Кіт Галина Григорівна
к.п.н., доцент кафедри дошкільної та початкової освіти
Сімоновська Світлана Сергіївна
студент СВО магістр спеціальності «Початкова освіта»
Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
м. Вінниця, Україна
Оновлення сучасного суспільства, яке невпинно рухається по шляху демократизації та національного відродження, вимагає від системи освіти забезпечення якісно нового рівня загальноосвітньої підготовки підростаючого покоління, всебічного розвитку кожної дитини як особистості і найвищої цінності суспільства. Найістотнішою складовою навчального процесу визнається розумовий розвиток учня, а завдання його реалізації – одним із найважливіших у педагогічній роботі. Це зумовлено інтенсивним прискоренням науково-технічного прогресу, лавиноподібним наростанням інформації. У всіх галузях виробництва потрібні такі спеціалісти, які б не тільки досконало володіли своєю спеціальністю, але й уміли працювати творчо. Знання усе швидше починають «старіти», «відмирають» одні професії і «народжуються» інші. Як зазначають деякі видання, за період трудової діяльності одного покоління людей у наш час спеціальності змінюються 3-4 рази. Це ставить вимогу перед людиною навчатись упродовж усього життя, щоб нормально позиціонувати себе і достойно жити у суспільстві. Все це і спричиняє виникнення і розвиток нової парадигми освіти, яка передбачає створення відповідного освітнього простору і запровадження інноваційних методів, прийомів, засобів навчання, які відповідатимуть означеним викликам суспільства. Постійно зростає частка розумової праці. Водночас традиційне навчання не завжди забезпечує повноцінний розумовий розвиток школярів, оскільки часто спрямоване не стільки на створення необхідних зон найближчого розвитку, скільки на тренування пам’яті, засвоєння великого обсягу знань.
Тому вже на початковому етапі навчання на перший план висувається його розвивальна функція, необхідність забезпечення розумового розвитку школяра, що навіть підноситься до рангу стратегії сучасної школи, яка цілком відповідає і основним засадам Нової української школи. Освітня практика має культивувати активність і самостійність особистості дитини, творчість та нестандартність її думки, підтримувати прагнення дітей до навчання та самостійного збагачення знаннями, формування в учнів власної системи цінностей, переконань і поглядів, розвиток їх творчих якостей, що є запорукою для подальшого повноцінного, гармонійного розвитку та щасливого життя.
Проблема розумового розвитку активно досліджувалася і досліджується психологами, педагогами, методистами, вчителями-практиками. До її розробки зверталися класики педагогіки Дж.Локк, Ж.Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Г.С.Сковорода, К.Д.Ушинський та інші вчені. Особливо цінною в наш час залишається теза Л.С.Виготського про єдність навчання й розумового розвитку. Видатний психолог наголошував, що добре організоване навчання веде за собою розвиток, що воно викликає до життя психічні процеси, які без нього взагалі не можуть виникнути і не виникають [1]. Не втрачають актуальності праці В.О.Сухомлинського [3; 4], який увійшов в історію вітчизня¬ної і світової педагогіки як видатний педагог-гуманіст, який утверджував самоцінність дитячої осо¬бистості, необхідність зосередження педагогічного процесу на потребах розвитку творчих сил кожної дитини у різних видах діяльності, теоретично обґрунтував і практично втілив шляхи розвитку дитини у навчально-виховному процесі. Важливим є зарубіжний досвід М.Монтессорі та її методика сенсорного виховання, які є передумовою розумового розвитку молодшого школяра.
У наш час продовжується дослідження проблеми розумового розвитку учнів (С.У.Гончаренко, О.Я.Савченко, А.М.Алексюк, В.Ф.Паламарчук, О.К.Дусавицький, Н.М.Бібік та ін.). В умовах реформування освіти особливої ваги набуває проблема стимулювання розумового розвитку дітей.
Аналіз вітчизняної наукової літератури та посилання на зарубіжні дослідження свідчать, що існують різні точки зору щодо поняття «розумовий розвиток».
