Гуд Валентина,
магістрантка факультету початкової освіти
Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини
Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент кафедри
теорії початкового навчання Волошина Г. П.
У молодшому шкільному віці все більше значення для розвитку дитини здобуває її спілкування з однолітками. У спілкуванні з ровесниками не тільки більш жваво здійснюється пізнавальна предметна діяльність, але й формуються важливі навички міжособистісного спілкування та моральної поведінки. Прагнення до однолітків, бажання спілкуватися з ними роблять групу ровесників для школяра надзвичайно цінною та привабливою. Участь у групі діти дуже цінують, тому такими дієвими стають санкції зі сторони групи, які застосовуються до тих, хто порушив її закони [3, с.14]. Г..Андрєєва визначила структуру спілкування як єдність трьох його сторін: комунікативної (обмін інформацією між індивідами, які розпочали спілкування), інтерактивної (організація взаємодії між партнерами в спілкуванні) і перцептивної (сприймання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення взаєморозуміння).
Кожний з них характеризується певним набором прийомів. Проте існують й універсальні прийоми спілкування застосування яких є ефективним у різних сферах життєдіяльності людини: привітність, тактовність, щирість, почуття гумору є значущими в будь-якому виді сумісної діяльності.
Тому соціально-психологічна підготовка дітей повинна спрямовуватись насамперед на розвиток цих складових спілкування. У вітчизняній психології спілкування вивчають в тісній єдності з діяльністю, що розкриває цілісність і взаємообумовленість комунікативного, інтерактивного та перцептивного аспектів. Найбільш дослідженим є комунікативний аспект спілкування, пов'язаний з обміном інформацією між людьми.
Інтерактивний аспект проявляється в організації взаємодії партнерів по спілкуванню. У зарубіжній психології за характером взаємодії між партнерами у процесі спілкування виділяють кооперацію (узгодження поглядів і позицій, прихід до згоди) і конкуренцію (конфлікт, який виникає внаслідок намагання змусити партнера прийняти іншу точку зору на певну подію). З теоретичного погляду тут спостерігається деякий прогрес, але формальний характер досягнутих результатів перешкоджає впровадженню їх у повсякденну практику.
Перцептивний аспект спілкування реалізується в сприйманні і розумінні партнера по спілкуванню, тобто побудові образу іншої людини за фізичними характеристиками, одержаними в процесі зорового сприймання, її психічними властивостями і особливостями поведінки. Основними механізмами пізнання іншої людини є ідентифікація, рефлексія і стереотипізація. Вони дають змогу виявити психологічний зміст процесу взаєморозуміння, якого досягають в спілкуванні. Воно не дано людині від народження, а розвивається в процесі онтогенезу [1, c. 87].
Б. Ломов визначив інформаційну, афективну та регулятивну складову спілкування. Він виділив 3 основні класи функцій спілкування, тобто види ролей, які виконує спілкування на індивідуальному рівні суспільного буття людини, а саме:
– інформаційно-комунікативний – охоплює процес формування, передавання і приймання інформації, тобто інформаційну взаємодію між людьми, адже будь-яке передавання інформації спрямоване на конкретного адресата. Однак спілкування є не лише передаванням і прийманням інформації, бо інформація ще й формується. У процесі формування відбувається вирівнювання у вихідній інформованості людей, що починають спілкування. На етапі передавання значень спілкування є навчанням, інформуванням, інструктажем тощо. На рівні приймання інформації реалізується прагнення партнерів зрозуміти один одного;
– регулятивно-комунікативний – безпосередньо пов'язаний з регулюванням поведінки партнерів. Завдяки спілкуванню людина має змогу регулювати не тільки свою поведінку, а й поведінку інших людей і водночас відчувати їхні регулюючі впливи на собі. У взаємному регулюванні виявляються і формуються особливості, властиві спільній діяльності людей (психологічна сумісність, узгодженість в їхніх діях тощо). До цього класу функцій відносять наслідування, навіювання і переконання;
– афективно-комунікативний – стосується емоційної сфери людини. Усе багатство специфічно людських емоцій виникає і розвивається в умовах спілкування людей. Потреба в спілкуванні у людини найчастіше пов'язана з необхідністю змінити свій емоційний стан [2, с.85].
Крім розглянутої, існують класифікації, які виокремлюють такі функції спілкування, як:
– організація спільної діяльності – саме в процесі спілкування формується план спільної діяльності та розподіляються її елементи між учасниками. Під час спільної діяльності здійснюються взаємний обмін інформацією, взаємна стимуляція, контроль та корекція дій.
По суті спілкування виконує функцію організації та індивідуальної діяльності. Дослідження структури, динаміки та механізмів психічної регуляції індивідуальної діяльності потребує звернення до аналізу процесів спілкування даного індивіда з іншими людьми; пізнання людьми один одного.
Список використаних джерел
1. Андреева Г.М. Социальная психология. /Г.М.Андреева – М.: Изд-во МГУ, 1988. – 432 с.
2. Лыганова Л.Б., Браилко Н.В. Культура общения и поведения (сборник материалов семинаров)/ Л.Б. Лыганов, Н.В . Браилко– Херсон: изд-во ШГТ, 2007. – 52 с.
3. Макаренко, А.С. Сочинение в семи томах / А.С. Макаренко / Т.4 : Книга для родителей // М.: Издательство Академии Педагогических наук, 1957. - 540 с.