Гулько Вікторія,
Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди
Науковий керівник: к. пед. н., доцент Красюк Л. В.
Навчити дітей читати – одне з найважливіших завдань вчителя першого класу. Читання – дуже складний процес, його неможливо визначити одночасно. Та навчити по справжньому добре читати не просто.
До першого класу приходять діти з різними рівнем підготовленості. Одні знають букви, другі читають по складах, треті вже вміють читати цілими словами. Але є й такі, які не відвідували дитячий садок, а батьки не готували їх до школи. Здебільшого, через деякий час і ці малюки наздоганяють своїх товаришів у навчанні.
У кожному класі особлива увага звертається на вдосконалення навичок свідомого, правильного, виразного та швидкого читання. Названі якості тісно взаємозв’язані. Процес їх формування у школярів відбувається не одночасно. Але в 2-3 класах потрібно добитися, щоб кожен учень на кінець навчального року вільно читав слова, причому правильно, виразно й швидко, відповідно до програмних вимог.
Правильним читання учня можна вважати тоді, коли він безпомилково вимовляє всі звуки рідної мови, ставить наголос у словах, не повторює окремих звуків, складів, чітко вимовляє закінчення слів, не пропускає слів у рядках і самих рядків.
Основні методичні прийоми навчання читати правильно такі: читання вчителем, читання учнів; пояснення вчителя, аналіз і виправлення помилок, вправляння в читанні слів, словосполучень, речень з дошки перед опануванням цілого тексту.
Для поліпшення правильного читання потрібні вправи на розвиток чіткості вимови: промовляння групи голосних, приголосних звуків, складів, читання слів із цими звуками, речень, скоромовок, прислів’їв. Ці вправи розвивають рухливість мовленнєвого апарату. Відомо, що діти часто недостатньо відкривають рот і артикулюють звуки. Тому, щоб запобігти монотонності, неточності вимови, доцільно пропонувати своєрідну розминку перед читанням.
Правильності читання сприяють вправи на вироблення уваги до слова, до його частин: читання слів із спільним коренем; із різними коренями, але однаковим префіксом (чи суфіксом, закінченням); читання слів, які відрізняються одним звуком.
Запобігають помилкам попередні кількаразові прочитування важких слів, словосполучень, громіздких речень, що трапляються у тексті ( краще виписати їх на дошку). Ефективною є форма самопідготовки учнів до правильного читання частини тексту з наступною взаємоперевіркою: учень читає текст сусідові, той стежить за правильністю. Потім ролі міняються.
Швидкість читання поліпшується вправами на розвиток оперативної пам’яті, периферичного зору, вдосконалення здатності передбачати слова на основі букв, що входять до їх складу, передбачати зміст твору за заголовком: початком і кінцем; заголовком та опорними словами; заголовком та ілюстраціями твору. У ході опанування швидкочитання учні вчаться коректувати і власний психофізичний стан, що теж дуже важливо.
Молодші школярі навчаються швидко читати за допомогою серії таблиць, спрямованих на доведення до автоматизму певних навичок – складових досконалого читання. Система роботи з таблицями допомагає не лише оволодіти високою технікою ознайомлення з текстами, а й спрямована на виховання людини, закоханої у книгу, в рідну мову, знавця літературної спадщини свого народу.
Свідомим вважається читання, коли школяр у тексті визначає його основний зміст, пояснює значення переважної більшості слів, вжитих як у прямому, так і в переносному значенні, розуміє зміст окремих частин тексту (абзац, опис подій, явищ, характеристика героя) , звичайно, встановлює зв’язок між реченнями, які складають певну частину.
Для перевірки розуміння прочитаного учневі пропонується сказати, про що він прочитав. Якщо школяр неспроможний відповісти, вчитель пропонує йому конкретні запитання або з’ясовує значення окремих слів. В учнів 1-4 класів свідоме сприймання тексту перевіряється не лише через уміння відповідати на питання, а й самостійно переказувати зміст (повно, стисло, вибірково, творчо), складати план прочитаного (усно чи письмово), розбивати текст на частини, придумувати заголовки до них, знаходити описи подій, вчинків, природи, образів, давати елементарну характеристику дійовій особі, висловлювати власне ставлення до прочитаного та ін.
На уроках літературного читання передусім розвиваються емоції, почуття дітей. Це відбувається тоді, коли учні співпереживають з героями, уявляють себе поряд з ними, помічають стан, переживання дійових осіб, прагнуть їм допомогти. Ця настроєність найкраще передається під час виразного читання, виконання різного типу творчих завдань, тобто в посильній самостійній роботі дітей.
Виразне читання є не лише цінним загальноосвітнім умінням, це важливий засіб виховання і розвитку мовленнєвої, емоційної та етичної культури учнів. Виразне читання і мовлення учнів значною мірою віддзеркалює виразність мовлення самого вчителя.
Уміння вчителя добре володіти своїм голосом не замінить фонозапис, бо виразність його читання – передумова інтересу дітей до уважного, вдумливого читання. Відомо, що молодші учні дуже чутко реагують на модуляції голосу вчителя, розрізняючи таким чином, що він схвалює і що засуджує. Тому у навчанні дітей виразному читанню мають органічно поєднуватися виховні можливості природного наслідування учнями виразного мовлення вчителя із цілеспрямованим і систематичним розвитком в учнів уміння виразно читати текст на основі його розуміння. Готуючись до виразного читання, школярі глибше, повніше усвідомлюють зміст і тональність твору, аналізують мотиви вчинків дійових осіб, їхнє мовлення. Ці дії сприяють розвитку в учнів логічного і образного мислення, мовлення, уяви, співпереживання дійовим особам [1].
Формування навичок читання передбачає роботу над підвищенням темпу, виразності, усвідомлення змісту прочитаного. Учитель створює власну добірку завдань, що сприяють підвищенню ефективності роботи в цьому напрямі.
Список використаних джерел
1.Савченко О. Я. Методика читання у початкових класах: Посіб. для вчителя. К.: Освіта, 2007. – 334 с.