ПІДХОДИ ДО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ − СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ СУЧАСНОЇ МОВНОЇ ОСВІТИ

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Кучеренко Ірина Анатоліївна 

д.п.н., доцент, професор кафедри практичного мовознавства

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини,

м. Умань, Україна

Побудова цілісної, компетентнісно спрямованої й особистісно орієнтованої системи навчання української мови зумовлена дидактичними підходами і закономірностями, «врахування яких зумовлює поступальний розвиток дидактики шляхом активного втручання у функціонування як цілісного педагогічного процесу, так і його окремих складників [2, с. 136]». Підходи і закономірності навчання ‒ системотвірні дидактичні категорії, що відображають цілісність уроку як основного організаційного цілісного складника педагогічного процесу. 

За лексикографічними джерелами, «аспект» (від лат. aspectus – вид) – це «кут зору, під яким розглядаються предмети, явища, поняття [3, с. 26]»; «точка зору, з якої сприймається або оцінюється те чи інше явище, предмет, подія [10, с. 34]»; «погляд, з якого сприймається або оцінюється те чи інше явище, предмет, подія; перспектива, в якій вони виступають. Це підходи, спрямування, що визначають закономірності, методи, прийоми, засоби навчання [13, с. 18]». Основне семантичне наповнення терміна «підхід» трактують як «сукупність способів, прийомів розгляду чого-небудь, впливу на кого-, що-небудь, ставлення до кого-, чого-небудь [3, с. 785]»; «методологічна орієнтація вчителя, яка спонукає до використання певної характерної сукупності взаємопов’язаних ідей, понять і способів педагогічної діяльності [12, с. 335]»; «базова категорія методики, яка визначає стратегію навчання мови і вибір методу навчання, що реалізовує стратегію; погляд на сукупність предмета, якого треба навчати [14, с. 218]». І. Зимня розглядає термін «підхід до навчання» різноаспектно – це а) світоглядна категорія, в якій відображено соціальні настанови суб’єктів навчання як носіїв суспільної свідомості; б) глобальна й системна організація та самоорганізація навчального процесу, що містить всі його компоненти, і найперше самих суб’єктів педагогічної взаємодії: вчителя й учня. Підхід як категорія ширше поняття «стратегія навчання» – він включає її в себе, визначаючи методи, форми, прийоми навчання [6, с. 85]». У науковій літературі на рубежі ХХ ‒ ХХІ ст. дефініція «підхід» активно трактується лінгводидактами як «перспективний погляд з певною навчально-виховною метою [8, с. 117]»; «методологічна категорія лінгводидактики, що позначає складне багатовимірне явище, системну сукупність якого становлять принципи, технології, методи, прийоми, засоби й форми навчання і яке характеризується концептуальністю, процесуальністю, системністю, керованістю й дієвістю [9, с. 4]». Таким чином, аналізовані категорійні поняття взаємопов’язані, невіддільні та взаємодіють, на наш погляд, як загальне (аспект) і конкретне (підхід), напрям реалізації (аспект) і спосіб здійснення (підхід).

У царині лінгводидактичної теорії й освітньої практики більшість учених (М. Пентилюк, Л. Мамчур, С. Омельчук та ін.) схильні ототожнювати ці поняття і використовувати як синонімічні. Хоч є певні відмінності в їх значенні: аспект – це погляд, покладений в основу трактування чого-небудь, а підхід – спосіб трактування, розуміння чого-небудь. Однак уважаємо методично виправданим використовувати їх синоніми, як уже усталилося в сучасній лінгводидактиці. У нашому розумінні, аспект – це загальна суспільна орієнтація, напрям реалізації навчання української мови, а підхід – це конкретна стратегічна система, теоретико-методичні способи, шляхи і технології реалізації навчального процесу з метою вивчення рідної мови. На наш погляд, «підхід до навчання мови» – це категорійне поняття лінгводидактики, що становить ієрархічне системне утворення, основними складниками якого є закономірності, принципи, правила, технології, форми, методи, прийоми і засоби навчання [7, с. 38]. Практична реалізація підходів здійснюється на уроці української мови як основній організаційній формі навчання рідної мови в загальноосвітній школі. 

