Топольницька Юлія Сергіївна
(м. Умань, Україна)
Економічне й національно-духовне відродження України неможливе без переосмислення його складових – теорії і практики виховання підростаючого покоління. Як соціальне явище виховання визначається і залежить від сучасних державотворчих перетворювальних процесів. Тому парадигму виховання сьогодні характеризує багатоваріантність методологій і методик. Однак навіть у період духовної кризи та кризи системи освіти і виховання простежується впевнений курс на гуманітаризацію цих процесів.
Проте, підкреслює С.У.Гончаренко [1, с. 12], гуманітаризація освіти з її спрямованістю на формування, передусім, різноманітного духовно-багатого внутрішнього світу особистості, пробудження в кожній душі людського єства, у кращих його проявах, вимагає кардинального перегляду підходів до змісту і спрямованості виховання школярів.
Духовні якості школяра, його культура проявляються через вчинки, відносини, діяльність. Отже, формування особистості відбувається у процесі організації її власної діяльності і практики, коли вона під керівництвом педагога виступає як суб’єкт виховання, здійснює певні вчинки та вступає у взаємовідносини з іншими.
Послідовно здійснити педагогічне керівництво, пов’язати виховання з життям, створити атмосферу невимушеності, поглибити взаємовідносини, спілкування дітей, становлення і розвиток найкращих людських якостей може дозволити в повному обсязі, на нашу думку, позанавчальна робота, яка виступає самостійною системою в структурі навчально-виховної діяльності учнів. Їй притаманні певні характеристики: керованість, цілеспрямованість, особливий зміст, своєрідні форми і види діяльності [3, с. 37].
На сьогодні позанавчальна діяльність базується на формуванні і задоволенні духовних потреб українського школяра. Вона об’єднує позакласну і позашкільну роботу і ставить такі завдання:
а) виховання якостей особистості всебічно розвиненої, духовно
багатої, творчої, самостійної у виборі форм і методів своєї діяльності,
уміючої знайти індивідуальний варіант розвитку на шляху соціалізації;
б) розширення знань і вмінь школяра для розвитку його здібностей, гармонії інтересів.
Саме позанавчальна діяльність має особливі можливості щодо реалізації завдань духовного розвитку школяра. Вона не обмежена ні стандартами програм, ні часом, відрізняється від навчального процесу надзвичайною пластичністю, рухливістю, варіативністю. При цьому виховний вплив позанавчальної діяльності об’єктивно закладений в її змісті. Включаючись в спеціально організовану позанавчальну діяльність, школяр кожен раз виступає в новій ролі, і це вимагає від нього свідомого виконання нових функцій. Багатогранність педагогічних засобів позанавчальної діяльності широко розкриває світ іншої людини, іншого середовища, на вчинках і справах яких школярі вчаться любити і поважати оточуючих їх людей.
Завдяки їй розширюється діапазон спілкування між дітьми, створюються різні соціально-педагогічні ситуації, в яких учень змушений проявити турботу про однолітків, висловити їм своє співчуття, вчасно прийти на допомогу, порадіти успіхам, виявити чуйність, тобто ті якості і властивості, які притаманні гуманним взаєминам в учнівському колективі. Виховний ефект багаторазової участі в різних соціально значущих справах (благодійна, трудова, природоохоронна робота тощо), які мали гуманістичну спрямованість, полягає в тому, що в школярів накопичується досвід гуманного ставлення до однолітків, формується потреба турбуватися про них [2, с. 318]. З іншого боку, дитина відчуває задоволення від залучення до будь-якої справи, лише за умови, якщо не будуть принижені її уявлення, цінності, почуття власної гідності. Особливості колективної роботи змушують дитину виробити відповідну позицію по відношенню до товаришів, однокласників. Вона розуміє, для того, щоб відчути турботу, доброзичливість, чуйність з боку інших, потрібно проявляти ці якості самому. Це дозволяє стверджувати, що на базі звичної поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, під впливом цілеспрямованого керівництва з боку вчителя у дитини з’являється моральне мислення. А разом з ним і з його допомогою на базі моральних почуттів розвиваються якості: доброта, чуйність, чесність, правдивість тощо. Вони стійко проявляються дитиною у системі соціальних відносин, усвідомлюються і закріплюються як якості характеру та звичні форми поведінки.
Таким чином, позанавчальна діяльність допомагає створити в школі атмосферу багатого духовного життя. Зміна видів діяльності, організаційних форм, переходи від обов’язкових групових до індивідуальних, від короткотривалих до тривалих, іноді багаторічних захоплень, сприяють формуванню багатогранної особистості, забезпечують широкий діапазон її інтересів, багату духовність.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С У. Гончаренко. – Київ : Либідь, 1997. – 376 с.
2. Киричок В.А. Теоретичні основи виховання моральної самосвідомості молодших школярів (учнів 3–4–х класів) у позакласній діяльності / В. А. Киричок // Теоретико–методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. – 2014. – Вип. 18(1). – С. 316–324.
3. Москалець В. П. Основний психологічний зміст та розвивально–особистісний потенціал ігрової діяльності / В. П. Москалець // Практична психологія та соціальна робота. – 2009. – № 10. – С. 1–9.