Мініна Карина
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к. п. н., доцент Грітченко Т. Я.
Розвиток України як демократичної правової держави в умовах військової агресії актуалізував проблему посилення громадянської освіти суспільства. Не викликає сумніву, що для подальшого розвитку нашої держави, побудови стабільної правової держави і громадянського суспільства величезне значення має державна освітня політика в цілому, зміна всієї освітньо-виховної парадигми, а також успішність формування системи громадянської освіти учнівської молоді, школярів і студентів.
У численних публікаціях [1; 2; 3; 4; 8; 9; 10; 11;12; 13], нормативно-правових документах [5; 6; 7] розкриваються ті чи ті аспекти проблеми громадянської освіти, спостерігається вживання різноманітних понять і термінів: «громадянська освіта», «громадянське виховання», «цивільно-правова освіта», «правова освіта», «морально правове виховання». Однак, на цьому етапі розвитку суспільства, найкоректніше говорити про громадянську освіту школярів, яка, будучи ширшим поняттям, включає і виховання і навчання.
Громадянська освіта передбачає формування громадянина, громадянських якостей особистості в процесі вивчення суспільствознавчих дисциплін, що дають базові знання про суспільство, про взаємини людини, суспільства і держави на морально-правовій основі.
Існують різні погляди на цілі громадянської освіти. Так О. Шестопалюк [12] конкретизує цілі громадянської освіти в такий спосіб:
1. Громадянська освіта покликана виховувати молодих людей у повазі до закону і суспільства, в якому вони проживають, і в той же час – розвивати їхню ініціативу, відповідальність і вміння користуватися особистими свободами.
2. Мета громадянської освіти полягає в підготовці громадянина, здатного брати повноцінну участь у житті суспільства.
3. Такі цілі громадянської освіти, як формування терпимості до протилежної точки зору, оволодіння правилами полеміки, сприяють і цивілізованому діалогу в суспільстві в цілому, і участі кожного громадянина в обговоренні і виробленні важливих для держави рішень.
Останнім часом на перший план виходить така мета громадянської освіти як становлення толерантності, терпимості, доброзичливого ставлення до іншої людини і прийняття її такою, якою вона є. Ми поділяємо думку багатьох дослідників [3; 4; 8; 10 та ін.], що без сформованості такої якості неможливе існування людей не тільки в окремо взятому суспільстві, а й на планеті. Це мінімально необхідна якість суспільних відносин, що дозволяють уникати насильства і примусу.
Громадянська освіта має спонукати кожну людину протягом усього життя активно впливати на суспільство, тобто мета громадянської освіти полягає в тому, щоб підготувати учнів до активної громадської діяльності, підкреслює І. Щербак [13].
Подібної точки зору на цілі громадянської освіти дотримується і Г. Хітрова, вважаючи актуальними соціальними завданнями формування у підростаючого покоління позитивного ставлення до своєї країни, гуманізму і демократії, як громадським принципам, відповідальності та соціальної активності, як суспільним нормам поведінки, до процесу вдосконалення всіх сторін суспільного життя, шанобливого ставлення до закону, своїх прав і обов’язків [11].
Однак, ми не можемо повністю погодитися з наявними визначеннями сутності громадянської освіти, яка полягає в необхідності цілеспрямованого виховання особистості в інтересах суспільства і держави. При такому підході, на наш погляд, інтереси особистості явно підпорядковані інтересам суспільства і держави. Ми не можемо розділити цю точку зору, тому що переконані в необхідності усвідомити важливу реальність сучасного етапу розвитку суспільства: сьогодні особистість стає все більш значущою соціальною цінністю.
Нам близька ідея А. Мудрика про те, що тільки при наявності пріоритету особистості перед суспільством і державою «... такі цінності, як доброта, чесність, нарешті, головна – людина як міра всіх речей, можуть стати справжнім регулятором життя суспільства, відносин у ньому...» [9, с. 62]. Таким чином, нині необхідно відмовитися від утилітарних відносин до людини тільки з точки зору її корисності для держави і суспільства.
У нашому дослідженні вважаємо важливою позицію І. Щербака, згідно з якою на сучасному етапі розвитку суспільства нераціонально зводити цілі громадянської освіти до оволодіння учнями знань про основні права, політичні та соціальні структури нашого суспільства, його основоположні закони. «У такому випадку учні можливо і будуть знати всі закони країни, але навряд чи будуть при цьому відчувати необхідність підкорятися їм або змінювати їх, коли вони стають неадекватними. Інший підхід передбачає, що громадянська освіта має надати людині можливості для самоствердження, самовизначення шляхом формування у школярів власної думки, активної життєвої позиції, збагачення форм і змісту спілкування з однолітками і дорослими» [13].
