. – 96 с.
3. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т. – Т. 4. Детская психология / Под ред. Д.Б.Эльконина. – Москва: Педагогика, 1984. – 432 с.