Комар Ольга,
д. пед. наук, професор кафедри
фахових методик та інноваційних технологій у початковій школі
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Сучасний зміст підготовки майбутнього вчителя початкової школи полягає в інтегрованій навчально-пізнавальній діяльності студента у процесі навчання у ВНЗ та організаційно-процесуальному характері взаємодії викладачів, усіх задіяних в цьому процесі підрозділів освітнього закладу в цілому. Важливе значення надається і співпраці педагогічного ЗВО і відділів освіти, керівництва і педагогічного складу шкіл, що методично закріплюють професійні теоретичні і практичні уміння й навички студентів-практикантів, майбутніх фахівців початкової школи. Тому, коли йдеться про ефективність і якість підготовки майбутніх учителів початкової школи до навчання молодших школярів, то, насамперед, це необхідно пов’язувати з усією системою організації студентської навчально-пізнавальної діяльності, в основі якої лежить висока кваліфікація науковців-викладачів вищої школи і технологічна компетентність класоводів початкової ланки, у яких майбутні педагоги проходять педагогічну практику. Тому системний підхід до фахової підготовки майбутнього вчителя початкової школи, на наш погляд, є одним з головних для визначеного нами дослідження.
Означення педагогічної системи ми знаходимо у Енциклопедії освіти «Педагогічна система (грец. Systema – ціле, що складене з частин). [1]
Категорія «Педагогічна система» та її модифікації – одна з основних у понятійному апараті педагогіки.
У широкому розумінні Педагогічна система – це: 1) об’єднання учасників педагогічного процесу, в якому висувається педагогічна мета і розв’язуються педагогічні задачі; 2) об’єднання учасників педагогічного процесу, де їх діяльність (пізнавальна, навчальна, трудова, моральна, суспільно-політична, художньо-естетична, ігрова та ін.) є джерелом педагогічної мети і засобом її досягнення одночасно.
У вузькому розумінні Педагогічна система – це: 1) впорядкована кількість взаємопов’язаних компонентів, котрі утворюють єдине ціле і підпорядковані цілям виховання та навчання (Л. Вікторова); 2) соціально-обумовлена цілісність учасників педагогічного процесу з їх матеріальними й духовними цінностями, що взаємодіють на основі співробітництва між собою та з навколишнім середовищем, котра спрямована на формування і розвиток особистості.
У цілому, структура будь-якої Педагогічної системи (античної, середньовічної і т. д.) складається з такої взаємопов’язаної сукупності інваріантних елементів: 1) учнів (кого необхідно навчати); 2) мети навчання (для чого, з якою метою навчати); 3) змісту навчання (чому навчати); 4) дидактичних процесів; 5) вчителів (чи технічних засобів навчання); 6) організаційних форм навчання.
Сучасну Педагогічну систему складають структурні й функціональні компоненти: мета, навчальна інформація, засоби педагогічної комунікації, учні, вчителі та результат (Н. Кузьміна).
Основними факторами успішності функціонування сучасної Педагогічної системи є: відповідність поставленої мети віковим та іншим особливостям учнів; зміст, кількість і якість навчального матеріалу, спосіб, структура, доступність його викладання та інше; методи й прийоми викладання і учіння, ТЗН та ін.; рівень загальної підготовки, загальні здібності до навчально-пізнавальної діяльності, загальні характеристики мислення, уміння й навички навчальної праці, працездатність тощо; фактори, що стосуються педагогів та учнів (рівень педагогічної підготовки вчителя, рівень його знань, працездатність, особистісні характеристики та ін.; фактори, що забезпечують ефективність зворотнього зв’язку у педагогчному процесі (форми контролю, його періодичність тощо))» [1, с.649 - 650].
Педагогічна наука визначає системний підхід як аналіз явищ і процесів у певній системі, яка дає можливість упорядкувати їх і розглядати як єдине ціле, у взаємодії і зв’язку між собою.
В цілому можна узагальнено констатувати, що дотримання системного підходу при фаховій підготовці майбутніх учителів початкової школи означає формування у того, хто навчає, і в того, хто навчається, особливого погляду на світ, стосунки педагога і учня, відношення до своєї професійної діяльності, усвідомлення існування кожного об’єкту в безлічі інших системних об’єктів і явищ.
Підготовка майбутнього вчителя початкової школи також передбачає певну систему підпорядкованих і взаємодоповнюючих елементів, до складу яких входить організаційна структура студентської навчальної діяльності (ректорат, наукова частина, деканати, кафедри, лабораторії, Центр інноваційних технологій, бібліотека, міський і районний відділ освіти, дирекція та педагогічні колективи шкіл) різні форми аудиторної роботи, педагогічна практика, науково-дослідна робота тощо [див. схему 1.]. Кожна із складових даної системи тісно пов’язана між собою, взаємодіє з іншими.
Відповідно до Стандартів підготовки вчителя початкової школи складаються навчальні плани деканатом, кафедрами розробляються робочі програми навчальних дисциплін, програми курсів тощо. Всі дії адміністрації факультету узгоджуються у навчальній частині університету, яка, підпорядковується першому проректору.
Кафедри забезпечують виконання навчального плану за спеціальностями та вносять свої корекції у варіативну частину. Таким чином студентам читаються актуальні курси, направлені на оволодіння ними новітніми досягненнями в галузі педагогічної науки. Продовженням методичної роботи, направленої на формування професійних якостей майбутнього педагога є організація його діяльності по виконанню кваліфікаційних робіт (курсові, магістерські роботи) після проходження різних видів педагогічної практики.
Схема. 1. Взаємодія підрозділів педагогічного ЗВО у системі підготовки майбутнього вчителя початкової школи
Важливого значення набуває і той факт, що при організації експериментального навчання ми застосовували психологічні техніки: мнемонічні прийоми, систему зв’язків, метод місць, метапізнання, когнітивні стратегії тощо.
Оволодіння когнітивними стратегіями дозволяє нам навчатись пізнавати і продовжувати вчитись протягом всього життя.
Такі стратегії можуть включати різні підходи до викладання, включаючи групове навчання (навчання у процесі співпраці), індивідуальну методичну роботу (питання педагога, які сприяють розвитку конкретних мислитель них навичок), процедури моделювання (промовляння когнітивної техніки в момент її використання), рефлексивне навчання (активна рефлексія ефективності і направленості форм своєї навчальної діяльності). Ми згодні з такою постановкою питання і відмічаємо відповідність інтерактивної технології тим інноваційним стратегічним програмам навчання молоді, про які неодноразово йдеться у працях вчених-педагогів [В. Бондар, П. Гусак, І. Зязюн, Л. Коваль, І. Пальшкова, Л. Пєтухова, О. Пометун, Л. Пироженко, О. Савченко, С. Сисоєва, Л. Хомич, І. Шапошнікова та ін.].
Треба підсумувати, що інтегрований підхід усіх підрозділів ЗВО до професійної підготовки студентів спеціально направлений на здатність їх самостійно вчитись, мислити і засвоїти методику організації освітнього процесу в навчанні молодших школярів, що сприяє зростанню їхніх професійних можливостей.
Список використаних джерел
1. Енциклопедія освіти / Акад пед наук України , головний ред В Г Кремень — К Юрінком Інтер, 2008 — 1040 с.