Розробку основних підходів до навчання української мови знаходимо в наукових розвідках психологів (І. Беха, І. Зимньої, Г. Селевка та ін.), дидактів і лінгводидактів (А. Алексюка, В. Бадер, М. Вашуленка, Н. Голуб, О. Горошкіної, С. Гончаренка, С. Карамана, Л. Мамчур, С. Омельчука, М. Пентилюк, О. Савченко, І. Хом’яка та ін.). На сучасному етапі модернізації мовної освіти спостерігаємо строкатість класифікації підходів до навчання мови (лінгводидактична теорія та практика оперує понад 40 видами різних підходів) і визначення серед них пріоритетних для методологічного супроводу з метою ефективного втілення у практику навчання рідної мови.

Державний стандарт базової та повної середньої освіти ґрунтується на компетентнісному, особистісно орієнтованому та діяльнісному підходах. Чинна програма з української мови побудована на засадах компетентнісного, когнітивно-комунікативного, особистісно зорієнтованого й діяльнісного підходів до навчання, що становить стратегічні орієнтири мовної освіти. 

Компетентнісний підхід передбачає «спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно підпорядкована ключова, загальнопредметна (галузева) компетентності [5, с. 20]». Компетентнісний підхід не замінює традиційну освітню систему «знання, вміння, навички», а доповнює її необхідним практичним досвідом застосування набутого впродовж навчання. Вивчення української мови має комунікативне спрямування, покликано розвинути вміння вільно виражати думку та почуття в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні, говорінні, письмі) і в різних сферах спілкування (особистісній, публічній, освітній), а відтак виробити в учнів комунікативну компетентність як предметну, так і ключову. «Предметна комунікативна компетентність, − наголошує Н. Голуб, − формується у штучно створених учителем умовах на уроці української мови. Однак уміння й навички, сформовані на уроці, будуть цінними для учнів тоді, коли у них буде потреба за межами уроку й школи. На таке функціональне поле знань, умінь і навичок орієнтують ключові компетентності [4, с. 19]». Компетентнісна спрямованість мовної освіти спрямовує вчителів-словесників змінити стратегію і тактику в підготовці та проведенні сучасного уроку української мови з чітко визначеною дидактичною метою – розвинути комунікативну компетентність учня, його здатність доцільно й ефективно спілкуватися в різних сферах соціального життя. 

Формування комунікативної компетентності учнів (одночасно і предметної, і ключової) здійснюється системно у процесі навчально-тренувальної мовленнєвої практики на основі опрацювання мовної теорії. На думку О. Біляєва, яку ми поділяємо, у школі необхідно вивчати «мову як засіб спілкування та пізнання, і уроки з будь-якого розділу мови обов’язково передбачають роботу над розвитком мовлення учнів [1, с. 28]». Упродовж вивчення всього курсу української мови, а особливо на уроках розвитку комунікативних умінь, учні поряд із засвоєнням усіх рівнів мовної системи навчаються мотивовано, грамотно, доречно застосовувати теоретичні знання про лінгвістичні одиниці у мовленнєвій практиці відповідно до комунікативної ситуації. Уважаємо, що стрижнем кожного уроку української мови має бути робота з формуванням комунікативної компетентності учнів, розвитку їхнього власного мовлення. Першочергове завдання вчителя – забезпечити засвоєння мовних знань і формувати вміння застосовувати їх у процесі спілкування, а саме вдало, доречно, правильно й ефективно здійснювати продуктивну й рецептивну мовленнєву діяльність в усній чи писемній формі з урахуванням ситуації та сфери спілкування. 

