Тютя Марина,
магістрантка факультету початкової освіти
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: канд. пед. наук, професор кафедри
теорії початкового навчання Коберник Г. І.
В сучасних умовах особливо актуальною є проблема соціалізації молодших школярів. Соціалізація дитини – складний процес, який здійснюється як у результаті цілеспрямованого виховання, так і під впливом стихійних факторів [3].
Процес соціалізації вимагає збереження і передачі накопичених знань, вироблення соціальних ролей, а також отримання досвіду в різних сферах життєдіяльності особи. В зв’язку з цим зростає роль змісту навчання як сукупність усіх компонентів освітнього процесу, які потрібні для трансляції накопиченого практичного і духовного досвіду.
Навчальна діяльність – це спільна діяльність, в якій один з її учасників набуває досвід (основний компонент), а інші створюють сприятливі умови для цього, тобто здійснюють всю суму підготовчих компонентів засвоєння [3]. Формування основної структури навчальної діяльності та суб’єктної позиції учня відбувається в молодшому шкільному віці, оскільки саме в цей період вона виникає і стає провідним видом діяльності.
У молодшого школяра розвиваються мотиви, стимулюючі виникнення самолюбності, прагнення до самоствердження, змінюється здатність до довільної регуляції поведінки. Для свідомості дитини найбільш значимими стають такі широкі соціальні мотиви, як мотиви самовдосконалення (бути культурним, розвиненим), мотиви самовизначення (після школи продовжувати вчитися, працювати), мотиви боргу і відповідальності (діти прагнуть виконувати усі вимоги учителя). Ці мотиви – результат соціальних впливів. Тому дитина починає керуватися свідомими цілями, соціально виробленими нормами, правилами і способами поведінки [2].
У молодшого школяра розвиваються мотиви, стимулюючі виникнення самолюбності, прагнення до самоствердження, змінюється здатність до довільної регуляції поведінки. Для свідомості дитини найбільш значимими стають такі широкі соціальні мотиви, як мотиви самовдосконалення (бути культурним, розвиненим), мотиви самовизначення (після школи продовжувати вчитися, працювати), мотиви боргу і відповідальності (діти прагнуть виконувати усі вимоги учителя). Ці мотиви – результат соціальних впливів. Тому дитина починає керуватися свідомими цілями, соціально виробленими нормами, правилами і способами поведінки [2].
Специфічною особливістю новоутворень молодшого шкільного віку є те, що вони не носять яскраво вираженого «сигнального» характеру – затримка або відставання в їх розвитку різко не міняє картини поведінки і діяльності дітей і не виступає прямою причиною виникнення конфліктних стосунків з оточенням. Дуже часто деструктивні наслідки цих затримок починають позначатися лише при вступі дитини в підлітковий вік [4].
Молодшому школяру властиві життєрадісність, бадьорий настрій. Проте в тих випадках, коли претензії дітей в найбільш важливих для них сферах не задовольняються, у них можуть виникати афективні переживання, що відрізняються, правда, ситуативністю, нестійкістю і швидкоплинністю.
Зміни емоційної сфери молодшого школяра проявляються в наступному:
· наростає організованість в емоційній поведінці дитини (здатність володіти своїми почуттями стає кращий рік від року), але значною мірою зберігається властивість бурхливо реагувати на окремі явища, що зачіпають його;
· соціальні і асоціальні почуття проявляються дуже живо і безпосередньо;
· формується здатність до співпереживання – «безкорислива» емпатія, коли емоційний стан іншої людини не просто викликає у дитини те ж саме почуття, а є причиною виникнення інших почуттів - жалості, співчуття або радості за іншого;
· під впливом конкретних дій інтенсивно формуються моральні почуття (почуття товариства, відповідальності за колектив, обурення при несправедливості і так далі);
· розвиваються різноманітні естетичні переживання [4; 14].
Аналіз особливостей соціального і психічного розвитку молодших школярів дозволяє обґрунтовано визначити основні напрями їх соціалізації (мал. 1).
Якщо дитина гармонійно розвиватиметься по усіх цих напрямах, він набуде соціального досвіду і якості особи, які допоможуть йому успішно вирішувати завдання соціалізації.
Позитивним результатом соціалізації є соціалізованість, яка в загальному вигляді розуміється як сукупність індивідуальних особливостей особи, що забезпечують найбільшу успішність в значимій для цього індивіда діяльності, позитивне самовідчуття і емоційну задоволеність життям в цілому [3].
Є. П. Белінська і Т. Г. Стефаненко, брали соціалізованість як основний критерій соціалізації особистості та виділили такі компоненти соціалізації молодшого школяра:
· когнітивно-рефлексивний (пізнавальний) компонент – знання, розуміння, рефлексія.
· комунікативний компонент – спілкування і взаємодія; засвоєння дитиною норм, правил, звичаїв, моделей поведінки і їх реалізація в міжособистісних взаєминах.
· практичний компонент – засвоєння дитиною практичних навичок в різноманітних видах діяльності та прояв себе в різноманітній творчості.
· ціннісно-смисловий компонент – наявність у дитини ціннісних орієнтацій, уподобань, мотивів і установок, що визначають його ставлення до чого / кого-небудь [1].
Таким чином, соціалізація особи молодших школярів є процесом формування нових основ в соціально-культурній сфері, що дозволяє забезпечити конкурентну перевагу гуманістичної особи, здатної до адекватної відповіді на духовно-моральні і культурні потреби соціуму.
Список використаних джерел
1. Белинская Е. П., Стефаненко Е. П. Этническая социализация подростка. Москва: МПСИ, 2000. 208 с.
2. Маркова А. К. Формирование мотивации учения в школьном возрасте: Пособие для учителя. Москва: Просвещение, 1983. 96 с.
3. Назаренко Л. М. Аксіологія виховання як складова соціального становлення дитини: монографія. Херсон: КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», 2013. 216 с.
4. Сорина Г. В., Меськов В. С. Социокультурное изменение образовательного пространства. Ценности и смыслы. 2013. №5. С. 83–99.