Мартиненко Яна
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент Побірченко О. М.
Культурний розвиток (зокрема, зміцнення культурних компетенцій громадян) має неабиякий консолідуючий потенціал, який, на жаль, залишається багато в чому недооціненим. Відомо, що поняття культурної компетентності особистості вказує на ступінь соціалізації та інтегрованості індивіда в суспільство, що дає можливість розуміти і використовувати у діяльності знання, культурні зразки, правила поведінки, а також систему загальноприйнятих світоглядних установок і ціннісних орієнтацій. Формування культурної компетенції забезпечує цілісність культурного простору. Відповідно, зниження рівня культурної компетенції пов’язано з деструктивними процесами в суспільстві. Культурна компетентність також означає наявність у індивіда необхідного рівня знань та навичок, що забезпечує йому можливість бути повноцінним членом суспільства. Також це поняття вказує на здатність до особистісного зростання шляхом осягнення культурної спадщини і цінностей. Доречно зазначити, що культурна компетенція включена до восьми основних компетентностей, що, як стверджується у Рекомендаціях Європейського Парламенту та Ради (ЄС), необхідні громадянам для особистої реалізації та розвитку, активного громадського життя та соціальної єдності. У Рекомендаціях ця культурна компетенція визначається як «обізнаність та самовираження у сфері культури». Це означає знання місцевого, державного та європейського культурного спадку та його місця в світі, розуміння культурного та мовного різноманіття Європи, вміння пов’язати власну творчу точку зору з думками інших та вміння визначати та усвідомлювати соціальні та економічні можливості у культурній діяльності [1].
На переконання дослідників культурна компетентність означає той умовно достатній рівень соціалізованості та інкультурованості індивіда в суспільстві, що дозволяє йому вільно розуміти, використовувати та варіативно інтерпретувати всю суму знань, які ввійшли в повсякденний побут і становлять норму загальносоціальної ерудованості людини в даному середовищі. Вона характеризується як певного роду витонченість параметрів та ідеальна форма вияву соціальної адекватності особистості [5, с. 241]. Як зазначає Н. Головіна культурна компетентність – це складний феномен. Вона включає:
- компетентність стосовно інституціональних норм соціальної організації, тобто основних соціальних інститутів; економічних, політичних, правових і конфесіональних структур, установ, установлень та ієрархій. Цей рівень компетентності забезпечується в основному спеціалізованими навчальними дисциплінами загальноосвітнього циклу – економікою, політологією, правознавством, суспільствознавством;
- компетентність стосовно конвенціональних норм соціальної і культурної регуляції. Це національні традиції; панівні мораль, цінності, моральність, світогляд, оцінні критерії, норми етикету, звичаї, обряди; повсякденна ерудиція в соціальних і гуманітарних знаннях. У навчальному процесі подібні компетенції забезпечуються в основному такими дисциплінами як історія, філософія, соціологія, етнологія, мистецтвознавство, етика, естетика та ін.;
- компетентність стосовно короткочасних, але гостро актуальних зразків соціальної престижності – моди, іміджу, стилю, символів, регалій, соціальних статусів, інтелектуальних і естетичних течій і ін. Навчання компетентності такого роду, як правило, розчинено в елементах багатьох гуманітарних дисциплін, але може бути забезпечено і спеціальними факультативними курсами;
- компетентність виражена в рівні повноти і свободи володіння мовами соціальної комунікації – природною розмовною (усною й письмовою), спеціальними мовами і соціальними (професійними) жаргонами, мовами прийнятих у даному суспільстві етикету й церемоніалу, політичною, релігійною, соціальною й етнографічною символікою, семантикою атрибутики престижності, соціального маркірування та ін. Знання в цій області дають насамперед дисципліни лінгвофілологічного та історичного циклів. Дослідниця робить припущення, що зміст освіти й риси культурної компетентності, що вибудовується, повинні відповідати соціокультурному типу даного суспільства і відтворювати особистість, більш чи менш модальну для цього типу [2].
Формування в учнів культурної компетентності – одна з найбільш актуальних проблем нової української школи. У початковій школі ця компетентність формується завдяки залученню здобувачів до різних видів мистецької творчості (образотворче та музичне мистецтво, хореографія, театр тощо), через розкриття і розвиток їхніх природних здібностей, творче вираження свого «Я».
Застосування інтегративної освіти є необхідним підґрунтям для створення адекватної запитам реальності світоглядно-виховної моделі мистецької освіти. Вона має стати консолідуючим чинником у процесі зародження і співіснування різноманітних підходів до навчання і виховання школярів засобами мистецтва, сприятиме узгодженню міждисциплінарного змісту освіти з педагогічними технологіями особистісно-розвиваючого спрямування [3, с.4].
Взаємодія мистецтв у процесі художнього сприйняття активізує психічні процеси, підсилює збудження, що виникають у слухових та зорових центрах головного мозку людини. У результаті такої цілісної реакції у свідомості виникають переживання нової якості, що через дію асоціативного механізму викликають в уяві яскраві образи, поглиблюється розуміння художнього змісту твору, розширюється художній світогляд особистості.
Жоден вид мистецтва окремо не спроможний цілісно і всебічно відтворити дійсність, оскільки вона сприймається всіма п’ятьма органами чуттів. Кожному виду властиві специфічні виразові засоби і можливості впливу на особистість. Скажімо, музиці – емоційна глибина, процесуальність, активність, динамізм. Образотворчому мистецтву, що належить до статичних видів мистецтва, ці можливості не притаманні. Воно надає інформацію про зовнішній світ за допомогою найповнішого аналізатора людського сприймання – зору [3, с.5].
Багато науковців (Л. Масол, Т. Крижанівська, О. Рудницька, Г. Шевченко, Б. Юсов та ін.) наголошують на тому, що мистецька освіта і виховання підростаючої особистості мають базуватися на принципі взаємодії різних видів мистецтва, позаяк тільки в сукупності всіх почуттів у свідомості дитини відтворюється цілісна картина життя [4].
У Державному стандарті початкової освіти метою мистецької освітньої галузі є формування культурної та інших компетентностей, цінностей у процесі пізнання мистецтва та художньо-творчого самовираження в особистому та суспільному житті, поваги до національної та світової мистецької спадщини. Зокрема, здобувач освіти:
- виявляє художньо-образне, асоціативне мислення у процесі художньо-творчої діяльності через образотворче, музичне та інші види мистецтва;
- пізнає мистецтво, інтерпретує художні образи, набуваючи емоційно-чуттєвого досвіду, виявляє ціннісне ставлення до мистецтва;
- пізнає себе через художньо-творчу діяльність та мистецтво.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Валевський Л. О. Функції культури у формуванні суспільної консолідації України. Аналітична записка Серія «Гуманітарний розвиток», № 1, 2019. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2019-07/ANALIT%20VALEVSKY%20HUMANE%20DEVELOPMENT%201%202019%201.pdf
2. Головіна Н. Проблема формування культурної компетентності особистості в контексті реформування вищої школи. URL: http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/4770
3. Масол Л. М., Гайдамака О. В., Бєлкіна Е. В. Методика навчання мистецтва у початковій школі: посібник для вчителів. Х.: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. 256 с.
4. Незнанова Н. І. Впровадження інтегрованого курсу «Мистецтво» у шкільну мистецьку освіту. Актуальні питання мистецької педагогіки. К , 2013. Вип. 2, С. 74-76.
5. Флиер А. Я. Культурология для культурологов. М.: Академический проект, 2002. 492 с., с. 241.