Когнітивний підхід «методично забезпечує процес формування пізнавальних і творчих знань, умінь та навичок учнів [11, с. 21]». Акцентує навчальну роботу на свідомому й осмисленому конструюванні власних висловлювань і сприйнятті чужих висловлювань у процесі активної мовленнєвої діяльності на уроці. 

Особистісно орієнтований підхід задекларовує «спрямованість навчально-виховного процесу на взаємодію і плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні та партнерстві [5, с. 21]». Означений підхід установлює врахування індивідуальних особистісних ознак та якостей кожної дитини, розвиток персональної комунікативної компетентностей і реалізується у процесі суб’єкт-суб’єктної взаємодії всіх учасників навчання у різних позиціях – «учитель – учень», «учитель – учні», «учень – учень» тощо.

Діяльнісний підхід утверджує «спрямованість навчально-виховного процесу на розвиток умінь і навичок особистості, застосування на практиці здобутих знань з різних навчальних предметів, успішну адаптацію людини в соціумі, професійну самореалізацію, формування здібностей до колективної діяльності та самоосвіти [5, с. 20]». Визначає пріоритетну мету кожного навчального заняття – розвиток учня-мовця, а не учня-мовознавця у процесі практичної мовленнєвої діяльності під час занурення в комунікативну ситуацію, найбільш наближену до життєвих реалій.

Усі вище визначені стратегічні підходи діють цілісно на уроці української мови, доповнюючи й поглиблюючи один одного. Врахування кожного із визначених підходів є вихідною, методично важливою платформою проектування уроку. Комплексна їх реалізація здійснюється шляхом упровадження закономірностей, принципів, технологій, форм, методів, прийомів та засобів навчання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Біляєв О. Лінгводидактика української мови : навч.-метод. посібник / Олександр Михайлович Біляєв. – К. : Генеза, 2005. – 180 с.

2. Бондар В. Дидактика / Володимир Бондар. – Київ : Либідь, 2005. – 264 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел]. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.

4. Голуб Н. Ситуативний метод на уроках української мови в школі / Ніна Борисівна Голуб // Українська мова і література в школі. – 2013. – № 7. – С. 18 – 23. 

5. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти // Дивослово. – 2004. – № 3. – С. 76 – 81.

6. Зимняя И. А. Педагогическая психология : учеб. / И. А. Зимняя. – 3-е изд., пересмотр. – М. : МПСИ ; Воронеж : МОДЭК, 2010. – 448 с.

7. Кучеренко І.А. Теоретичні і методичні засади сучасного уроку української мови в основній школі : монографія / Ірина Кучеренко. − Умань : ФОП Жовтий О.О. – 2014. − 410 с.

8. Мамчур Л. Перспективність і наступність у формуванні комунікативної компетентності учнів основної школи : монографія / Л. І. Мамчур. – Умань, 2012. – 449 с.

9. Омельчук С. «Підхід до навчання» як базова категорія сучасної лінгводидактичної науки / С. А. Омельчук // Українська мова і література в школі. – 2013. – № 2. – С. 2 – 7. 

10. Педагогічний словник / [за ред. дійсного члена АПН України Ярмаченка М. Д.] – К. : Педагогічна думка, 2001. – 514 с.

11. Пентилюк М. Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики : збірник статей. – К. : Ленвіт, 2011. – 256 с.

12. Селевко Г. Энциклопедия образовательных технологий : В 2 Т. / Герман Константинович Селевко. – Т. 1. – М. : НИИ школьных технологий, 2006. – 816 с.

13. Словник-довідник з української лінгводидактики : навчальний посібник. / [за ред. М. І. Пентилюк] [О. М. Горошкіна, Н. Єсаулова, О. Лук’янченко та ін.]. – К. : Ленвіт, 2003. – 149 с.

14. Щукин А. Лингводидактический словарь : более 2000 единиц / Анатолий Николаевич Щукин. – М. – Астрель : АСТ : Хранитель, 2008. – 746 с.

 

Please publish modules in offcanvas position.