Ляховська Аліна
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: д. п. н., професор Кучеренко І. А.
Навчання української мови в початковій школі стає ефективним, якщо на кожному уроці в учнів формуються мовні й мовленнєві знання, розвиваються мовні, мовленнєві та комунікативні вміння і навички, збагачується їхній словниковий запас. Відбір дидактичного матеріалу та різні види роботи з ним на уроці української мови мають допомогти дітям-школярам усвідомити мову як матеріал передачі думки і змісту, відчути красу слова, виховати потребу в творчості, прагнення до точності, виразності, образності власного мовлення, намагання додержувати норми у використанні мовних одиниць різних рівнів мовної системи, бажання навчитись майстерно оперувати мовою.
Особливо актуальним є застосування на уроках української мови дидактичних ігор, адже саме ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання молодшими школярами навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.
С. Гончаренко визначає гру як «вид активної діяльності дітей, у процесі якої вони оволодівають соціальними функціями, стосунками та рідною мовою як засобом спілкування між людьми [1, с. 139]».
Дидактична гра − це гра, спрямована на формування в учня потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок. У дидактичній грі взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вчитель одночасно навчає учнів і бере участь у їхній грі, а учні граючись навчаються. Основним стимулом, мотивом виконання дидактичної гри є не пряма вказівка вчителя чи бажання учнів чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає школярів до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри. Дидактична гра – це індивідуальна, групова і колективна навчальна діяльність, що включає в себе елемент суперництва та самодіяльність в засвоєнні знань, умінь і навичок, набуття досвіду пізнавальної діяльності і спілкування в процесі ігрового навчання. Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання учнями навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.
У лінгводидактиці існують різні погляди на класифікацію дидактичних ігор. На думку більшості вчених, слід виокремити такі види дидактичних ігор:
1) ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події через незвичайне: просте – через загадкове, складне – через переборне, необхідне – через цікаве. Вони покликані посилити враження, надати пізнавального змісту, казкової незвичайності, звернути увагу учнів на те, що існує поряд, але вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;
2) ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити;
3) ігри-припущення. Їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було би…?», «Що б я зробив, якби ...?» та ін. Вони спонукають до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв’язки;
4) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;
5) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вчителя з учнями, учнів між собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уяви), у вихованні вміння слухати і чути питання викладача, питання і відповіді студентів, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження.
Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати і розвивати особистість через ігровий задум. Ця їх властивість зумовлює особливості роботи вчителя щодо використання ігрових методів у процесі вивчення української мови в початковій школі.
Дидактична гра як метод навчання має свою структуру. Вчені-методисти визначають основні етапи в структурі навчального процесу, який передбачає дидактичну гру:
1. Орієнтація. Вчитель характеризує навчальну тему, основні правила гри та її загальний хід.
2. Підготовка до проведення. Розподіл ролей, вивчення ігрових завдань, процедурні питання.
3. Проведення гри. Педагог стежить за грою, фіксує наслідки (підрахунки балів, прийняття рішень), роз’яснює те, що незрозуміле.
4. Обговорення гри. Вчитель керує дискусійним обговоренням гри. Увага приділяється зіставленню імітації з реальним світом, установленню зв’язку гри зі змістом навчальної теми.
Цінність дидактичної гри як методу навчання полягає в тому, що в ігровій діяльності навчальна, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання зацікавлює, мотивує, організовує, розвиває молодших школярів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує їхню мовну особистість.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гончаренко С. Український педагогічний словник / С. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
2. Галкін С. Організація ігрової діяльності на уроці / С. Галкін // Завуч (Шкільний світ). – 2004. – № 30. – С. 9 – 12.