Ряд учених (Д.Б.Ельконін, В.В.Давидов, П.Я.Гальперін, Л.В.Занков, О.В.Скрипченко та ін.) наголошують, що розумовий розвиток дитини – це добре організоване (за своїм змістом і методами) шкільне навчання, що спрямоване на засвоєння досвіду, виробленого людством. Розумовий розвиток – переробка, систематизація, узагальнення здобутків, що засвоюються індивідом в ході навчальної діяльності. Педагогічний словник під редакцією Семена Гончаренка визначає розумовий розвиток як «процес розвитку, вдосконалення інтелектуальної сфери й пізнавальних здібностей людини» [2, 290]. До того ж учений наголошує: «Найінтенсивніше розумовий розвиток відбувається у ранньому дитинстві, підлітковому та юнацькому віці; у зрілому віці – дещо повільніше і головним чином у професійній сфері, у похилому віці процес розумового розвитку поступово затухає. Розумовий розвиток може відбуватися стихійно через контактування індивіда з оточенням (природним і соціальним) і через засвоєння соціального досвіду методом спроб і помилок. Другий шлях – свідоме навчання, цілеспрямоване оволодіння знаннями і навичками під керівництвом учителя, наставника. Розумовий розвиток людини, рівень його сформованості є серцевиною її духовного світу» [2, 290-291].
Таким чином, розумовий розвиток є важливою складовою всебічного розвитку особистості, підготовки її до життя і праці. Будучи складним особистісним утворенням, розумовий розвиток передбачає розвиток мислення й пізнавальних здібностей людини Важливим у педагогічній теорії і практиці є визначення факторів ефективності розумового розвитку. До них, на думку С.У.Гончаренка, можна віднести науковість і різноманітність засвоюваних знань, застосування такої методики навчання, яка забезпечує активність і самостійність пізнавальної діяльності, стимулювання інтересів, що створює позитивний мікроклімат навчання.
Розумовий розвиток здійснюється безперервно (як на уроках, так і в позаурочний час): під час цілеспрямованого навчання, праці, розв’язання життєвих ситуацій, спілкування з ровесниками і дорослими, при сприйманні й усвідомленні матеріалу, що надходить через засоби масової інформації. Найінтенсивніше відбувається розумовий розвиток під час виконання пізнавальних і проблемних завдань, коли необхідно виявити творчий підхід, ініціативність і самостійність думки (Г.О.Люблінська, Т.В.Косма). Велика роль у розумовому розвитку належить повноцінному засвоюванню великого обсягу знань (глибоке проникнення у їхню сутність, оволодіння методами їх набування і застосування, перетворення знань на переконання, на знаряддя мислення і діяльності), оволодінню учнем основними розумовими операціями, логічними прийомами, методами наукового пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, узагальнення, конкретизація, вміння визначати головне, встановлювати оцінні судження тощо). Успішність протікання розумового розвитку залежить від певних умов, як от:
- оптимальний вибір змісту навчального матеріалу, методів навчання і відповідного їм характеру пізнавальної діяльності учнів; зміст навчання має бути емоціогенним, особистісно значущим для кожної дитини;
- зв’язок навчання з практичною діяльністю учнів, їхнім особистим досвідом, з оточуючим життям; відповідно організоване предметно-розвивальне середовище, методичне оснащенн;
- зв’язок урочної, позакласної і позашкільної діяльності; взаємозв’язок школи із сім’єю, використання спеціальних завдань, різноманітних організаційних форм реалізації змісту (спілкування, навчання, праця, гра);
- висока загальна інтелектуальна атмосфера, в якій навчаються і живуть учні; багат¬ство життя шкільного колективу, творча, гуманна особистість учителя.
Забезпечуючи методику розумового розвитку учнів молодшого шкільного віку, вчені націлюють на необхідність: стимулювання допитливості й формування пізнавального інтересу; використання проблемних ситуацій; організацію різносторонньої самостійної діяльності учнів; оволодіння учнями уміннями й навичками культури навчальної праці (Д.Б.Ельконін, В.В.Давидов, П.Я.Гальперін, Н.О.Менчинська, О.В.Скрипченко та ін.). Програма розумового розвитку дитини повинна орієнтуватись на зону її найближчого розвитку і бути спрямованою на розвиток мислительних процесів та логічних операцій, розвиток пізнавальних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, уяви, моторики, уваги); мотиваційного забезпечення змістовної сторони навчання.
Таким чином, забезпечення розумового розвитку учнів як одна з найскладніших проблем стратегічного поступу сучасної школи має здійснюватись на основі інтеграції психологічних і педагогічних знань про взаємозв’язок навчання і роз¬витку, зв’язку пізнавальної і трудової активності дітей з їх культурним оточенням, спрямування педагогічного процесу на проектування особистості дити¬ни, на перспективу її подальшого розвитку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Выготский Л.С. Умственное развитие детей в процессе обучения // Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.,1991. – С.374-430.
2. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
3. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибрані твори: В 5-ти томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т.4. – С. 5-390.
4. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: В 5-ти томах. – К.: Рад. школа, 1976. – Т. 3. – С. 5-279.