Нагайченко Анна
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к.п.н., доцент Грітченко Т. Я.
Дослідженню функцій гри присвячено наукові роботи багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених (М. Бахтін, І. Кант, Г. Лаврентьєва, Л. Лебедюк, Ю. Лотман, Г. Спенсер, В. Суртаєв, Й. Хейзінга, А. Цось, Ф. Шиллер, С. Шмакова, Л. Юрова та ін).
Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури дозволив нам, констатувати, що у залежності від виду, гра може виконувати найрізноманітніші функції. Зокрема науковці визначають: компенсаторну, регулювальну, розвивальну, соціалізувальну (В. Суртаєв): соціокультурну, міжнаціональної комунікації, самореалізації дитини в грі як полігоні людської практики, комунікативну, діагностичну, ігротерапевтичну, корекції, розважальну (С. Шмакова); активізуючу, інтегрувальну, навчальну, перетворювальну, розвивальну, виховну (Л. Медведєва), розважальну, видовищно-естетичну, компенсаторну, ритуальну, однак, домінуючими педагогічними функціями дослідник називає розвивальну, пізнавальну, діагностувальну, коригувальну (М. Шуть); мотиваційно-спонукальну, навчальну, виховну, орієнтувальну, компенсаторну (Л. Юрова); рухливі, художні, пізнавальні, предметно-трудові, самовизначення, соціально-морального спрямування, масової організації (Л. Лебедюк) функції гри.
Вивчення наукових джерел дозволив нам, окрім зазначених вище функцій, побачити в структурі гри явища самоорганізації. Ми зробили спробу розглянути явища самоорганізації в грі як формі людської діяльності і обґрунтувати синергетичну функцію гри. Для цього явище самоорганізації необхідно проаналізувати в контексті теорії гри. С. Шмаков виокремив ряд положень, які відображають сутність феномену гри. Гра, на думку вченого, це самостійний вид розвивальної діяльності; найвільніша і найприродніша форма прояву діяльності, в якій усвідомлюється навколишній світ, відкривається широкий простір для прояву свого «Я», особистої творчості, активності, самопізнання, самовираження; свобода саморозкриття, саморозвитку з опорою на підсвідомість, розум і творчість; головна сфера спілкування дітей [7, с. 23]. Для дитини, зазначає С. Шмаков, гра важлива як сфера реалізації себе як людини, особистості. Саме в цьому плані дитині важливий сам процес гри, а не його результат, і гра виступає простором для її самореалізації та перевірки накопиченого досвіду. Практично в усіх дитячих іграх виражена сутність об’єктивної дійсності і життєвої правди. Для дійсного життя у дитини в період дитинства дуже мало душевного матеріалу, мало досвіду, недостатньо сформованих уявлень, але вона хоче жити активно і діяльно. Гра стає її життям, і вона в цьому житті особистість вільна, самостійна, живе повним дитячим та неповним дорослим життям» [7, с. 45].
На думку В. Москаленко, дітям необхідні різний за величиною ігровий простір як середовище самореалізації. Все, що розташоване в межах цього середовища, стимулює дитину до активного засвоєння предметів і явищ реального світу, бажанням з ними пограти, включити в процедуру гри, в її контекст [5].
Отже, синергетична функція гри випливає з функції самореалізації дитини в ній. В обґрунтуванні синергетичної функції гри ми виходили з робіт М. Заброцького [1], В. Кузьменко [2], В. Кутішенко [3], де молодший шкільний вік розглядається як період початку усвідомленого саморозвитку, накопичення духовно-фізичних передумов, визрівання здатності до подальшого цілеспрямованого саморозвитку.
Синергетична функція гри розвивається відповідно до цього шляху, так як є стимулюючим фактором, в якому школярі відкривають себе у співпраці з самими собою (рефлексія) й іншими людьми. У такому навчанні – через синергетику – знання не просто накладається на структури особистості або, тим більше, нав’язується ним. Це – утворення, що стимулює власні, ще не проявлені, приховані лінії розвитку. Навчальні ігри, побудовані на синергетиці, спрямовані на розвиток проблемного мислення, створення умов для індивідуалізації, диференційованого, різнорівневого навчання, розвиток інтелектуальної сфери учнів початкової школи.
