Данчик Валентина,
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент Дячук П. В.
Сучасному суспільству потрібна творча особистість з активною життєвою позицією, що володіє самостійним, гнучким і нестереотипним, творчим мисленням і розвиненою уявою. Особистість, здатна швидко засвоювати, точно і оригінально застосовувати знання, вміння і навички. Розвиток особистості, її творчої індивідуальності має лежати в основі сучасного педагогічного процесу. Ефективне вирішення цієї проблеми залежить від змістовних і структурно-функціональних змін, орієнтованих на пошуки умов, механізмів та засобів створення розвивального середовища, яке сприяла б формуванню творчих здібностей молоді.
Дітям цього віку притаманні конкретність і образність мислення, емоційність, швидка зміна настрою. Недостатність життєвого досвіду й знань компенсується фантазією. Образність мислення, відсутність стереотипу, емоційність, естетичне ставлення до дійсності, що оточує. Ці якості притаманні всім молодшим школярам і свідчать про широкий рівень творчих здібностей вікової категорії у цілому.
Саме на цьому етапі починають виявлятися і спеціальні здібності: музичні, літературні, організаторські, здібності до художньо-театральної діяльності.
Проблема розвитку творчих здібностей особи є однією з центральних в педагогіці, оскільки прогрес суспільства – це шлях постійної творчості, долання стереотипів і вироблення нових, нестандартних, часто несподіваних ідей, оригінальних підходів і шляхів до їх втілення. Одним з головних педагогічних завдань при цьому є виховання людини, здатної акумулювати і творчо переосмислювати набутий досвід, досягнення людства в науці, культурі, мистецтві. Ці завдання відображені у Національній доктрині розвитку освіти України, в Новій українській школі, де підкреслюється необхідність застосовувати нові педагогічні технології особистісно-зорієнтованого виховання для формування творчих здібностей учнів.
Основні положення теорії творчості, викладені в працях М. М. Бахтіна, доопрацьовані Г. С. Бєловим та Н. Т. Гурець. Великий внесок у дослідження творчості внесли численні вітчизняні та зарубіжні дослідження (Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, К. А. Абульханова-Славська, А. В. Брушлинский, А. Н. Леонтьєв, Д. Н. Узнадзе та ін.), де зазначено, що різні характеристики мислення молодших школярів безпосередньо залежать від організації навчального процесу, від змісту навчання .
Проблема розвитку творчих здібностей особистості є однією з центральних в педагогіці, оскільки прогрес суспільства – це шлях постійної творчості, долання стереотипів, вироблення нових підходів і шляхів до їх втілення. Творчість передбачає наявність у особистості здібностей, мотивів, знань, і умінь, завдяки яким створюється продукт, що вирізняється новизною, оригінальністю, унікальністю.
Аналіз літератури дозволив прослідкувати підходи науковців до розуміння поняття «творчі здібності» в історичному аспекті. Так, стародавні греки поняття інтелектуально-творчого потенціалу дитини розуміли як єдність таких складових: практичної спрямованості розуму, здатності стисло і ясно висловлювати власну думку, швидко схоплювати сутність речей і явищ, уміння швидко досягати мети, бути винахідливим [5].
У римлян інтелектуально-творчі здібності ототожнювались з естетичним світосприйняттям та розбудовою на цій основі суспільних взаємовідносин.
В історії питання про здібності висловлювалася думка про те, що творчі здібності виявляються лише в науці, літературі та мистецтві. Це сприяло відриву практичної діяльності людини від розумової праці.
Вихідні положення проблеми формування творчої особистості сформульовано у працях таких педагогів, як В. О. Сухомлинський, К. Д. Ушинський, А. С. Макаренко. Чимало спеціальних психологічних досліджень підтверджують позитивну роль творчості у стимулюванні пізнавальних інтересів учнів, допитливості, дослідницької активності, здатності до знаходження оригінальних рішень та прогнозування.
Л. Виготський зазначає, що творчість має місце не лише там, де створюється щось абсолютно нове, а й там, де вноситься своє розуміння, щось по своєму відтворюється, змінюється, ґрунтується вже створене. Тож якщо є творчий процес, буде у свій час результат. Творча людина його обов’язково досягне [1].
Гуманістичний принцип є одним із основних теоретичних положень освіти. Ефективним способом його реалізації, на думку В. Сухомлинського, Л. Занкової, О. Савченко, Ш. Амонашвілі є орієнтація навчально-виховного процесу на розвиток творчих здібностей особистості. Саме тому система освіти України зорієнтована на формування активної творчої особистості.
Заперечуючи таку позицію, Л. С. Виготський підкреслює, що елементи творчості проявляються при вирішенні повсякденних життєвих задач, зокрема тих, що притаманні шкільному навчальному процесу. Така ідея поширена і в працях К. Платонова, А. Петровського, В. Глухова, В. Богоявленської та ін.
Проблема розвитку творчих здібностей учнів була і залишається однією з найбільш актуальних у педагогічній теорії і практиці. Як зазначає, зокрема Савченко О. Я. «Всі здібності людини розвиваються в процесі діяльності» [4, с. 28].
Варто зауважити, що науковці по-різному трактують поняття «творчі здібності». С. Романюк розглядає творчі здібності як синтез властивостей особистості, які характеризуються ступенем відповідності певного виду творчої діяльності вимогам до неї та зумовлюють результативність такої діяльності.
В. А. Романець визначає творчі здібності як продукт саморуху, самостійного розв’язання задач і питань, самостійного розкриття закономірностей і зв’язків між предметами і явищами [3].
В. Рогозіна вважає, що творчі здібності є особливим видом розумових здібностей, які виражаються в умінні породжувати мисленнєву діяльність за межами вимог, відхилятись під час мислення від традиційних норм, генерувати різноманітні оригінальні ідеї та знаходити способи їх практичного вирішення [2].
Часто у психологічній літературі при розгляді питань творчих здібностей використовується термін «креативність». Під креативністю розуміється здатність людини до творчості, що проявляється в мисленні, спілкуванні, відчуттях, окремих видах діяльності і характеризують особистість в цілому або її окремі сторони. В. Тушева та М. Фіцула додають, що креативність визначається як здатність породжувати нові, оригінальні ідеї і, таким чином, ефективно вирішувати проблемні ситуації. Зважаючи на спільний зміст понять «креативність» та «творчість», їх можна вважати тотожним.
Творчі здібності являють собою сплав різних якостей. Питання про компоненти творчого потенціалу людини залишається до цього часу відкритим, хоча на даний момент існує декілька гіпотез, які стосуються даної проблеми.
Нові завдання шкільної освіти в Україні, які спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчально-виховного процесу в школі, визначають нові пріоритети навчання і виховання, потребують формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці.
Список використаних джерел
1. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском воздасте / Л. С. Выготский // Выготский Л. С. Психология развития ребенка. – М. : Смысл : Эксмо, 2003. – С. 235–326.
2. Рогозіна В. В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів / Вікторія Валентинівна Рогозіна // Мистецтво та освіта. – 1997. – №3. – С. 5–8.
3. Романець В. А. Психологія творчості / В. А. Романець. – К. : Либідь, 2001. – 288 с.
4. Савченко О. Метод проектів на уроках літературного читання / Олександра Савченко // Початкова школа. – 2015. – №11. – С. 26-31.
5. Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посіб. / М. М. Фіцула. – Вид. 2-ге, випр., допов. – К. : Академвидав, 2007. – 560 с.