Варга Ліана Василівна
заступник директора з навчально-виховної роботи ДПТНЗ Мукачівський професійний аграрний ліцей ім. М.Данканича
м. Мукачево, Україна
Управлінська діяльність у сучасному соціумі детермінується кількома умовами, серед яких: відповідність загальній концепції державного управління; врахування соціально-психологічних закономірностей діяльності; виявлення специфічних ознак управління як професійної діяльності, а також власних індивідуальних можливостей керівника тощо.
З метою забезпечення належного рівня модернізації освіти оновлення управління має працювати на випередження. Відповідно, управлінська діяльність керівника загальноосвітнього навчального закладу, на думку вчених, (В. Кричевського, Ю. Конаржевського, В. Лазарева, В. Маслова, В. Пікельної, М. Поташника, К. Ушакова, Є. Хрикова, Т. Шамової й ін.) набуває ознак професійного управління.
Питання впровадження технологій персональної організації праці свого часу висунули класики теорії менеджменту К. Макхем, М.Мескон. Ф. Тейлор. Більш близьким до сучасної інтерпретації функцій і цілей теорії організації був французький учений Анрі Файоль, який у 1916 р. у своїй праці «Загальне і промислове управління» відзначав значущість послідовності у виконанні функцій робочого процесу в будь-якому об’єкті (національна економіка, галузь підприємства). А. Файоль одним із перших увів такі поняття, як «стратегічне планування», «оперативне планування» та «ресурс часу». Згодом проблема управління привернула увагу фахівців США, Німеччини, Фінляндії, Японії, Росії та ряду інших країн, які описували певні алгоритми ефективної роботи менеджерів, розкривали поняття самоорганізації та спеціальні стратегії її досягнення.
Термін «тайм-менеджмент» відображає певне визначення сфери управлінської діяльності, яка оформилася в самостійний напрям менеджменту організації в 70-х рр. XX століття. Як про окремий напрям уперше було заявлено в Голландії, де з’явилися спеціалізовані курси для службовців і бізнесменів з навчання планування часу. Нині ця проблема досліджується науковцями та публіцистами з різних країн, і вже запропоновано багато методів управління часом [1,5].
Отже, тайм-менеджмент склався спочатку як практична дисципліна, що розроблялася здебільшого консультантами з управління та бізнесу, які пропонували свій узагальнений досвід менеджерам-практикам у формі книг, навчальних курсів, тренінгів, відеотренінгів, семінарів. Сутність полягає в оптимальному використанні робочого часу та зменшенні дії факторів, що спричиняють значні втрати часу. Отже, під тайм-менеджментом розуміють вміння управляти собою із застосуванням відповідних методик та механізмів організації часу, які сприяють об`єктивному аналізу тимчасових проблем в використанні часового ресурсу та формування індивідуальної технології, яка найбільше відповідає характеру, темпераменту, біологічним ритмам та роду занять, або «часова компетентність керівника», що безпосередньо стосується й керівника закладу освіти[1].
Часова компетентність керівника передбачає володіння ним уміннями ефективного планування і використання робочого часу, об’єктивної оцінки витрат при здійсненні функціональних обов’язків, створення певного алгоритму для досягнення мети й завдань відповідно до часового ресурсу, постійного вдосконалення професійної компетентності, оптимального співвідношення роботи і відпочинку, мотивації, самоорганізації, самоконтролю, і як наслідок, саморозвитку [2,4].
Завдання ефективного використання робочого часу завжди є актуальним для керівників і працівників освіти, оскільки вони управляють не тільки власним часом, а й робочим часом своїх підлеглих. Погоджуючись із підходом О. Штепи до тайм-менеджменту як до напряму самоменеджменту, доречно представити його у вигляді функцій управлінської діяльності та самоменеджменту в часі.
Технологією ефективного використання часу в умовах сучасних освітніх закладів є: цілепокладання «SMART», «Дерево цілей», система Франкліна, принцип Ейзенхауера, АБВГД-аналіз, принцип Парето, «АВС-аналіз» та інші.
