Поліщук Ірина
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини
Науковий керівник: к.п.н., доцент Шевчук І. В.
Задача інтелектуального розвитку особистості висуває на перший план наукову розробку проблеми здібностей учнів до того чи іншого виду діяльності. Теорія здібностей в психології має серйозні недоліки, що стосуються аналізу структури умов формування і розвитку здібностей учнів до конкретних видів діяльності. Проблема здібностей − це проблема індивідуальних відмінностей. Якби всі учні мали однакові потенційні можливості для розвитку у всіх спрямуваннях і для занять всіма видами діяльності, то й не було б необхідності говорити про здібності. Ні до чого не здібних учнів не буває. Кожний учень більш здібний до одного і менш здібний до іншого виду діяльності. Проблема здібностей − це проблема індивідуальних відмінностей.
Сучасні психологи одностайно стоять на тій точці зору, що всі діти здібні до навчання, що кожна нормальна і здорова у психічному відношення дитина шкільного віку здібна отримати середню освіту, здібна оволодіти навчальним матеріалом у межах шкільних програм і учитель повинен домогтися цього по відношенню до всіх учнів.
Але це не говорить про те, що всіх учнів можна навчати однаково легко. Тут зовсім неоднакова міра вкладу праці. І це в більшій мірі буде залежати від того, які інтереси і здібності має школяр. В той же час учитель не повинен задовольнятися думкою про те, що різні успіхи дітей, наприклад, з математики є відображення рівня їх здібностей. Здібності не є щось раз і назавжди передбачене, вони формуються і розвиваються у процесі навчання, у процесі вправ, оволодіння діяльністю тому ми говоримо про необхідність формувати, розвивати, виховувати, удосконалювати здібності дітей і не можна заздалегідь точно передбачити, як далеко може піти цей розвиток.
Абсолютно праві Д. М. Богоявленська і Н. А. Менчинська, коли вони, говорячі про різні особливості засвоєння знань учнями, що знаходяться в одних і тих же умовах навчання, вказують, що пояснення цьому слід шукати в особливостях самого ж учня. Переважна більшість учителів−практиків стверджують одну з причин успішності учнів − індивідуально-психологічні відмінності, які впливають на успішність навчання[ 1 ].
Зрозуміло, що успіх у навчанні в оволодінні знаннями, навичками, вміннями визначаються далеко не тільки одними здібностями школяра. В роботах багатьох психологів і педагогів показано ведуче значення змісту і методів навчання, а також ставлення учня до предмета як писав С. Л. Рубінштейн, «одні і ті ж успіхи різних учнів можуть бути показниками різних здібностей і при одних і тих же здібностях їх успіхи можуть бути різними [3 ].
Отже, завданням вчителя залишається знайти ту область знань, у якій учень найбільш здібний і всебічно їх розвивати. Все це обумовлює ту головну задачу, що стоїть перед сучасною школою − приділяти особливу увагу учням, що мають високий рівень здібностей, сприяти математичному розвитку учнів, шукати математичні таланти, організовувати з такими учнями спеціальну роботу, спрямовану на подальший розвиток цих здібностей. І в розв’язуванні цієї проблеми велика роль належить математиці.
Виникає питання. чи існує будь-яка закономірність, яка визначає ранні прояви розумової обдарованості і таланту ?
Першим, хто зробив спробу відповісти на це питання, був відомий англійський психолог Дж. Селлі. У кінці ХІХ століття він надрукував працю під назвою «Гений и скромность». На основі аналізу великої кількості біографій видатних людей Жд. Селлі прийшов до висновку, що ранні прояви окремих типів талантів розподіляються таким чином: на першому місці − музичні, потім слідують таланти у сфері живопису і скульптури, літератури, історії? філософії і природознавства. Обдаровані діти – це діти, які різко виділяються із середовища ровесників високим розумовим розвитком, що є наслідком як природних задатків, так і сприятливих умов виховання.
Часто у спілкуванні можна почути слова «талановитий, обдарований учень». Іноді ці слова вживаються за синонімами. Ці поняття не слід ототожнювати.
Крім того, в цей термін, звичайно, вкладаються ще дві ознаки: наявність виявленого творчого елемента і домінування природжених якостей.
М. С. Лейтес виділяє три категорії обдарованих дітей:
- учні з ранньою розумовою реалізацією;
- учні з прискореним розумовим розвитком;
- учні з окремими ознаками нестандартних здібностей.
Обдаровані діти виявляють себе найбільш яскраво в таких сферах діяльності: інтелектуальній, академічних досягнень, творчості (креативності), комунікацій та лідерстві в різних видах діяльності і руховій сфері:
- інтелектуальна сфера. Обдарована дитина відрізняється доброю пам’яттю, жвавим мисленням, допитливістю, добре розв’язує різні задачі.
- сфера академічних досягнень – це успіхи в опануванні читанням, математикою, природознавством.
- творчість (креативність). Дитина дуже допитлива, виявляє незалежність і оригінальність, пропонує оригінальні ідеї.
- спілкування. Добре пристосовується до нових ситуацій, легко спілкується з дорослими і дітьми, виявляє лідерство в іграх та заняттях з дітьми, ініціативна, бере на себе відповідальність за свої дії.
- сфера художньої діяльності. Дитина виявляє великий інтерес до візуальної інформації, захоплюється художніми заняттями, її роботи відрізняються оригінальністю[2].
Таким чином розвиток математичних здібностей учнів початкової школи має велике значення для подальшого формування повноцінної особистості сучасного суспільства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Менчинская Н.А. Психология обучения арифметики / Менчинская Н.А. − М. : Просвещение.− 1955. −432 с.
2. Немов Р.С. Психология: кн.1 / Немов Р.С. – М.: Просвещение: Владос, 1995. – 576 с.
3. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: в 2 т. [т.1.] / С.Л.Рубинштейн – М.: Педагогика, 1989. – 328 с.