Задонська Надія
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент Торчинська Т. А.
Невід’ємною ознакою високої мовної культури є володіння лексичним і фразеологічним багатством рідної мови. Школярі, засвоюючи лексичні поняття, розвивають увагу до слова і його значення, розширюють активний запас слів і фразеологізмів, виробляють уміння користуватися ними в усному й писемному мовленні. Систематична робота з лексики й фразеології сприяє створенню необхідних передумов для вивчення різних розділів шкільного курсу на лексичній основі, для цілеспрямованого збагачення словникового запасу учнів. Рівень мовного і мовленнєвого розвитку особистості є водночас показником її розумових здібностей.
Вивчення лексики і фразеології у шкільному курсі української мови – невід’ємна частина роботи над розвитком мовлення учнів. Шкільний курс лексики та фразеології має свої лінгвістичні основи, під якими слід розуміти ті базові положення мовознавства, що становлять теорію і практику вивчення лексики та фразеології в школі. Сучасна методика збагачення мовлення учнів українською лексикою та фразеологією будується на основі здобутків українського теоретичного мовознавства (праці І. К. Білодіда, А. А. Бурячка, М. А. Жовтобрюха, А. П. Коваль, І. С. Олійника та ін.).
Вивчення лексики і фразеології української мови в історії нашого мовознавства розвивалося у двох напрямках, по-перше, під кутом зору становлення лексичних норм, і по-друге, в напрямі їхнього теоретичного осмислення.
Лексикологія є наукою не про окремі слова, а про лексичну систему мови в цілому. Тому слова вивчаються з точки зору: 1) їхнього смислового значення; 2) місця в загальній системі лексики; 3) походження; 4) вживаності; 5) сфери застосування в процесі спілкування; 6) їхнього експресивно-стилістичного характеру. Як розділ науки, лексикологія має свій об’єкт дослідження і володіє своєю системою понять, які тісно пов’язані з граматичними, фонетичними і словотвірними формами та значеннями. Методика вивчення лексики ґрунтується на вченні про слово як мовну реальність, що становить собою основну, центральну функціонально-структурну одиницю мови. Слова служать для називання явищ дійсності, їхню матеріальну оболонку становить комплекс звуків або один звук. Значення слова – це зв’язок, що історично склався у певному суспільстві, між звучанням слова і тим відбиттям предмета, яке з’явилося і закріпилося у свідомості людини.
Розрізняють три типи лексичних значень слова: номінативне, фразеологічно зумовлене і синтаксично зумовлене. Номінативне значення супроводжується додатковими – експресивними і стилістичними відтінками. У шкільний курс лексики включені такі лексико-семантичні поняття: лексичне значення, однозначні і багатозначні слова, пряме і переносне значення, омоніми, синоніми, антоніми. Також молодші школярі на елементарному рівні знайомляться з лексичною системою мови з погляду походження і сфери вживання.
Порядок повідомлення відомостей про лексичні явища, які вивчаються у школі, такий: 1) визначення лексичного поняття, його суть; 2) мета використання лексичного явища в мовленні; 3) способи відображення цього явища в словниках; 4) використання його в різних стилях мовлення [2, с. 96].
Ознайомлюючи учнів із багатозначними словами, наголошуємо на тому, що переважна більшість слів української мови є багатозначними. Вони мають прямі й переносні значення, які найточніше розкриваються в контексті. Переносне вживання слів особливо поширене в художньому та розмовному стилях. Переносне значення можна визначити тільки у сполученні з іншими словами.
Значні труднощі для учнів становить розмежування багатозначних слів та омонімів. Із зовнішнього погляду омонімія подібна до полісемії. Омоніми й багатозначні слова можна розмежувати за допомогою підстановки відповідних синонімів, в іншому випадку звертати увагу на належність слів до різних семантичних груп. Критерієм може бути наявність морфологічних ознак відповідних слів та їхніх синтаксичних зв’язків з іншими словами. С. І. Дорошенко пропонує такий спосіб розрізнення омонімії та полісемії: до однакових слів дібрати співвідносні слова. Якщо ці слова не стануть у синонімічний ряд – це омоніми. Наприклад: ключ – джерело, ключ – відмичка. Отже, ці слова є омонімами. Певною мірою допомагає розмежувати багатозначність і омонімію виявлення, підбір споріднених слів.
Омоніми – слова, однакові за звуковим складом, але різні за значенням. Утворюються вони різними шляхами:
1. Збіг двох запозичень: помпа (урочистість) – з французької, помпа (насос) – з італійської.
2. Збіг українського слова й запозичення: українське як – тибетське як (тварина); українське лава (меблі) – італійське лава (вулканічна).
3. Збіг слів у результаті словотворення: загин (від гинути) – загин (від гнути).
4. Збіг слів у результаті історичних фонетичних змін: ніс (несу) – ніс (носа), віз (іменник) – віз (дієслово).
5. Розпад значення багатозначного слова: перо (птаха) і перо (для написання), лист (рослини) і лист (паперу).
Різновидами омонімів є омофони, омоформи і омографи.
Омоформи – це слова, що мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі, наприклад: шию (дієслово) і шию (іменник у знахідному відмінку).
Омофони – слова, що однаково звучать, але по-різному пишуться: мене – мине, греби – гриби, надія – Надія.
Омографи – слова, що мають однакове написання, але вимовляються по-різному, наприклад: зáмок – замóк, дорóга – дорогá. Значення омонімів розкривається в контексті. Поза контекстом їхній зміст визначити важко.
Опрацьовуючи тему «Синоніми», слід звертати особливу увагу на формування вміння добирати синоніми з певним значеннєвим відтінком, уникати невиправданого повторення однакових чи спільнокореневих слів. Окремий різновид синонімів становлять фразеологічні синоніми. Вони співвідносні зі словами певних частин мови, а саме: з іменниками (сон рябої кобили – нісенітниця), прикметниками (як дві краплі води – схожий), дієсловами (тримати язик за зубами – мовчати), прислівниками (серед білого дня – вдень).
Уміле використання синонімів робить мовлення багатшим, емоційно насиченим, досконалішим.
Опрацьовуючи тему «Антоніми», слід звертати увагу на те, що багатозначне слово може мати кілька антонімічних пар залежно від кількості значень, наприклад: сухий – мокрий, сухий – емоційний, сухий – м’який. Звертаємо увагу учнів на те, що антоніми, як і синоніми, допомагають яскравіше, повніше передавати думки.
Отже, засвоєння лексичних понять, розкриття їхньої суті, внутрішніх взаємозв’язків між ними є основою вивчення лексики. Щоб активізувати діяльність учнів, збагатити словниковий запас, виховати увагу до слова, вчитель пропонує такі лексичні завдання: добір власних прикладів; виявлення і виправлення лексичних помилок; класифікація лексичних явищ, складання схем і таблиць; лексичний аналіз; визначення функцій лексичного явища в тексті залежно від його стилю.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Кутенко Л. О. Особливості роботи над словом // Початкова школа. – 2006. – № 12. – С. 17-20.
2. Передрій Г., Карпенко Т. У світі звуків і слів: Цікаві завдання з фонетики, лексикології і словотвору. – К.: Богдана, 1998. – 398 с.
3. Файчак З. Є. Розвиток пізнавальних інтересів молодших школярів засобами народознавчого матеріалу та навчальної гри. – Івано-Франківськ, 2004. – 57 с.