Авдєєва (Чорна) Ілона,
Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка
Науковий керівник: д. пед. н., професор Бахмат Н. В.
Взаємодія сім’ї і школи є актуальною складною проблемою, що характеризується наявністю цілого різноманіття підходів до її розв’язання. Виникнувши на початку ХХ ст., вона і сьогодні не втрачає своєї актуальності, наповнюючись новим змістом, на який вагомий вплив чинять процеси, що відбуваються як у суспільстві, системі освіти, так і в кожній окремій сім’ї [6, c. 3].
Запорукою успішної навчальної та виховної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі є ніщо інше, як співпраця класного керівника з батьками, адже родина впливала і продовжує чинити значний вплив на процес розвитку особистості учня, а отже зробити батьків активними учасниками освітньо-виховногого процесу – це важливе й відповідальне завдання вчителя та навчального закладу загалом [1, с. 220-223].
Сім’я є найважливішим компонентом мікросередовища, незамінним соціальним інститутом розвитку дитини, де відбувається процес її соціалізації, закладаються основи моральності і світогляду, ціннісно-мотиваційної сфери особистості [1, c. 48-50]. Мета виховання дитини єдина і для сім'ї, і для школи, як виразника інтересів суспільства в галузі виховання підростаючих поколінь. Її досягнення можливе у спільному пошуку ідеалів, цінностей, у вихованні школярів сім'ї та школи, що керуються при цьому, насамперед, інтересами дітей і родини.
Взаємини школи із сім’ями учнів регламентуються, насамперед, державними документами: Концепція державної сімейної політики(1999 р.), Національна програма «Репродуктивне здоров’я 2001-2005 рр.» (2001 р.), Концепція сімейного виховання в системі освіти України «Щаслива родина» (2012 р.), Концепція Нової української школи (2017 р.).
Однак, у Законі України «Про освіту» вказано на права і обов’язки батьків щодо виховання, зокрема відзначено, що на батьків покладено однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Без допомоги батьків педагогічному колективу важко домогтися значних успіхів [2].
Національна стратегія розвитку в Україні на період до 2021 р., схвалена Указом Президента України від 25 червня 2013 р. №344/2013, закріплює положення про те, що «зусилля органів управління освітою, науково-методичних служб за підтримки всього суспільства та держави повинні бути зосереджені на реалізації стратегічних завдань, серед яких, зокрема, і підвищення відповідальності сім’ї за освіту і виховання дітей» [5].
Безсумнівно, виховний потенціал сучасної української родини – важлива умова ефективної навчально-виховної роботи – єдність школи і сім’ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури.
Узагальнюючи все зазначене вище, вважаємо, що сім’я як соціальний інститут, з яким пов’язана педагогічна діяльність навчального закладу, знаходиться сьогодні на досить складному етапі свого розвитку. Процес соціальної адаптації особистості, безліч протиріч, які його супроводжують, дуже сильно уповільнюють і заважають виконанню батьківських функцій. У результаті ми бачимо велику кількість батьківських «виховних прорахунків, помилок, недоліків», усунути які можна тільки у взаємодії з учителями, педагогами та психологами школи.
Сучасна сім’я розвивається в умовах якісно нової суперечливої суспільної ситуації. З одного боку, спостерігається поворот суспільства до проблем сім’ї, розробляються і реалізуються комплексні цільові програми із зміцнення та підвищення її значущості у вихованні дітей. З іншого, в умовах, коли більшість сімей стурбовані рішенням проблем економічного, а деколи і фізичного виживання, посилилася соціальна тенденція самоусунення багатьох батьків від вирішення питань виховання і особистісного розвитку дитини. Батьки, не володіючи достатньою мірою знанням вікових та індивідуальних особливостей розвитку дитини, іноді здійснюють виховання наосліп, інтуїтивно. Все це, як правило, не дає позитивних результатів. У таких сім’ях немає міцних міжособистісних зв’язків між батьками і дітьми і, як наслідок, «авторитетом» стає зовнішнє, часто негативне оточення, що призводить до «виходу» дитини з-під впливу сім’ї. І якщо школа не буде приділяти належної уваги вдосконаленню освітньо-виховного процесу, спрямованого на взаємодію батьків і педагогів, то відбудеться відчуження сім’ї від освітньої установи, педагогів – від сім’ї, сім’ї – від інтересів творчого і вільного розвитку особистості дитини.
Саме сім’я зі школою створює той найважливіший комплекс факторів виховного середовища, який визначає успішність або неуспішність всього освітньо-виховного процесу.
Варто зауважити, що в нашій державі спостерігається система підвищення педагогічної культури батьків (педагогізації сім’ї) як одного з важливих напрямів взаємодії сім’ї та загальноосвітніх навчальних закладів.
