Тітаренко С.А.
к. пед. наук, доцент кафедри дошкільної педагогіки і психології
Глухівський національний педагогічний університет ім. Олександра Довженка
Проблема емоційної компетентності – одна з найважливіших психолого-педагогічних проблем особистісного та професійного розвитку сучасного педагога. Сьогодні не викликає сумніву той факт, що компетентність, професіоналізм педагога в поєднанні з його творчою індивідуальністю значною мірою підвищують рівень освіченості, особистісного й культурного розвитку особистості.
Поняття «емоційна компетентність» ввійшло до наукового обігу в 90-х роках ХХ ст. у дослідженнях з проблем спілкування між людьми. Одними з перших це поняття почали використовувати І. Андреєва, Р. Бак, К. Саарні, М. Райнольдс, В. Слєпкова та ін.
Проблема емоційного розвитку досліджувалася багатьма психологами та педагогами (Л. Виготський, Д. Гоулман, Л. Зіньківський, О. Запорожець, Дж. Май’єр, Л. Неверович, В. Кудрявцев, П. Саловей, С. Стайн, Л. Стрєлкова та ін).
Емоційна компетентність викладача досить докладно розглядається в роботах таких дослідників, як І. Абакумова, Р. Бар-Он, Д. Бартош, А. Бечара, Н. Голіков, Дж. Мейер, О. Фоміних та ін. Сьогодні окремі аспекти формування емоційної компетентності у майбутніх педагогів вивчають О. Войтович, Л. Доценко, І. Євтушенко, С. Загра, І. Іванова, І. Литвиненко, О. Матвієнко, Н. Ортікова, Н. Старинська та ін. Проте безпосередньо проблема формування емоційної компетентності майбутніх педагогів у процесі професійної підготовки до цього часу залишається невирішеною. Потребують вивчення і питання щодо належної організації професійної підготовки майбутніх вихователів з урахуванням необхідності формування їх емоційної компетентності.
Сучасні вчені визначають емоційну компетентність педагога як «цілісне особистісне утворення, представлене багатством емоційного досвіду, володінням системою механізмів управління власними емоційними станами та емоційним відгуком, педагогічною доцільністю прояву емоцій, прагненням до вдосконалення емоційного досвіду на основі рефлексії» [3, с.57]; як «вміння усвідомлювати свої емоції і емоції партнера по спілкуванню, аналізувати їх і управляти ними з метою вибору найбільш ефективної поведінки в конкретній ситуації» [1, с.116].
Ми розглядаємо емоційну компетентність майбутніх вихователів як готовність і здатність особистості гнучко управляти емоційними реакціями: власними та інших людей, адекватно до ситуацій і умов, що змінюються. Емоційна компетентність фахівця професій типу «людина-людина» полягає у його усвідомленій готовності до реалізації емоційних компетенцій, необхідних для ефективного здійснення професійної діяльності та вирішення соціальних завдань. Розвиток емоційної компетентності майбутніх вихователів сприятиме їхньому професійному становленню й особистісному вдосконаленню, актуалізації адаптивних здібностей, збереженню здоров’я та запобіганню «професійного вигорання», гармонійному функціонуванню у соціумі, життєвим досягненням.
Дослідниця О. Французова виокремлює основні складові емоційної компетентності: самосвідомість, самоконтроль, емпатія та комунікабельність. Виокремлюючи самосвідомість як першорядний елемент емоційної компетентності, науковець підкреслює, що людина з високим ступенем самосвідомості знає свої сильні і слабкі сторони і вміє усвідомлювати свої емоції. Самоконтроль (саморегуляція) є наслідком самосвідомості, тому людина, якій властива ця риса, пізнавши себе, вже спроможна управляти собою і своїми емоціями. Якщо перші дві складові емоційної компетентності – це навички володіння собою, то наступні дві – емпатія і комунікабельність (навички відносин) – відносяться до здатності людини керувати взаємовідносинами з іншими. Емпатія розглядається вченою як вміння ставити себе на місце іншого, враховувати в процесі прийняття рішень почуття і емоції інших людей. Комунікабельність – як дружелюбність з певною метою: спонукати людей в бажаному для людини напрямі. Це вміння налагодити взаємини з іншими людьми таким чином, щоб це було вигідно для обох сторін. [4, с.114].
