Грищенко Леонід,
викладач педагогічного коледжу
Київського педуніверситету
ім. Бориса Грінченка
Прийнята Україною стратегія сталого розвитку, одним з керівних принципів якої є верховенство права, спрямована на створення демократичного, справедливого громадянського суспільства. Ці положення закріплені Конституцією України, в якій наша країна проголошується суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. Формування такої держави не обмежується лише створенням прогресивного, демократичного законодавства. Необхідне дотримання законів усіма суб’єктами правових відносин, у тому числі й кожним громадянином.
Проте соціально-політична нестабільність та економічна криза загострили такі проблеми, як недовіра до інститутів державної влади, погіршення кримінальної ситуації, постійне порушення правових норм, поширення тіньової економіки, зростання корупції та інші негативні явища. З огляду на це формування правової культури та правосвідомості громадян є однією з найактуальніших проблем сьогодення.
Зазначимо, що дослідження правової культури, як важливого елементу правової системи і як чинника, що впливає на становлення та розвиток державності в цілому, здійснювали вчені-правознавці, зокрема С. Алексєєв, В. Бабкін, О. Зайчук, М. Матузов, С. Назаренко, І. Осика, Н. Онищенко, В. Селіванов, Ю. Шемшученко, В. Шишкін та інші. Поняття правової культури тісно пов'язане з такими поняттями, як правосвідомість, правова поведінка, правове виховання, які в різний час досліджували науковці М. Козюбра, В. Копєйчиков, В. Кудрявцев, Г. Мурашин, В. Сальников та інші.
В основі правової культури лежать відповідні знання як результат правової освіти, яка має здійснюватися системно органами держави, громадськими об’єднаннями та освітніми установами різних рівнів.
Правова культура особистості – це сукупність чи система правових знань, умінь і навичок, емоцій, почуттів, вольових компонентів, які виявляються в правомірній діяльності й поведінці.
Правова культура особистості характеризує ступінь і характер її правового розвитку, є необхідною передумовою формування правової культури суспільства. Проте її не можна розглядати як властивість людини, отриману нею від народження, бо правова культура особистості формується поступово під виливом таких різноманітних чинників, як суспільні зв'язки і відносини, правове виховання, правове навчання, правове спілкування, правова інформація, а також суспільної правової свідомості. У процесі пізнання та оцінки норм права особа враховує закріплений у них законодавцем соціальний зміст й об'єктивні потреби суспільного розвитку, а також співвідносить їх із можливістю задоволення свого власного інтересу. Відбиваючись у свідомості людини, цей процес сприяє формуванню її правової культури.
Форми вияву правової активності різноманітні: сумлінна службова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборчій боротьбі як довірена особа кандидата в депутати тощо. Правомірна активність особи досягається через схвалення і стимулювання суспільне корисних дій і припинення шкідливих. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина із затримання підозрюваного у вчиненні злочину), так і постійною (виконання функцій народного засідателя).
На підставі викладених положень правову культуру майбутнього вчителя можна визначити як інтегроване особистісне утворення, що поєднує в собі професійно значущі правові уявлення, стійкі погляди й переконання, свідоме ставленням до правових норм освітнього законодавства, професійно необхідні знання та вміння в правовій галузі, що забезпечують правову поведінку педагога та його ефективну діяльність щодо правового виховання.