Непрозвана Ольга
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: викладач-стажист Байдюк Л. М.
Метод Берліца винайшов Максимільян Берліц американський вчитель. Він зрозумів, що вивчати будь-яку іноземну мову краще за все так, як це роблять діти. Тобто спочатку навчитись розмовляти, а вже потім читати і писати. І звичайно ж, не користуватись ніякою іншою мовою.
Принципи методу:
- в першу чергу необхідно навчитись розмовляти, а вже потім оволодівати навичками читання та письма;
- лексику та граматику краще вивчати в природному розмовному контексті, під час цікавої бесіди;
- учень приймає активну участь в процесі навчання;
- рідна мова учня не використовується в процесі навчання;
- повне виключення на рідну мову учня.
Ціль методу Берліца – навчити, привчити учня думати на новій мові [2, 95-99]
Засновником текстуально-перекладного методу навчання є німецький лінгвіст Густав Лангенштейд (1832 - 1895). До найважливіших характеристик відносяться його твердження про те, що:
- письмова норма лежить в основі навчання іноземної мови;
- вивчати іноземну мову потрібно на зв’язкових оригінальних текстах;
- провідним процесом логічного мислення є аналіз;
- в якості основного засобу для розкриття значення слів і граматичних форм рекомендується знати дослівний переклад;
- мовний матеріал краще засвоюється при перекладі, заучуванні і використанні аналогії.
Самонавчання, а саме таким є творча діяльність з переказу автентичного тексту, завжди була і є невід’ємною частиною навчання іноземним мовам.
Важливо, щоб учні зрозуміли, що процес перекладу не є проста заміна одиниць однієї мови одиницями іншої мови, а це завжди діяльність людини, в якій акумулюються проблеми лінгвістики і філософії, психології, фізіології, соціології та інших наук.
Особливе значення слід приділити віршованим перекладам, так як поетична організація художнього мовлення, тобто віршування накладає відбиток своєї специфіки на принципи поетичного художнього перекладу.
Перекладаючи іншомовні вірші на свою мову, перекладач також повинен враховувати всі їх елементи у всій їх складною і живого зв’язку, і його завдання - знайти в плані своєї рідної мови таку ж складну і живий зв’язок, яка по можливості точно відобразила б оригінал, мала б тим ж емоційним ефектом. Таким чином, перекладач повинен як би перевтілитися в автора, приймаючи його манеру і мова, інтонації і ритм, зберігаючи при цьому вірність своєї мови, і в чомусь і своєї поетичної індивідуальності [1, c. 30].
Англійський педагог і методист Гарольд Пальмер (1877-1950) - автор понад п’ятдесяти теоретичних праць, підручників та навчальних посібників. Його усний метод, більш відомий як метод Пальмера, виник у 20-і роки XX ст. І не тільки став широко розповсюдженим, але й справив значний вплив на становлення аудіо-лінгвального (40-і роки) та аудіо-візуального (50-і роки) методів.
Суть методу:
1) Основні принципи методу:
- імітація, заучування напам’ять;
- попереднє пасивне сприймання мови на слух.
2) Граматичні конструкції засвоються у підстановчих таблицях.
3) Пальмер не заперечує ні використання рідної мови, ні свідомого підходу до фактів мови.
* Пальмер ставить питання про певну послідовність вправ та про наростання їх складності, зводить у систему різноманітні вправи.
* Введення підстановчих таблиць (близько 100) та серії запитань згідно з принципом градації труднощів.
* Система вправ включає рецептивну роботу, рецептивно-імітативні роботи, умовну бесіду, природну бесіду [3, c. 29-31].
Сугестивний метод (метод навіювання) створений у другій половині XX ст. В Софійському інституті сугестології (Болгарія), названий іменем його творця, психотерапевта за фахом, Георгія Лозанова.
Головні положення сугестивного методу:
1) створюються сприятливі умови для оволодіння учнями усним мовленням шляхом усунення багатьох психологічних бар’єрів, що виникають в ситуаціях навчання;
2) більша увага приділяється зв’язку навчального процесу з особистими інтересами та мотивами учнів;
3) між викладачем та учнями встановлюються і підтримуються довірливі стосунки, які сприяють успішній мовленнєвій взаємодії;
4) навчання проходить у двох планах — свідомому та підсвідомому, в яких діють обидві півкулі головного мозку, а це дає оптимальний результат;
5) мовний матеріал засвоюється в атмосфері гри, перевтілення, з використанням мови та рухів, а також драматизації творів мистецтва, що допомагає переключити увагу учнів із форми на сам процес спілкування;
6) навчальний матеріал вводиться на основі значних за обсягом полілогів і супроводжується перекладом на рідну мову учнів, а також коментарем лексичного та граматичного характеру (двічі); перше пред’явлення у виконанні викладача з музичним супроводом (рецептивна фаза, під час якої функціонують ліва та права півкулі мозку), та друге пред’явлення полілогу вчителем у нормальному темпі, коли учні знаходяться в «концертному стані» — у стані релаксації і слухають учителя з заплющеними очима, сидячи у зручних позах;
7) активізація матеріалу проходить за допомогою драматизації, ігор, пісень, вправ на запитання-відповіді; при цьому учні виконують різні ролі, широко використовують невербальні засоби комунікації;
8) у центрі уваги — усномовленнєва комунікація та вокабуляр, протеучнічитають полілоги і пишуть твори на різні теми;
9) завдяки використанню резервів мимовільної пам’яті за один місяць досягається засвоєння на розмовному рівні близько 2000 слів.
Цей метод забезпечує інтенсивне навчання, у ході якого навчальні цілі досягаються за мінімальний термін при максимальному обсязі необхідного навчального матеріалу.
У сугестивній атмосфері забороняється використання слів, які, будучи часто вживаними у процесі традиційного навчання, справляють травмуючий вплив на учнів. Приклади таких слів: перевірка, контрольні вправи, контрольні завдання тощо.
Тому контроль та оцінювання навчальної діяльності найчастіше відбувається не у вигляді іспитів, заліків чи контрольних робіт, а у вигляді складових елементів навчальної програми. їх поділяють за ступенем складності, щоб учні мали можливість бачити власні успіхи, не акцентуючи своєї уваги на помилках. Корекція неправильно вивченого проводиться не шляхом виявлення помилки, а як ствердження правильної відповіді [4, c. 90- 121].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Ауэрбах Т. Д. Зачем и как изучать иностранные языки. – Знание. – М., 1961. – c. 30
2. Найденова Н.С. Основы преподавания иностранных языков. //Вестник РУДН, сер. Русский и иностранные языки и методика их преподавания, 2007, № 2. – c. 95-99
3. Пальмер Г. Устный метод обучения ино¬странным языкам. — М., 1960. – c. 29-31
4. Пальчевський С.С. Сугестопедагогіка: новітні освітні технології. - К., 2005. - c. 90- 121