Ці питання знайшли своє відбиття в Державних програмах, які стосуються розвитку інституту сім’ї й виховання в ній дітей, що активізує замовлення на проведення спеціальних досліджень з цих питань та підготовку на їх основі різноманітних матеріалів (планів, програм, методичних рекомендацій, тематичних розробок для вчителів щодо організації та проведення роботи з батьками), які друкуються на сторінках педагогічної преси (журнали «Рідна школа», «Педагогіка і психологія», «Початкова школа», «Джерела», «Оберіг»; газети «Освіта», «Шкільний світ», «Початкова освіта», та ін.), виходять окремими навчально-методичними посібниками, збірниками.
Закцентуємо увагу на тому, що розв’язанню даних проблем сприятимуть різноманітні форми взаємодії сім’ї та школи. Умовно їх можна поділити на індивідуальні, групові та колективні.
До індивідуальних відносимо:
Відвідування сім’ї учня. Допомагає з’ясувати умови життя школяра, загальну та педагогічну культуру родини, ознайомитися з досвідом виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до учня. При цьому важливо дотримуватися двох умов:
відвідування сім’ї повинно здійснюватися за запрошенням;
до відвідування потрібно готуватись (підготовка полягає у визначенні найцікавішого, найкращого у своїх вихованцях).
Пропаганда сімейного виховання. З цією метою класовод може використати багатий матеріал журналів «Журнал для батьків», «Обдарована дитина» та іншу літературу з сімейно-шкільного виховання.
Виконання батьками педагогічних доручень. Це може бути керівництво гуртком за інтересами, об’єднанням за місцем проживання, спортивною секцією; сприяння у проведенні екскурсій, в організації зустрічей з цікавими людьми; у створенні класної бібліотеки; участь у розвитку і зміцненні матеріальної бази школи, у вирішенні господарських завдань тощо.
Педагогічні консультації. В основі консультацій лежать відповіді на запитання батьків. Психолого-педагогічними основами консультації є прихильне ставлення учителів до ініціативи батьків; вияв готовності до надання допомоги сім’ї; конкретні рекомендації і поради з питань, з якими звернулись до педагога батьки [4].
З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків поширеними є групові форми роботи. Організовують бесіди і лекції на педагогічну тематику, їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на конкретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з питань сімейного виховання.
Глибшому пізнанню методики сімейного виховання сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відповідей, на які запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем виховання підростаючого покоління.
Для педагогічної пропаганди серед батьків використовують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, сприяє більш тісним контактам з учителями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.
До колективних форм взаємодії відносимо:
Батьківська школа. Створюється для переконання всіх батьків у необхідності вивчення основ гуманістичної педагогіки, педагогіки співробітництва, діяльнісного підходу. Результатом повинно стати стимулювання намагання поповнювати свої знання, оволодіння практичними навичками виховання дітей у сім’ї.
Педагогічний лекторій. Ця форма забезпечує оволодіння батьками систематичними знаннями основ теорії виховання.
Підсумкові річні науково-практичні конференції батьків з проблем виховання. Визначається найбільш актуальна проблема з питань сімейного виховання, протягом року проводиться її теоретичне і практичне вивчення в школі і сім’ї, наприкінці року підводяться підсумки.
День відкритих дверей або батьківський день. Проводиться, як правило, перед початком семестру з метою привернути увагу батьків до роботи всієї школи, до питань виховання.
Класні батьківські збори. Традиційна форма роботи, що проводиться три-чотири рази на семестр [3].
Отже, взаємодія педагогів, дітей, батьків вимагає об’єднання зусиль педагогів, адміністрації школи, батьків, представників інших соціальних інститутів. У практиці взаємодія сім’ї та школи може бути успішною, якщо являє собою чітко вибудовану систему на основі цільової комплексної програми, яка може включати такі напрямки: вивчення сімей учнів, їх освітніх і інформаційних потреб і запитів, виховного і культурного потенціалу; використання різних форм взаємодії, наповнення їх сучасним змістом; створення умов для включення батьків в діяльність школи як рівноправних суб’єктів; підвищення педагогічної, правової, інформаційної культури суб’єктів освітнього процесу; організації батьківського всеобучу; формування єдиного інформаційного простору, що сприяє неконфліктній взаємодії педагогів, дітей, батьків.
Список використаних джерел
1. Волкова Н. П. Педагогіка: навчальний посібник. Київ : Академія, 2001. С. 220-223.
2. Закон України Про освіту // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2017. № 38-39. С. 380 URL : https://zakon.rada.gov.ua/ ( дата звернення: 20.02.2019).
3. Кравченко Т. В. Особливості взаємодії сім’ї та школи у формуванні особистості дитини. URL : http://library.udpu.org.ua/library_files/psuh_ pedagog_probl_silsk_shkolu/11/visnuk_20.pdf (дата звернення:19.02.2019)
4. Кравченко Т. В., Трубавіна І.М. Допомога батькам у вихованні дітей : метод. рекоменд. Київ : ДЦССМ, 2004. 99 с.
5. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року : Указ Президента України № 344/2013 від 25 черв. 2013 р. URL : http://meduniv.lviv.ua/files/info/nats_strategia.pdf (дата звернення: 19.02. 2019).
6. Новгородський Р. Сім’я та школа як соціально-виховні інститути в педагогіці України. Рідна школа. 2004. Квітень. №4. С. 48-50.