Ми поділяємо також точку зору О. Пометун, яка головну мету демократичної громадянської освіти бачить як формування громадянських якостей на основі сучасних знань і умінь, що допомагають особистості вирішити проблеми, адаптуватися до мінливих соціально-економічних і політичних умов, представляти і захищати свої інтереси, поважаючи інтереси і права інших людей [10].
Узагальнюючи представлені позиції, можна сформулювати основну мету громадянської освіти в школі – допомогти молодій людині адаптуватися в новій соціальній ситуації, знайти своє місце в суспільстві, прийняти осмислену, відповідальну, активну участь у житті і діяльності в демократичній правовій державі, громадянському суспільстві.
Важливим для нашого дослідження вважаємо такий підхід, коли в центрі громадянської освіти знаходиться особистість, включена в систему освітньої діяльності, спрямованої на реалізацію потреб особистості в соціалізації, самореалізації.
Тільки пізнаючи саму себе, дитина може стати повною мірою суб’єктом навчально-виховного процесу, суб’єктом власного розвитку. Завдання педагогів полягає в тому, щоб створити умови для самовизначення, самоактуалізації і саморозвитку особистості, яка знає і розуміє суспільство, вміє жити в сучасному світі з його різноманіттям культур і способів життя, особистості, яка вміє долати власний егоїзм і яка усвідомлює наслідки своєї діяльності. Важливо, щоб учні усвідомили необхідність гармонізації інтересів індивіда та соціуму: суспільство визнає за кожним індивідом право на урахування його своєрідності і потреб, а особистість орієнтована на співвіднесеність своїх інтересів і потреб з інтересами суспільства [11].
Ми вважаємо, що школа, і, безумовно, в першу чергу, громадянська освіта покликані сприяти ефективній соціалізації особистості. Таким чином, під громадянською освітою в нашому дослідженні розуміється освітня діяльність, яка має такі сутнісні характеристики: нерозривну єдність навчання і виховання громадянина; спрямованість на реалізацію потреб особистості в соціалізації, самореалізації; становлення громадянських якостей особистості в процесі вивчення суспільствознавчих дисциплін, що дають базові знання про суспільство, про взаємини людини, суспільства і держави та морально-правові основи.
Громадянська освіта на відміну від історичної, юридичної та інших видів освіти, що ґрунтуються на системі однорідних наукових знань з певної предметної галузі, має узагальнений, синтезований, ціннісний характер. Сучасний етап розвитку суспільства передбачає формування нової методології, відмову від монополії будь-якої ідеології в сфері викладання суспільних дисциплін.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Асламова Т., Бакка Т. та ін. Громадянська освіта: теорія та методика навчання. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. К.: ETNA-1, 2008. 174 с.
2. Громадянська освіта: методичний посібник для вчителя. Київ: Видавництво Етна-1, 2008. 194 с.
3. Дерев’янко Н., Костів В. Формування громадянської культури особистості школяра: навчально-методичний посібник. Київ, 2011. 352 с.
4. Ігнатенко П., Поплужний В, Косарєва Н. Виховання громадянина: Психолого-педагогічний і народознавчий аспекти. Київ, 1997. 252 с.
5. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності. Наук. творч. колектив: О В. Сухомлинська (наук. кер.) та ін. Шлях освіти, 2000. № 3. С. 7–13.
6. Концепція громадянської світи в школах України. URL : http://www.ippo.edu.te.ua/files/gromad_osvita/resursy.pdf (дата звернення 10.07.2019)
7. Концепція національного виховання. Схвалена Всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти 30 червня 1994 р. Рідна школа, 1995. № 6. С. 18–28.
8. Косарєва Н. І. Виховання громадянськості учнів на ідеях української державності. Педагогіка і психологія, 1996. № 3. С. 130–136.
9. Мудрик А. В. Социализация и воспитание. М.: Сентябрь. 1997. 96 с.
10. Пометун О. Кроки до демократії: уроки громадянської освіти. К., АПН, 2001. 128 с.
11. Хітрова Г. В. Громадянське виховання студентської молоді в навчально-виховному процесі вищого навчального закладу : дис. канд. пед. наук. Ялта, 2014. 208 с.
12. Шестопалюк О. В. Теоретичні і практичні засади розвитку громадянської компетентності майбутніх учителів: дис. д-ра пед. наук. Вінниця, 2010. 557 с
13. Щербак І. В. Підготовка майбутнього вчителя до громадянського виховання учнів початкової школи: дис. канд. пед. наук. Миколаїв, 2010. 237 с.