Технологія цілепокладання «SMART» – мисленнєва модель очікуваного результату, тому доцільно здійснювати у відповідності до потреб, інтересів, завдань, можливостей для їх реалізації.
Технологія постановки цілей по системі SMART передбачає узагальнення всієї інформації, позначення певних термінів досягнення результатів, оцінку й збір всіх ресурсів, які знадобляться на шляху до мети.
«Дерево цілей» – наочне графічне зображення підпорядкованості та взаємозв’язку цілей, що демонструє розподіл загальної мети або місії на підцілі, завдання та окремі дії. При застосуванні «дерева цілей» важлива роль відводиться вибору стратегічної місії та генеральній меті. Така технологія є індивідуальною для кожного керівника, незмінною залишається повнота відображення процесу або явища та матриця втілення процесу цілепокладання, яка включає: сукупність підцілей; несуперечливість цілей, використання єдиного методу побудови; можливість вертикальної й горизонтальної координації цілей.
Ейзенхауер запропонував правило, що є допоміжним засобом у тих випадках, коли треба швидко ухвалити рішення, або якій справі надати перевагу. Пріоритети встановлюються за такими критеріями, як: важливість і терміновість. Залежно від поєднань цих критеріїв, розрізняють чотири можливих оцінки завдань, а отже, і чотири можливі варіанти дій, що складають матрицю Ейзенхауера: Справи А(важливі і термінові), Б (важливі, але ще не термінові); В (термінові, але не важливі), Г (неважливі і нетермінові)
Система Франкліна «спрямована вперед», і працює з тим, що необхідно зробити. Глобальне завдання дробиться на підзавдання, останні – на ще дрібніші підзавдання. Візуально цю систему можна відобразити у вигляді піраміди, а процес її застосування – як процес будівництва цієї піраміди.
Італійський економіст Вільфредо Парето, застосовуючи відкрите в 1897 р. Джозефом Мозесом Юраном співвідношення 80:20, помітив, що 80% власності в Італії належить 20% її населення. Так званий принцип Парето пізніше почали застосовувати в усіх сферах життя. Згідно з емпіричним принципом Парето, у тайм-менеджменті пропонується вважати, що: 20% усіх справ дають бажаний результат, тому необхідно визначити саме ті 20% справ, які матимуть найбільший вплив – забезпечать успіх, тому достатньо 20% своїх зусиль спрямувати на справді важливі (пріоритетні) справи й ви отримаєте 80% результату. Послідовному використанню принципу Парето допомагає техніка аналізу пріоритетності завдань, або АБВ-аналіз. Згідно з цим методом усі завдання, залежно від складності, розподіляються на три групи: дуже важливі, важливі, менш важливі. Для керівника важливо скласти перелік усіх завдань, які слід виконати за відповідний проміжок часу; систематизувати завдання за ступенем їх важливості, визначити черговість справ відповідно до їх «вартості» для вашої діяльності; оцінити їх відповідно до категорій А, Б, В; провести відповідне коригування, орієнтуючи свій план на завдання А; оцінити завдання Б і В з погляду можливості їх делегування. Використання АБВ-аналізу, запропонованого Д. Кенеді дає можливість керівнику складати ефективний план за пріоритетністю на кожен день, тиждень, рік [3]. Цінність цього методу полягає в тому, що він дозволяє завжди резервувати невелику частину дня для важливих завдань.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Берд П. Тайм-менеджмент: Планирование и контроль времени / пер. с англ. К Ткаченко. Москва : ФАИР-ПРЕСС, 2004. 288 с.
2. Гриценко В. Нові інформаційні технології в освіті для всіх. Фундаментальні проблеми навчання. Дитячий садок. 2009. № 11. С. 3-8.
3. Порох Л. Шляхи інноваційних перетворень у закладах освіти. Рідна школа. 2011. № 7. C. 10-13.
4. Чуприна Н. Головна національна ідея ефективної української держави [електронний ресурс] URL: https://www.facebook.com/groups/ 342638452566818/