Інрутна Марина,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. б. н., доцент Перфільєва Л. П.
Найважливішим завданням екологічної освіти є теоретичне освоєння школярами знань про природу, про її цінностях, діяльність у ній людини, про екологічні проблеми та шляхи їх вирішення на виробництві, у побуті, в процесі відпочинку та ін.
У сучасних умовах екологічної кризи, що характеризується загостренням протиріч у взаємовідносинах між суспільством і природою, виникненням складних глобальних екологічних проблем, на особливу увагу заслуговує проблема виховання екологічно грамотного високоморального і здорового покоління, здатного існувати і розвиватись у складних умовах мінливого середовища. Це має вирішуватися шляхом екологізації сучасної науки та освіти, перегляду змісту, форм і методів навчання у школі та підготовки у вищому навчальному закладі майбутніх учителів до екологічного виховання учнів.
В умовах переходу сучасного суспільства до сталого розвитку стає очевидним, що екологічна освіта повинна бути націлена на формування екологічної свідомості, способу мислення, діяльності, орієнтованої на гармонізацію стану біосфери та окремих її екосистем; екологічної культури, що забезпечує розвиток природозбережувальних технологій, домінування екогуманістичних цінностей та ідеалів, права людини на сприятливе навколишнє середовище і інформацію про нього.
Аналіз публікацій з проблеми природозбережувальних навичок показав, що сьогодення висуває нові вимоги до підготовки нового покоління. Проблема підготовки майбутніх охоронців природи була предметом вивчення багатьох учених (О. А. Абдуллін, О. С. Анісімов, М. А. Байдан, Є. В. Бондаревська, Гоноболін, П. М. Гусак, В. С. Джигірей, М. О. Колесник, С. С. Руденко та ін.).
У наукових роботах вчених знайшли відображення питання системи формування складових екологічної культури, формування у студентів природничо-наукової картини світу (А. В. Степанюк), комплексного формування у дітей дбайливого ставлення до рослинного світу (Г. С. Марочко), теорії і методики формування еколого-педагогічної культури виховання, проблем екологічної освіти у педагогічній теорії і практиці роботи шкіл України (І. М. Костицька), змісту учнівських дослідницьких робіт з екології у позашкільних закладах.
Гострота сучасних екологічних проблем висунула перед педагогічною теорією і шкільною практикою завдання виховання молодого покоління в дусі дбайливого, відповідального ставлення до природи, здатного вирішувати питання раціонального природоскористування, захисту і відтворення природних багатств. Щоб ці вимоги перетворилися в норму поведінки кожної людини, необхідно з дитячих років цілеспрямовано виховувати почуття відповідальності за стан навколишнього середовища [2].
У системі підготовки молодого покоління до раціонального природокористування, відповідальному ставленню до природних ресурсів важливе місце належить школі, яку можна розглядати як початковий щабель збагачення людини знаннями про природне і соціальне оточення, знайомства його з цілісною картиною світу і формування науково обґрунтованого, морального і естетичного ставлення до оточуючого середовища.
Жива природа здавна визнавалася в педагогіці одним з найважливіших чинників освіти і виховання учнів. Спілкуючись з нею, вивчаючи її об'єкти і явища, діти поступово пізнають світ, в якому живуть: відкривають дивовижне різноманіття рослинного і тваринного світу, усвідомлюють роль природи в житті людини, цінність її пізнання, відчувають морально-естетичні почуття і переживання, які спонукають їх піклуватися про збереження й примноження природних багатств.
Основу для становлення та розвитку відповідального ставлення до природи, формування екологічної культури складає зміст навчальних предметів початкової школи, які несуть певну інформацію про життя природи, про взаємодію людини з природою, про її ціннісні властивості.
Наприклад, зміст предметів гуманітарно-естетичного циклу (мова, літературне читання, музика, образотворче мистецтво) дозволяє збагачувати запас сенсорно-гармонійних вражень школярів, сприяє розвитку його оціночних суджень, повноцінного спілкування з природою, грамотному поводженню в ній [1].
У результаті навчання учнями повинні бути засвоєні етичні норми відносин з живими істотами і людьми: повага, співчуття, милосердя, допомога, співпраця; сформовані навички екологічної культури, етичні оцінки прекрасного і потворного у ставленні до живої природи і людини; вироблені практичні вміння з вирощування рослин та догляду за домашніми тваринами, ведення найпростіших спостережень за явищами природи. У школярів ще немає достатніх екологічних знань, тому важливо приділити особливу увагу поєднанню етнопедагогічної і науково-практичної діяльності учнів з метою виховання відповідального і дбайливого ставлення до навколишнього середовища.
Особистісний аспект екологічної культури характеризується проявом високого рівня доцільності та моральності поведінки у природному та соціальному середовищі, прогнозуванням різних видів діяльності в природі, сприйняття її цінностей, як однієї з умов вирішення екологічної проблеми.
Таким чином, цілеспрямоване використання всього потенціалу народної мудрості щодо навколишньої природи формує екологічно культурну особистість.
Спираючись на визначення культури як сукупності матеріальних і духовних цінностей, а також способів людської діяльності, що забезпечує прогрес людства, вчені функцію екологічної культури бачать у забезпеченні відповідності соціальної діяльності вимогам природного середовища.
Система цінностей сучасної культури включає в себе природу, і це отримує образне відображення в ряді екологічних принципів: благоговіння перед життям, етики землі природа знає краще (Б. Коммонер), співтворчість людини з природою (С. В. Совгіра), ідея коеволюції людства та природи (М. М. Мойсеєв) та ін.
Суспільству стає необхідним своєрідний екологічний імператив як сукупність умов і заборон, виконання яких забезпечить виживання людини, подальший прогрес людства і його спільну еволюцію з природою.
Іншим завданням екологічної освіти є набуття учнями досвіду цілісних організацій та оціночних суджень. Найбільш успішно це завдання вирішується у процесі оволодіння школярами практичними вміннями з вивчення стану природного середовища, цілей і характеру діяльності в ній людини, виявлення й оцінки її результатів.
Завданням екологічної освіти є оволодіння учнями трудовими вміннями захисту, догляду та поліпшення навколишнього середовища. Ця діяльність опирається на теоретичні знання, отримані школярами на уроках, в процесі самоосвіти.
Таким чином, успіх екологічної освіти багато в чому визначається участю всього або більшої частини педагогічного колективу школи в організації екологічно спрямованої діяльності учнів.
Отже, незважаючи на посилення інтересу дослідників до проблеми екологічної свідомості, питання організації процесу розвитку природозбережувальних навичок в початковій школі вимагають поглибленого вивчення, що й зумовило вибір теми дослідження: «Особливості розвитку природозберігаючих навичок в початковій школі».
Список використаних джерел
1. Дячук П. В. Педагогічне моделювання занять з природознавства у процесі підготовки майбутніх учителів початкової школи. Розділ 4.3 / Дячук П. В., Перфільєва Л. П. // Підготовка вчителя до використання інноваційних педагогічних технологій у початковій школі: монографія / Коберник О. М, Коберник Г. І., Волошина Г. П. [та ін.] ; за заг ред. Г. І. Коберник. – Умань : Візаві, 2017. – С. 164–190.