Крикун Ірина
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Проблема виокремлення частин мови є однією з найактуальніших у мовознавстві. Питання, що певним чином її стосуються, порушували й розв’язували представники різних лінгвістичних шкіл.
Поняття частини мови має різне трактування. Традиційно цим терміном називають лексико-граматичні класи слів, які виділяють за трьома основними критеріями: семантичним, морфологічним та синтаксичним, причому провідним вважають морфологічний, оскільки кожна частина мови має свою особливу систему граматичних категорій, які є спільними для всіх слів певної частини мови. Проте в традиційному мовознавстві, як зауважує І. Кучеренко, частини мови виділяють фактично не за сукупністю семантичних, морфологічних та синтаксичних ознак, а лише за однією з них, що є визначальною для кожної частини мови. Такою ознакою вчений вважає реальне значення слова і вводить цей термін для визначення поняття частини мови: «…це клас слів, об’єднаних спільністю в реальному значенні, яке узагальнено відображає предмети чи явища матеріального світу (включаючи психічну діяльність) в їх усвідомленні колективом, що говорить певною мовою» [3, с.141].
У новітньому українському мовознавстві частинами мови називають найбільші морфологічні класи слів, що характеризуються такими чотирма ознаками:
1) узагальненим (категорійним) граматичним значенням, абстрагованим від конкретних лексичних значень слів;
2) структурою морфологічних категорій;
3) системою форм словозміни або її відсутністю;
4) спільністю синтаксичних функцій [2].
У сучасній українській літературній мові традиційно виділяють дев’ять частин мови, однак деякі дослідники переглянули традиційну частиномовну класифікацію та ввели до наукового обігу нові терміни на позначення частин мови. Із позицій функціонально-категорійної граматики вони обстоюють нечастиномовний характер службових слів. Так, І. Вихованець використав терміни «морфологічне слово» та «морфологічна одиниця-конструкція» і започаткував в українському мовознавстві функціонально-категорійний підхід до розгляду граматичних явищ. Вчений запропонував нові критерії поділу слів на частини мови, згідно з якими частинами мови є лише іменники і дієслова (центральні) та прикметники і прислівники (периферійні). Усі інші групи слів схарактеризовано як такі, що мають нечастиномовний характер (числівник, службові слова та вигук). Числівник автор називав лексичною морфемою, а службові слова – аналітичними синтаксичними морфемами; вигуки кваліфікував як нечленовані одиниці, слова-речення, що перебувають на периферії синтаксичних одиниць. У сучасному мовознавстві складною є проблема кваліфікації «нечастиномовної природи так званих службових слів». Ці одиниці мають особливу морфемну будову, а також відрізняються від повнозначних частин мови особливостями функціонування та внутрішніми виокремлювальними ознаками. З’ясовуючи структуру лексичної та граматичної семантики, В.Русанівський зазначив, що службові слова є носіями лише граматичної семантики [1]. І. Вихованець та К.Городенська кваліфікують службові слова як слова-морфеми, оскільки застосування різнорідних критеріїв класифікації частин мови виявляє морфемний, а не частиномовний характер прийменників, сполучників, зв’язок і часток [2]. Вони мають суто синтаксичне призначення і тому виступають аналітичними синтаксичними морфемами в синтаксичній структурі української мови. До такого трактування службових частин мови наближалися у своїх концепціях О.Потебня, О.Пєшковський, В.Богородицький, В.Виноградов та інші.
Частини мови − це одне з найважливіших понять у граматиці, їх виділення пов’язуються із здатністю мислення класифікувати логічні поняття на основі об’єктивної дійсності, протиставляючи предметність − дії, предметність − ознаці і властивості, а також із потребою розрізнити функції слів у мові − називати явища об’єктивної дійсності, давати вказівку на предмет, ознаки (не називаючи їх), виражати почуття і волю (не називаючи їх), служити засобом зв’язку слів у реченні.
Частини мови виділяються за трьома найважливішими класифікаційними ознаками:
1. Спільним категоріальним (частиномовним) значенням, абстрагованим на основі узагальнення лексичних значень конкретних слів.
2. Складом і функційним призначенням морфологічних категорій, реалізованих у межах відповідних парадигм.
3. Спільністю основних синтаксичних функцій.
Отже, всі слова мови поділяються на великі лексико-граматичні розряди − частини мови. Кожна частина мови характеризуєть¬ся своїми граматичними, лексико-семантичними й функціональними особливостями.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Посібник. – К.: Либідь, 1993. – 336 с.
2. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови / За ред. І. Вихованця. – К.: Пульсари, 2004. – 400 с.
3. Кучеренко І. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія / І. К. Кучеренко. – Вінниця : Поділля. − 2003. – 463 с.