Іванова Людмила,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент Волошина Г. П.
На сучасному етапі розвитку суспільства активізується інтерес до фундаментальних гуманітарних наук, спрямованих на формування творчої, гармонійної особистості, яка може ефективно володіти думкою, переконуючим словом, етичним риторичним вчинком в ім’я істини, добра, краси.
З відродженням науки риторики в другій половині ХХ ст. пов’язано і зростання інтересу до постановки та розгляду риторичних проблем науковцями різного фаху: лінгвістами, психологами, логіками, філософами, педагогами. Аналіз літератури свідчить, що саме в цей час у науковому світі з’являються багаточисельні концепції риторики, які розробляються вченими Франції, Бельгії, Німеччини, США, Росії та України.
Аналіз літератури з даної проблеми свідчить, що в другій половині ХХ ст. у риторичній думці східних слов'ян відбуваються суттєві зрушення – першорядна роль відводиться дидактичній функції ораторського мистецтва; риторика набуває статусу самостійної педагогічної науки, що відображено у теоретичних працях Д. Александрова, Н. Безменової, Д. Вагапової, А. Михальської, Ю. Рождественського, П. Хозагерова та ін. В Україні сучасну філософію освіти, педагогічну риторику представляють професори Г. Ващенко, І. Зязюн, А. Капська, Л. Мацько, В. Молдован, Л. Паламар, Л. Савенкова, Г. Сагач, Н. Тарасевич та ін., наукові роботи яких переважно присвячені формуванню мовленнєво-мисленнєвої та комунікативної культури української молоді як основних компонентів риторичної культури [1, 18].
Ораторське мистецтво майбутнього вчителя, спеціаліста гуманітарного профілю як компонента структури педагогічної діяльності розглядається як на основі аналізу теорії й історії ораторського мистецтва, мистецтва красномовства, так і на основі художнього читання, методики виразного читання, на основі вивчення сценічної діяльності акторів-читців (М. Горбунов, М. Заньковецька, М. Садовський, М. Тобілевич, М. Щепкін та ін.), авторського читання (В. Блакитний, О. Вишня, М. Гоголь, І. Крилов, Т. Шевченко та ін.), словесної діяльності видатних педагогів (А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін.).
Виховання культури риторичної особистості вчителя – випускника вищого педагогічного навчального закладу базується на головних принципах педагогіки, риторики, психології, мистецтва. Теорія особистісно-діяльнісного підходу особливо чітко відображена у концепціях Л. Виготського, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна, К. Станіславського. У 20–30-х роках ХХ ст. українські та інші вчені-педагоги розвивали ідею максимально ефективної виконавської, ораторської діяльності педагогів з метою розв’язання педагогічних завдань [2, 568].
Педагоги-теоретики В. Голубков, М. Рибнікова та інші поєднували словесну й педагогічну діяльність з ухилом у розуміння мистецтва живого слова як педагогічного інструменту навчання. А. Луначарський, А. Макаренко, В. Сухомлинський розширили цей взаємозв’язок на рівні ієрархії: мистецтво слова – виховання творчої особистості вчителя, що відповідає й сучасному поглядові дослідників на виховання риторичної особистості педагогічних та гуманітарних кадрів в Україні, про що йдеться, зокрема, у дослідженнях проф. А. Капської, С. Іванової.
Список використаних джерел
1. Білоусова Я. В. Формування риторичної культури студентів гуманітарних факультетів у навчально-виховному процесі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Я. В. Білоусова. – К. : 2004. – 18 с.
2. Сагач Г. М. Риторика / Г. М. Сагач. – [2-ге вид., перероб. і доп.] – К. : Видавничий дім «Ін Юре», 2000. – 568 с.