Розвиток креативного мислення відбувається переважно в усіх моделях дидактичних ігор. З точки зору синергетики можуть бути розглянуті такі риси креативного мислення, як наявність альтернатив, сценаріїв розгортання думок, різноманітність кроків ментальних рухів. Механізм творчого мислення може бути розглянуто як механізм самоорганізації, самопобудови візуальних і уявних образів, ідей і уявлень. Згідно синергетичної моделі, творче мислення є виростання цілого з частин у результаті їх самоускладнення.
Результатом самоорганізації особистості молодшого школяра у грі виступає якість особистісної різноманітності суб’єкта, який визначається змістом особистісних якостей як індивідуальних відносин до спільних цінностей, які надають їм особистісного характеру.
Таким чином, можна вважати, що особистісні структури свідомості визначають моделі поведінки в грі – це вказує на результативність синергетичної функції. Синергетичний ефект гри виходить із теорії самоорганізації, що допомагає зрозуміти, як в якій ситуації можливо змінювати моделі поведінки. Механізми зворотного зв’язку, функції яких полягають в отриманні важливої інформації, мають пряме відношення до розвитку рефлексії та особистісних смислів учнів.
Розглядаючи синергетичну функцію гри в контексті розвитку якостей творчої особистості, ми звертаємо увагу на те, що особистість, виявляючи себе у творчості, реалізує за допомогою певного стилю свій творчий потенціал. Самореалізація молодшого школяра в навчальній грі – ключове поняття синергетичної функції гри.
Як показують дослідження, саме в навчальній грі відбувається саморозвиток і самореалізація особистості молодшого школяра. Організація педагогічного процесу на основі навчальної гри молодших школярів стимулює самоорганізацію, саморозвиток особистості, сприяє позитивному самоставленню, розвитку емпатії, толерантності, креативності, сприяє розбудові внутрішніх механізмів саморегуляції.
Проведений нами аналіз синергетичних процесів в освіті показав, що особистісний розвиток у грі спирається не тільки на зміст освіти. Особистісний розвиток визначається вибором особистості як суб’єктом власного шляху розвитку, і цей вибір непередбачуваний і визначається різними синергетичними факторами.
По-перше, внутрішніми ресурсами як особистісними структурами свідомості: критичністю, вмотивованістю, рефлексією, опосередкуванням, автономністю тощо. Вони формують особистісний досвід створення власної картини світу. Свідомість розглядається не тільки як функціональна, але й як змістовна система, діяльність якої визначається здатністю до вироблення особистісного, ціннісного ставлення до середовища, діяльності й поведінки. Вона регулює, управляє, розвиває розумову діяльність людини, визначаючи її поведінку як особистісне ставлення до цінностей культури, знань, досвіду, життєвих цілей.
По-друге, цей вибір непередбачуваний і можливий в умовах нелінійності, коли знання і досвід поведінки не тільки нарощуються послідовно, за нормативно визначеною лінією, траєкторією завдяки повідомленням вчителя, а й виникають спонтанно, суб’єктивно, непередбачувано завдяки процесам відкриття їх самими учнями за підтримки вчителя.
Синергетичну функцію гри ми представляємо як призначення гри для самоорганізації, яка реалізується в самоствердженні, самовизначенні і самореалізації особистості молодшого школяра. Цим пояснюється синергетичний ефект гри, розставляє акценти на технології побудови педагогічної взаємодії, що визначається самоорганізацією особистості засобами своїх внутрішніх ресурсів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Заброцький М. М. Вікова психологія. К.: МАУП, 1998. 89 с.
2. Кузьменко В. У. Розвиток індивідуальності дитини 3-7 років: монографія. К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. 354 с.
3. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій). Навчальний посібник. Київ: Центр навчальної літератури, 2005. 128 с.
4. Медведева Л. Д. Использование комплекса интеграционных дидактических игр в процессе подготовки экономистов: Автореф. дис. канд. пед. наук. Барнаул, 2000. 20 с.
5. Москаленко В. В. Людинотворча функція гри як форми культури. Укранська психологія: сучасний потенціал: матеріали Четвертих Костюківських читань, 25 вересня 1996 року, Том 2 С. 186–192.
6. Суртаев В. Я. Игра как социокультурный феномен: Учебное пособие. СПб., 2003. 203
7. Шмаков С. А. Ігри учнів – феномен культури: монографія. К.: Либідь, 1994. 239 с.
8. Шуть М. Школа ігромайстерності. К.: Вид. дім «Шкільний світ»: Вид. Л. Галіцина, 2006. 128 с.
9. Юрова Л. С. Навчальна рольова гра як засіб розвитку комунікативної компетенції: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. К., 2003. 19 с.