Герасименко Ірина,
Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди
Науковий керівник: к. пед. н., доцент Форостюк Т. В.
Сучасна початкова школа покликана забезпечити становлення особистості молодшого школяра шляхом виявлення та цілісного розвитку здібностей, формування вмінь і бажання вчитися. Особистісно орієнтоване навчання сприятиме тому, що особистість дитини, розвиток її читацьких умінь є найважливішим, центральним поняттям. Метою такого навчання є процес допомоги дитині в становленні, життєвому самовизначенні, підготовка до життєтворчості, розвиток пізнавальних здібностей, а також читацьких умінь.
Одним із найважливіших умінь дитини є вміння читати. Обсяг інформації постійно зростає, а щоб отримати її з книг, преси, Інтернету, потрібно вміти читати. Сьогодні як ніколи актуальні слова Василя Сухомлинського: «Без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці, читання – це найважливіший інструмент навчання та джерело багатого духовного життя» [1, с. 78].
В умовах особистісно орієнтованого навчання потрібна така система читання, яка забезпечить розвиток дитини, збагатить її емоційно-художній досвід, інформаційно-естетичну базу, що сприятиме становленню духовного світу, розвиватиме відчуття прекрасного.
Численні дослідження вчених доводять, що читання – важливий компонент у всебічному розвитку зростаючої особистості. Звідси така велика увага до читання в школі першого ступеня, де воно розглядається як:
– одна з форм комунікації особистості в широкому контексті життєдіяльності, не обмежуваної мовними функціями, вияв особистості як читача;
– процес здобуття інформації з тексту;
– активний процес, регульований метою, мотивами, ціннісними орієнтаціями, тобто особистісними утвореннями, стосовно яких техніка читання виконує службові функції.
Читання становить собою процес, що базується на використанні розумової діяльності, певних способах кодування інформації, яка надходить під час її обробки в мозок. Читання дитини – процес сприймання, розуміння та відтворення в усній або графічній формах змісту прочитаного.
Серед усіх загально-навчальних умінь та навичок для подальшого навчання в основній школі важливе місце займає вміння свідомого, виразного, із відповідною для кожного віку швидкістю читання, яке формується в початковій школі.
Розуміння прочитаного тексту школярем – це послідовне опанування таких рівнів:
– правильне сприйняття окремих фактів та подій у їх логічній послідовності;
– усвідомлення зв'язків між фактами, розуміння того, як з окремих фактів постає ціла картина;
– розуміння елементів змісту, уміння відрізняти головне від другорядного;
– уміння вловити суть, зрозуміти думку автора, давати власну оцінку подіям, дійовим особам;
– усвідомлення позитивних якостей чи недоліків твору;
– уміння відчути красу мови художнього твору.
Повне, глибоке опанування твору потребує від молодших школярів уміння поділити текст на частини, встановити зв'язок між ними, вибрати найсуттєвішу (головну) інформацію, узагальнити її, визначити головну думку твору. Здатність до образного аналізу сама по собі не формується. Про це писала О. І. Никифорова: «здатність безпосереднього образного і емоційного сприйняття літературно-художніх творів не є елементарною і вродженою» [3, с. 65]. У 70-ті роки XX ст. практичну методику аналізу тексту розробляли послідовники К. Д. Ушинського М. Ф. Бунаков і Д. І. Тихомиров. Для молодшого школяра процес аналізу є доступнішим, аніж синтез. Тому молодшим школярам складніше оволодівати такими прийомами розуміння тексту (прочитаного), як смислове групування матеріалу та формування головної думки [2, с. 253].
Практичні вміння аналізу художніх творів в основній школі успішно формуються за умови опори на вміння, набуті школярами в попередніх класах, знання структури кожного вміння, свідомої настанови на оволодіння ними, цілеспрямованості й системності в роботі та застосування інноваційних технологій, зокрема особистісно орієнтованого навчання. У початкових класах школярі набувають певних умінь роботи з художнім текстом. Звичайно, усі ці уміння знаходяться ще в зародковому стані, тому легко руйнуються. Проте саме вони повинні стати основою для подальшого формування в учнів умінь працювати з текстом [4, с. 34]. Необхідно, щоб учитель поступово й м'яко ускладнював зміст навчання, особливу увагу приділяв особистісній значущості для школярів цього віку тих чи інших знань, намагався враховувати їхні пізнавальні інтереси й можливості, застосовував інновації в освітньому процесі.
Список використаних джерел
1.Беленькaя Л. И. Ребенoк и книгa. O читaтеле вoсьми–девяти лет.–М.: Прoсвещение, 1969. 78с.
2.Беленькaя Л. И. Ребенoк и книгa. O читaтеле вoсьми–девяти лет.–М.: Прoсвещение, 1969. 253с.
3.Леoнтьєв A. A. Нaвчaння читання молодших шкoлярiв: З дoсвiду рoбoти. – М.: Прoсвещение, 1981. 65с.
4.Федоренко И. Т. Пути совершенствования техники чтения школьников: И. Т. Федоренко – X., 1978. 34с.