Швець Марина,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., професор Коберник Г. І.
Особливе місце в розвитку мислення молодших школярів належить В. О. Сухомлинському, ім'я якого відоме не тільки в нашій державі, а й далеко за її межами. Відомо, що мислення починається з розвитку культури відчуттів і сприймань. Василь Олександрович зазначає, що сприймання – найважливіший психічний процес, завдяки якому предмети і явища навколишнього світу, відбиваючись у нашій свідомості, породжують почуття й переживання. Тому педагог вчив дітей помічати найменші, найтонші зміни в природі.
Враховуючи психологічні особливості учнів початкової школи, В. О. Сухомлинський вчив їх бачити в звичайному – незвичайне, шукаючи й відкриваючи причинно-наслідкові зв’язки.
Розвиток органів чуття і сприймання безпосередньо залежить від рівня розвитку уваги школяра. Керування увагою – одна з найтонших і ще малодосліджених сфер педагогічної праці. Щоб впливати на увагу, треба глибоко знати психіку дітей, їх вікові особливості. Багато років роботи в школі переконали Василя Олександровича в тому, що оволодіти увагою можна, створивши, утвердивши, зберігши її певний внутрішній стан – емоційне піднесення, інтелектуальне натхнення. На думку В. О. Сухомлинського, мимовільна увага має поєднуватися з довільною. Таке поєднання виникає тоді, коли учень, слухаючи, думає.
Для розумового розвитку дитини він радить проводити спеціальні уроки мислення вже в дошкільний період. Урок мислення – це і живе, безпосереднє сприймання образів, картин, явищ, предметів навколишнього світу, і логічний аналіз, здобування знань, розумові вправи, з'ясування причин і наслідків. Якщо ви хочете, пише відомий педагог, щоб навчилися мислити ваші "тугодуми”, приведіть їх до такого джерела, яке відкривало б ланцюг явищ, аби наслідок одного ставав причиною другого. Справа в тому, що в сув'язі явищ одне за одним ідуть відкриття, перед дитиною ніби спалахують вогники думки, вони стимулюють рухливість розумових процесів.
Вчити мислити, розвивати мислення – означає розвивати в дитини обидві розумові сфери: образну та логіко-аналітичну, не допускати однобічності, але водночас уміло спрямовувати розумовий розвиток у русло, яке найбільше відповідає її природним нахилам. Мислення дітей відрізняється також темпом розумових операцій, швидкістю думки. В одних дітей думка дуже жвава. Щойно дитина думала про те, як бджілка збирає нектар з квітки, але ось вчитель показав складну будову квітки – і думка дитини легко переключається на інший об'єкт. В іншої дитини, якщо думка зосереджена на чомусь одному, їй важко переключатись на інше. Не розібравшись, учителі нерідко роблять неправильні, поспішні висновки щодо розумового розвитку дітей.
Особливих прикрощів завдають непорозуміння з дітьми, в яких розумові процеси уповільнені. Незрідко це розумні, кмітливі діти, але повільність, млявість їхнього мислення дратує педагога, через що дитина нервує, а часто взагалі перестає міркувати. Василь Олександрович радить учителям, які працюватимуть з першим класом: протягом року здійсніть двадцять–тридцять мандрівок у природу, де діти захоплюватимуться, переживатимуть почуття подиву перед її красою і водночас мислитимуть, аналізуватимуть.
Особливу увагу в розвитку мислення В. О. Сухомлинський надавав також музиці і казці. Музика – могутнє джерело думки. Без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини. Першоджерелом музики є не тільки навколишній світ, а й сама людина, її духовний світ, мислення і мова. Музичний образ по-новому розкриває перед людьми особливості предметів і явищ дійсності. Увага дитини немовби зосереджується на предметах і явищах, які в новому світлі відкрила перед нею музика, і її думка малює яскраву картину, яку дитина відтворює словами. Багаторічний досвід переконав В. О. Сухомлинського в тому, що естетичні, моральні та інтелектуальні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казки, стимулюють потік думки, який пробуджує до активної діяльності мозок, живить мислення. Під впливом почуттів, що пробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами. За словами В. О. Сухомлинського, його вихованці не оволоділи б навичками абстрактного мислення, якби в їхнє духовне життя не увійшла Казка.
