Винниченко Анастасія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Сучасна школа спрямовує навчання української мови на виховання національно-мовної особистості, котра є носієм мови, дбає про її красу і розвиток, володіє лінгвістичними знаннями та високим рівнем мовленнєво-комунікативних умінь і навичок. Основою формування такої особистості є розвиток індивідуальних якостей її мовотвор¬чості, забезпечення вільного самовираження, формування громадянськості. Ставлення до рідної мови свідчить про на¬ціональну свідомість і рівень загальної культури людини. Ці та інші завдання покликані розв’язувати сучасна школа. Безперечно, у цьому процесі вільне володіння українською мовою є вкрай важливим. Нині початкова ланка освіти працює за розробленою концепцією «Нова українська школа», оновленим Державним стандартом початкової загальної освіти, навчальною програмою з української мови (1-4 класи), що спрямовані на формування комунікативної компетентності молодших школярів. У зв’язку з цим значна увага акцентується на розвиткові зв’язного мовлення молодших школярів, правильної вербальної комунікації у різних стилях та сферах спілкування.
Визначальною метою вивчення української мови є формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості учня-школяра, котрий буде відроджувати, підтримувати, поширювати і нести українську мову і національну ідею впродовж життя. Така людина буде володіти вміннями та навичками для вільного і доцільного користування засобами мови, а саме: її стилями, типами, жанрами у видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо). Це забезпечить належний рівень комунікативної компетентності школярів.
Мовленнєва культура людини − це дзеркало її духовної культури, тому навчання української мови має бути зорієнтоване на фор¬мування висококультурної особистості учня. Важливим складником мовленнєвої культури є вільне володіння стилями і типами мовлення, зокрема, офіційно-діловим мовленням.
Сучасна концепція національної освіти вимагає від учителя української мови чітку вимогу: сприяти формуванню національно-мовної особистості, яка володіє свідомим ставленням до рідної мови, розвиненим мовленням, мисленням та інтелектом. Освітні програми рекомендують використання головних підходів до вивчення української мови – компетентнісного, комунікативно-діяльнісного, особистісно орієнтованого.
Компетентнісний підхід передбачає формування в учнів не лише знань, умінь і навичок, а передусім розвиток досвіду їх застосування, визначення переліку корисних знань, набуття досвіду, готовності й здатності застосування їх у навчальній діяльності й за її межами.
Комунікативно-діяльнісний підхід у методиці викладання української мови допомагає вчителю реалізувати ціннісний, розвивальний і виховний аспекти рідної мови, оскільки вправи та завдання комунікативного характеру сприяють засвоєнню учнями відповідних знань, а також формують уміння та навички контролювати власне мовлення і правильно сприймати чуже мовлення. Відповідно до цього підходу на уроці вчителеві потрібно робити акцент на активному спілкуванні, розвивати комунікативні вміння та навички молодших школярів. Безперечно, що оволодіння мовою є можливим лише у процесі активної мовленнєвої діяльності. Під час навчання, побудованого з урахуванням комунікативно-діяльнісного підходу, учні набувають мовленнєво-комунікативної здатності користуватися мовою залежно від конкретної ситуації спілкування.
Особистісно орієнтований підхід передбачає врахування і реальне визнання цінності, неповторності, цілісності особистості людини, її права на вільний розвиток і вияв своїх здібностей. Застосування означеного підходу має місце і у виховному, і в навчальному процесах. І. Якиманська підкреслює, що в основі особистісно орієнтованого підходу «лежить визнання індивідуальності, самоцінності кожної людини, її розвитку не як колективного об’єкту, але, перш за все, як індивіда, наділеного своїм неповторним суб’єктивним досвідом» [2].
Виходячи з основної ідеї виховання – особистісно орієнтованого підходу − І. Бех порушує проблеми формування особистості. Учений пропонує втілювати гуманістичні положення щодо особистісного зростання й формування самоствердження людини. Зокрема, науковець обґрунтовує становлення моральних властивостей особистості, пропонуючи при цьому генетичний розгляд від виникнення моральної властивості (першооснови) до її кінцевої форми (вищого рівня сформованості). При цьому становлення моральної якості особистості, за теорією І. Беха, обов’язково пов’язується з «виховною ситуацією», яка, своєю чергою, «конструює певну одиницю моральної культури суспільства, що повинна стати компонентом внутрішнього світу зростаючої особистості, яка передбачає повноцінну реалізацію соціального механізму вростання дитини в культуру» [1, с. 77].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання : наук.-метод. посіб. / І.Д. Бех. – К. : ІЗМН, 1998. – 204 с.
2. Якиманская И. С. Личностно-ориентированное обучение в современной школе. – М. : Сентябрь, 1996. – 96 с.