Нам імпонує позиція Р. Бар-Она, який виокремив п’ять компонентів емоційно-соціальної компетенції, а саме: внутрішньососбистісний (самоповага, емоційна самосвідомість, впевненість у собі, незалежність і самореалізація); міжособистісний (емпатія, соціальна відповідальність і міжособистісні відносини); керування стресом (стійкість до стресу, керування імпульсами); адаптивність (зв’язок з реальністю, гнучкість і вміння вирішувати задачі); загальний настрій (оптимізм і щастя) [5, с.24].
Ми глибоко переконані, що розвинена емоційна компетентність ‑ найважливіша якість хорошого педагога або керівника. Адже робота педагога або керівника складається з спілкування, успіх якого безпосередньо залежить від коефіцієнта емоційного інтелекту, на якому ґрунтується емоційна компетентність.
Під час формування емоційної компетентності майбутніх вихователів у процесі професійної підготовки важливо враховувати такий елемент комплексу педагогічних умов, як обставини (зміст, методи, технології навчання тощо) та середовище (освітнє, інформаційно-освітнє) навчального процесу. Йдеться про необхідність використовувати такі методи і технології навчання, які б як найповніше дозволяли формувати у майбутніх вихователів діяльнісний компонент емоційної компетентності.
Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив нам виокремити етапи формування у майбутніх вихователів емоційної компетентності:
1. Мотиваційно-ціннісний (етап усвідомлення) спрямований на формування готовності до пізнання світу, його закономірностей, самопізнання та вдосконалення емоційної компетентності та полягає в усвідомленні:
‑ впливу емоційної сфери на життєдіяльність, а самих емоційних переживань ‑ як цінностей;
‑ важливості внутрішньої гармонії, психологічного благополуччя, здорових стосунків з іншими людьми для повноцінного життя;
‑ життєвих цінностей, пріоритетів, тобто головного і другорядного;
‑ відповідальності за власні емоційні переживання;
‑ власної базової життєвої позиції, життєвих переконань, внутрішніх настанов ‑ як ресурсів вдосконалення емоційної компетентності;
‑ екзистенціальної цінності життя «тут і тепер».
2. Пізнавальний. Надання й засвоєння інформації про внутрішні світ людини і місце емоцій та почуттів в ньому; емоції, їх види, функції, причини виникнення, особливості перебігу, рівні прояву; способи управління емоціями, вербальний і невербальний рівень висловлення емоцій, емоційні якості особистості та ін.
3. Навчальний. Виконання вправ, спрямованих на усвідомлення цінностей, зміну обмежуючих стереотипів, набуття емоційних компетенцій.
4. Творчий. Творче застосування компетенцій в усталених ситуаціях і ситуаціях невизначеності.
Розвиток даної компетентності ‑ складна робота, але саме ця робота дає найбільші результати, саме вона підвищує особисту ефективність. На думку М. Рейнольдса, «розвиток емоційної компетентності робить людину більш професійним, а професіонала більш людяним» [3].
Таким чином, проблеми емоційної компетентності особистості приділяється велика увага, як з боку психології, так і з боку педагогіки, так як в даний час значимість даної компетентності особливо в освіті, значно зростає. Важливими умовами формування в майбутніх вихователів емоційної компетентності можна назвати такі: структурно-змістове забезпечення процесу формування емоційної компетентності, зокрема доповнення змісту дисциплін професійно-практичної підготовки інформацією про базові поняття науки про емоції і проблеми емоційної сфери та взаємодії; створення навчальних посібників, підручників, методичних рекомендацій для формування емоційної компетентності, що передбачав би набуття студентами умінь і навичок – складових емоційної компетентності; розвиток загальної спрямованості особистості студентів на емоційну сферу та підтримання їх інтересу до внутрішнього світу людей.
Список використаних джерел
1. Андреева И. Н. Развитие эмоциональной компетентности педагогов. Психология образования сегодня: Теория и практика: материалы междунар. практ. конф. Минск, 2003. С. 166–168.
2. Выготский Л. С. Педагогическая психология. Под ред. В. В. Давыдова. Москва: Педагогика, 1991. 479 с.
3. Рейнольдс М. Коучинг: эмоциональная компетентность / Пер. с англ. Центра поддержки корпоративного управления и бизнеса. Москва: Центр поддержки корпоративного управления и бизнеса, 2003. 112 с.
4. Французова О. Эмоциональная компетентность как фактор профессиональной успешности будущих дефектологов. Психолого-педагогический журнал ГАУДЕАМУС Т. 15. № 3. 2016. С. 114-117.
5. Bar-On R. The Bar-On model of emotional-social intelligence. Psicothema. 2006. № 18. рр. 13-25