Гут Валентина,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Муковіз О. П.
Соціалізація як процес засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду свідчить про нормальне, безболісне входження людини в суспільне життя. Узагальненим індикатором соціалізації особистості виступає її соціальна активність. Нам імпонує визначення соціальної активності тих авторів, які трактують соціальну активність як явище, стан і ставлення суб’єкта до явищ об’єктивного світу; що явище соціальної активності можна характеризувати на якісно-кількісну визначеність, тобто в єдності своїх якісних характеристик і кількісних параметрів. Соціальна активність представлена передусім самодіяльністю особи, яка має самостійну силу реагування та виявляється в вільній, свідомій, внутрішньо необхідній діяльності. Це особлива діяльність – з власного бажання, з власної ініціативи, яка спрямована на «творчу» взаємодію з навколишнім середовищем, освоєння та зміну його й самого себе [1].
Розглянемо один із видів соціальної активності – соціально-комунікативну, на формування якої особливу увагу слід звернути вчителю початкових класів. Під соціально-комунікативною активністю слід розуміти системну якість особистості, яка виявляється в бажанні налагодити стосунки з оточуючими людьми, допомогти, підтримати їх, в прагненні особисто виявляти турботу, що знаходить реалізацію у взаємодії з іншими індивідами.
Основними структурними компонентами соціально-комунікативної активності є:
- афективний,
- когнітивний,
- аксіологічний,
- праксеологічний.
Афективний компонент визначає емоційне ставлення особистості до спілкування, діяльності та життєвих потреб, наявність емоційного досвіду, захопленість від спілкування, задоволеність від самого процесу діяльності й виявляється в почуттях симпатії, товариськості, дружби.
Когнітивний компонент включає обсяг соціальної інформації як результату пізнання особистістю явищ дійсності, законів природи й суспільства, досвіду застосування засобів пізнання навколишнього світу, умінь і навичок, способів міжособистісної взаємодії, зацікавленість у пізнанні своїх ровесників.
Аксіологічний компонент – спрямованість соціальних орієнтацій, які проявляються в характері інтересів, ідеалів; мотиви спілкування й взаємодії з оточуючими; ціннісні орієнтації в основних сферах діяльності, як знаходять свій вияв у системі домінуючих мотивів, суб’єктивному ставленні до цілей, завдань, змісту й форм цієї діяльності.
Праксеологічний компонент забезпечує формування виконавських, управлінських, організаторських умінь і навичок, необхідних для здійснення навчально-пізнавальної, трудової, соціально-комунікативної, громадської діяльності; їх кількісні та якісні показники, ступінь інтенсивності-екстенсивності діяльності; сформованість вольових якостей – ініціативності; результативності; масштабності; наявність елементів творчості, досвіду в процесі діяльності [2].
Враховуючи молодший шкільний вік та наявність в учнів потреби спілкування з дорослими й ровесниками, можна сказати, що соціально-комунікативна активність дітей цього вікового періоду формується у спільній діяльності. Ми вважаємо, що у молодшому шкільному віці для спілкування на уроці, найбільш сприятливі умови створюються в процесі інтерактивного навчання, яке передбачає:
- діалогічність,
- діяльнісно-творчий характер,
- підтримку індивідуального розвитку дитини,
- надання дитині самостійності в прийнятті рішень,
- вибору змісту і способу навчання і поведінки.
За умов інтерактивного навчання засвоєння матеріалу відбувається в результаті спілкування між тими, хто вчить і хто вчиться, тобто між тими, хто має певні знання й досвід та тими, хто їх набуває [3, 20].
Інтерактивні методи навчання сприяють підвищенню загальної культури особистості; задоволенню потреби у спілкуванні; розвитку техніки спілкування і взаємодії, здібностей, почуттів, переконань, умінь утверджувати довірливі взаємовідносини як вищу цінність спілкування; формуванню риторичних знань, умінь і навичок на базі підвищення їх мовленнєвої культури [3, 67].
Інтерактивні методи навчання виконують такі важливі виховні функції:
- нормативну, що відбиває освоєння школярами норм соціально-типової поведінки (спілкування, як нормативний процес);
- пізнавальну – набуття школярами індивідуального досвіду в процесі спілкування (як пізнавальний процес);
- емоційну, що характеризує спілкування як афективний процес;
- актуалізуючу – реалізація в спілкуванні типових та індивідуальних сторін особистості школяра.
Отже, за умов інтерактивних методів навчання, створюється сприятливе середовище для соціалізації особистості молодшого школяра.
Список використаних джерел:
1. Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию / Г. С. Абрамова. – Екатиренбург : Деловая книга, 1995. – 220 с.
2. Коберник О. М. Соціальна активність учнів сільської школи / О. М. Коберник // Рідна школа. – 2000. - №4. – С. 39-43.
3. Пометун О. І., Пироженко Л. В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: наук.-метод. посібник. / О. І. Пометун., Л. В. Пироженко. – К.: А.С.К., 2003. – 192 с.