Розвиток мислення Василь Сухомлинський тісно пов’язує з умінням читати. Невміння мисленно схопити закінчені, логічно самостійні частини речення, невміння здогадатись про зміст якоїсь частини речення, навіть не дочитавши його до кінця – все це позначається не тільки на успішності, а й на розвитку мислення. Хто не вміє читати – не вміє мислити.
Неоціненною для духовного та розумового розвитку дитини відомий педагог вважав мову, наголошуючи, що культура мовлення – не лише один із показників духовного багатства людини, її культури мислення, а й могутній фактор формування особистості.
Розвиток мислення В. О. Сухомлинський тісно повзував з пам'яттю. Зберігання в пам'яті необхідних знань – одна зважливих умов творчого мислення. Дитині з поганою пам'яттю важко мислити, міркувати. В. О. Сухомлинського постійно непокоїло питання, як зміцнити, розвинути пам'ять дітей, збагатити її поняттями, істинами, узагальненнями, аби завжди можна було б використати в процесі мислення. Отож, розвиток пам'яті – одна з гострих проблем шкільної практики. В. О. Сухомлинський сформулював низку порад і рекомендацій стосовно виховання пам'яті, які грунтуються на емпіричних даних, його власному досвіді. Назвемо їх.
Пам'ять у дитячі роки дуже гнучка, гостра і, якщо нею вміло керувати і не перевантажувати, то вона стає вашим найпершим помічником. Те, що запам'ятав учень у перші роки життя й навчання, майже не забувається.
Чим більше знань, здобутих власними зусиллями, напруженням волі, чим глибше зачепило логічне пізнання емоційну сферу учня, тим міцніша пам'ять, тим у чіткішому порядку, стрункіше вкладаються у його свідомості нові знання.
Про виховання пам'яті особливо треба дбати тоді, коли дитині ще не надійшов час заучувати, запам'ятовувати ні на уроках, ні вдома. Дошкільні роки і навчання в школі – чудовий час для закладання фундаменту міцної пам'яті. Треба піклуватися про те, щоб важливі істини про явища й закономірності навколишнього світу були засвоєні дітьми без спеціального заучування й запам'ятовування, тобто в процесі безпосередніх спостережень.
Одним із засобів розвитку пам'яті в діяльності Павлиської середньої школи був „арифметичний ящик". Це – наочний посібник, за допомогою якого діти перевіряли свої знання з арифметики. Перевірка полягала в конструюванні математичних квадратів: з дерев'яних кубиків треба було скласти сторони квадрата, щоб цифри, написані на кожному кубику, давали в сумі однакове число на всіх сторонах. В "арифметичному ящику" були спеціальні завдання, розраховані на повторення таблиці множення.
Водночас В. О. Сухомлинський зазначав, що без емоційного ставлення до знань, без інтересу, подиву, задоволення, радості, захоплення, впевненості та інших позитивних переживань навчання неможливе.
Емоції та почуття не тільки впливають на характер протікання психічних пізнавальних процесів, а й часто визначають поведінку дитини, її ставлення до навколишньої дійсності і до самого себе. Ось чому В. О. Сухомлинський разом зі своїми колегами з перших днів шкільного виховання вчив дітей бачити, сприймати, відчувати, розуміти красу навколишнього світу – природи та суспільних відносин.
Великий педагог не тільки розкрив роль і значення емоцій та почуттів у розвитку мислення дитини, а й визначив основні шляхи і засоби їх розвитку. Природа, як основний засіб інтелектуального і духовного розвитку дитини, відіграє велику роль у вихованні духовного благородства. Вона виховує в душі дитини здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явиш, порухи серця.
Споглядаючи прекрасне в природі, дитина одночасно осягає красу слова. Поетичне слово – це прикраса емоційного життя, в якій діти осягають мову почуттів; завдяки поезії пам’ять дитини стає гнучкішою, рухливішою, вона – незамінний психологічний засіб формування і розвитку емоційної пам'яті. Запам'ятовування почуттів і душевних станів – дуже важлива умова зміцнення логічної пам'яті. Отже, музика, пісня, природа, казка, слово – це та доріжка, йдучи якою, дитина розвиває свої духовні й інтелектуальні сили. В. О. Сухомлинський зазначає, що коли ви хочете бути справжнім вихователем, відкрийте людську красу передусім у самому собі. Діти, підлітки мають розуміти, відчувати її у повсякденній праці вихователя, вловлювати у звичайних словах свого наставника.