Сітарчук Наталія,
магістрантка факультету соціальної та психологічної освіти
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент кафедри
соціальної педагогіки та соціальної роботи Матрос О. О.
Старіння є невід’ємним елементом розвитку особистості. В онтогенезі людини виділяють періоди дитинства, юності, зрілості та старості. Межа між періодом зрілості та початком старості майже невловима, що обумовлює розбіжності у визначенні віку, з якого починається старість.
В умовах інформаційного суспільства особливої актуальності набувають проблеми активності людини, її свідомої участі у соціокультурному житті, готовності до самореалізації і самовдосконалення. Водночас переважна більшість країн світу перебуває під загрозою глобальної старості. Експерти вже давно б’ють на сполох, оскільки у найближчому майбутньому демографічні проблеми призведуть до економічних. За прогнозами вчених, кількість людей третього віку у світі неухильно зростатиме принаймні упродовж наступних 25 років[1, C. 233].
Розвиток суспільства та стрімке зростання демографічного старіння зумовили особливу актуальність соціально-психологічних проблем старіння. Усвідомлена проблема старіння населення в суспільстві ставить перед психологічною наукою низку питань, пов’язаних із закономірностями соціального розвитку особистості літньої людини, з динамікою її різних ідентичностей, особливостями процесу її соціалізації, місцем цієї соціальної групи в суспільстві тощо. Знання про особистісний, когнітивний та культурний потенціал представників старшого покоління та їх активне використання цього потенціалу є одним із шляхів подолання дискримінації за віком. Також знання та врахування психологічних особливостей літньої людини є важливою умовою вдосконалення соціально-психологічної робити з особами цієї вікової групи, підвищення якості їхнього життя, формування позитивного ставлення до них у суспільстві, особливо на даному етапі розвитку українського суспільства[2, С. 10–15].
Вплив соціальних і психологічних моментів на процес старіння особистості полягає в обриві звичних соціальних і психологічних зв’язків і відносини особистості літньої людини, що приводить власне кажучи до соціальної деривації, що несприятливо впливає на особистість. Цей ефект підсилюється в більшості випадків у ситуації фізичної і психологічної самітності, настільки частої в пізньому віці.
Групи людей літнього та старечого віку значно різняться між собою, не говорячи вже про довгожителів. Для першої групи характерним є збереження досить високого рівня функціонування психологічних складових. Найбільш значущими проблемами для них є соціально-психологічна дезадаптація та зниження якості життя. На першому плані проблем для другої групи (старечого віку) знаходяться проблеми переважно суто медичного характеру (погіршення стану здоров’я, необхідність стороннього догляду).
Однією з найважливіших систем, що входять у поняття особистості, є образ самого себе. Це представлення людини про себе, своєї зовнішності, можливості, здібності, переваги і недоліки, а також емоційне відношення до себе. Представлення про самому себе в старої людини залежить головним чином від актуальної життєвої ситуації. Має місце тенденція до підтримки постійного представлення про власне Я. Сталість образу Я дуже важливо для збереження особистісної й емоційної рівноваги. Раптове руйнування самооцінки і сприйняття власного Я може виявлятися у виді неврозів і навіть психозів. Важливу роль грає зворотна інформація, одержувана з приводу себе від середовища, у якому живе людина.[3, С. 278].
У вітчизняних і зарубіжних енциклопедіях та довідниках, дозвілля визначається як: «Вільний, незайнятий час, прогулянка, звільненість від справ»[6, С. 367], «Вільний від роботи час, на дозвіллі – вільний від справ»[5]. Головними ознаками дозвілля вважають свободу від обов’язків та добровільність участі (Каць Р.В. [5], Капська А.Й. [4, С. 399 ]).
Отже, у роботі з людьми похилого віку необхідно здійснювати індивідуальний підхід до людей на основі не тільки глибокого вивчення особистих і професійно – ділових якостей, але і виявлення інтересів і потреб, створюючи умови для всілякого розвитку творчих здібностей і максимальної трудової віддачі.
Список використаних джерел
1. Андрущенко, В. П. Соціальна робота. Кн. 3 [Текст] / В. П. Андрущенко, В. П. Бех, М. П. Лукашевич, І. І. Мигович, І. М. Пінчук; Ін-т вищої освіти АПН України; Держ. центр соц. служб для молоді. – К.: УДЦССМ, 2001. – 332 с. 11. Полтавець, В. Соціальна робота в Україні: перші кроки [Текст] / В. Полтавець. – К.: Вид. дім «КМ Акаде-мія», 2000. – 233 с.
2. Барбіна Є. С. Українська педагогічна спадщина – джерело гуманності, професіоналізму, майстерності сучасного фахівця [Текст] / Є. С. Барбіна // Педагогічні науки : збірник наук. праць / Херсон. держ. ун-т. – Херсон :ХДУ, 2012. – Вип. 62. – С. 10–15.
3. Гончаренко, С. У. Педагогічні дослідження: Методологічні поради молодим науковцям [Текст] / С. У. Гончаренко. – Київ; Вінниця: ДОВ «Вінниця», 2008. – 278 с.
4. Капська А.Й. Соціальна робота : Підручник / А.Й. Капська - К.: Слово. 2011. – 399 с.
5. Каць Р.В. Центр соціальної активності громадян : методичний посібник /Р.В. Каць, І.В. Семеняченко, Л.О. Сквір. – Кременчук, 2009. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : 14.01.2013 <www.frgk.com.ua/Методическое%20пособие%20создание%20ЦС...> Загол. екрану. – Мова укр.
6. Лукашевич М.П. Соціальна робота : Підручник / М.П. Лукашевич - К.:Каравела. 2009. – 367 с.